Хто виграє війну? Галас чи Різак?

Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак відреагував на газетний матеріал “Добровільний політ у вічність чи вбивство на замовлення” “Дзеркала тижня”, який опублікувала й “РІО” в минулому номері. Наводимо його слова в повному обсязі:

Іван Різак – кореспонденту «Дзеркала тижня» Ярославу Галасу: «Чекаю на Ваші справжні незамовні журналістські дослідження»

Шановний Ярославе!

Дуже уважно прочитав Вашу статтю – журналістське розслідування про трагедію в моїй сім’ї: вбивство єдиного сина   Олексія. Якщо пам’ятаєте умовою нашої домовленості на інтерв’ю було друкування (без системних правок) нашої бесіди, а все інше – на Ваш розсуд. Мене взагалі не цікавило, у кого Ви ще будете брати інтерв’ю. Та й взагалі мене мало цікавило б інформаційне подання матеріалів про нашу трагедію, якби я не побачив масоване нав’язування одної версії – самогубство мого сина – в сотнях ЗМІ вже перші години після вбивства сина.

Ви, напевно, звернули увагу, що у мене є можливість донести свою думку тільки через сайт «Світогляд», колектив якого захищає мене з початку політичних репресій з 2005 року. Не буду робити довгого вступу, а просто нагадаю Вам, з чого почалася наша розмова і цей початок Ви, згідно нашої домовленості, були зобов’язані надрукувати. Перед Вашими запитаннями я зробив таку заяву:

– Ярослав, за час перебування мене в політиці Ви надрукували десятки статей в «Дзеркалі тижня» про мою діяльність («в основному негативних», – додали Ви), ні разу не по цікавившись в мене щодо тієї чи іншої події;

– Ви провели журналістське дослідження (за яке навіть отримали премію «Дзеркала тижня») про причини смерті колишнього ректора УжНУ Сливки, в якій звинуватили мене. За це звинувачення я «просидів» в СІЗО більше чотирьох місяців, а про те, що я був виправданий судом, і взагалі, що судовий розгляд цього питання поставив під великий сумнів саме самогубство Сливки, Ви читачів навіть не повідомили;

– Я хочу, щоб Ви знали, що мені відомо, що сім’я відставного полковника Лизанця перебуває в дуже дружніх відносинах зі сім`єю одного з керівників «Дзеркала тижня», про що пан Лизанець хвалився на кожному кроці.

Ви порушили нашу домовленість вже тим, що цього не надрукували. Та вже є як є, бо я на це не дуже й надіявся. Хоча і звик тримати слово.

Тепер нагадаю Вам, що у нас була одна чи дві розмови після інтерв’ю (від інтерв’ю до виходу його в газеті пройшло більше трьох тижнів), в яких Ви сказали, що матеріал напевно не вийде, бо ніхто нічого не хоче коментувати. А потім в газеті пишете, що не змогли мене знайти для дуже важливого коментарю (не знаю, чому Вам це так здається і тому«слідству», на яке Ви посилаєтеся, про стан здоров`я в 2005 році мого вбитого сина). Ви напевно думали, що здивуюся від примітиву так званого компромату. Та полковник Лизанець ще багато цікавого мені наговорив після смерті сина, але я не все хотів переносити в публічну площину. Але дещо мушу. Коли він погрожував мені забути про всі версії крім самогубства, він мені ще рекомендував запам’ятати, що мій син давно готувався до самогубства. Я не знаю, що з ним (Лизанцем) було в той вечір, але уявляєте собі цей цинізм і мою реакцію на нього в ті дні.

Я розумію, що моя принципова позиція дражнила багатьох, але я не порушував законів, не відбирав бізнесу, не став супербагатим, а був вимогливим керівником, який не на папері, а в житті з допомогою людей добивався результатів в роботі. І ці результати можна побачити і зараз, якщо проїхати Закарпаттям. Але мої опоненти, а пізніше не тільки вони, добивали мене і моїх рідних в 2005 році так, що це дійсно чудо, що ми ще взагалі вижили фізично. Я горджуся своєю дружиною і своїм сином! Почитайте, які записки писали вони власноруч в СІЗО в мою підтримку, а не так звані передсмертні листи сина до дівчини, надруковані на принтері. І Ви зрозумієте незламність духу моїх рідних, але здоров`я у нас забрали достатньо. Мама з життя пішла раніше, а мене не пустили навіть на похорон до неї. Та що говорити, якщо Ваша газета була одним із основних жорстких інформаційних опонентів відносно мене та моїх рідних. Абсолютно необґрунтовано.

Але… згадайте, коли перший раз мене арештовували, я на суді сказав: «Я не буду добиватися визнання мене хворим, я доб’юся, що мене визнають невинним». На суд мене привезли з лікарні, де мені ввели таку дозу інсуліну, що рівень глюкози був 1.8 (гіпоглікемія – це для спеціалістів). А я ж діабетик, який ні до того, ні після того інсуліну не вживав. Ох, поговорили на тему мого здоров`я і політики і журналісти, хоча така тема є закритою для громадськості, але я був політиком, і все стерпів. Горджуся також, що був таким політиком, що не порушував ні життєвих правил, ні законів, тому ніколи не зрозумію того психа-невдаху, що дав команду знищити мого сина…

А тепер згадайте, як після виправдання мене в суді відносно самогубства Сливки в різних колах громадськості особисто Ви виправдовувалися і посилалися на якихось людей, які Вам про мою винуватість розказували. Тому якщо Вас цікавить здоров`я мого покійного сина в тих чи інших роках, проводіть журналістське розслідування, а не збирайте плітки. Бо пліток завжди було багато. Згадайте тільки, як під час помаранчевого перевороту масово публікували, що мене затримали на кордоні з валізами грошей. І я через це… перерізав собі вени. Але я таку дурню навіть не спростовував, бо навіть тоді продовжував працювати на користь людей. А дружина щодня мила дома вікна, щоб всі бачили, що ми нікуди не втекли з дому. Тому я просто по-людськи хочу порадити Вам, що в основі журналістського розслідування повинні лежати і правові знання, а то в останньому матеріалі ваші деякі «коментатори» вже наговорили на кілька кримінальних статей. А говорять вони не про політиків, а про мого покійного сина. Відповідальність тут буде повною, згідно чинного законодавства.

На цьому мабуть зупинюся, хоча я і тоді здогадувався, що Вас (а особливо Ваших хазяїв) більше буде цікавити сім’я Різаків, аніж об’єктивність розслідування загибелі молодого хлопця. Це і недивно. Бо навіть у Вашій статті прокурор Ільчук каже, що вони вивчають біографію сина, а не проводять об’єктивне розслідування. Просто нагадаю Вам і прокурору, що це не мій син-вбивця, а його вбили і треба шукати вбивць і замовників цього жорсткого злочину. А біографією свого сина я ніколи ганьбитися не буду! Дійсно, надія залишилася на Бога, Президента і Генерального прокурора України.

А на завершення хочу Вам сказати, що ні я особисто, ніхто з моєї родини життя самогубством, на радість бандитам, не закінчував і закінчувати не буде.   Але ці бандити обов’язково відповідять за смерть сина, незалежно від того, хто цей злочин пробуватиме приховати.

З повагою, Іван Різак

“РІО” попросила дати коментар і автора матеріалу Ярослава Галаса:

– Дивно читати на свою адресу закиди, які можна було спокійно з’ясувати при особистому спілкуванні.

Так, Іван Михайлович на початку інтерв’ю дійсно озвучив заяву із трьох вказаних пунктів, однак жоден із них не відповідає фактичним обставинам. Свого часу “ДТ” опублікувало чимало моїх критичних матеріалів про діяльність І.Різака, і хоча аналітичний жанр цих публікацій не передбачає обов’язкового наведення прямої мови, дуже багато з цих публікацій містять точку зору тодішнього голови ОДА у вигляді цитат із прес-конференцій чи інтерв’ю іншим виданням. Особисто для І.Різака наведу як ілюстрації кілька матеріалів, знайдених в архіві “ДТ”: “Троянда Закарпаття – емблема печалі” (10.01.2004р.), “ Арешт журналіста, самогубство ректора” (29.05.2004р.), “Результат, що розчарував обидві сторони” (6.11.2004р.). Бувало й таке, що “ДТ” зверталося до І.Різака за ексклюзивним коментарем, але, отримавши відмову, опублікувало його точку зору, озвучену на прес-конференції (“В очікуванні змін” за 15.05.2004р.). Тижневик звертався до І.Різака і в останній період. Так, він перший зі ЗМІ повідомив про скасування Верховним Судом України вироку щодо нього (“Непублічна особа” за 28.04.2012р.) й подав точку зору І.Різака, отриману по СМС (від ширшого коментарю він відмовився). Тому стверджувати, що журналіст жодного разу не поцікавився думкою щодо тієї чи іншої події, вважаю необґрунтованим.

Дивно читати й закид щодо ректора УжНУ Володимира Сливки, адже після суду над І.Різаком “ДТ” опублікувало великий матеріал – “Винен частково, засуджений із відстрочкою” (11.08.2007р.), де в деталях описало, що по епізоду з доведення В.Сливки до самогубства І.Різака виправдано (це ж згадується і в статті “Непублічна особа” в квітні цього року).

Нарешті, щодо відставного полковника Володимира Лизанця. Я мав розмову з керівництвом “ДТ” (до речі, у мене з ним, як і будь із ким іншим, нормальні стосунки, тому вживати слово “хазяї” – некоректно). Ні головний редактор Юлія Мостова, ні перший заступник Сергій Рахманін, ні Володимир Мостовий із Володимиром Лизанцем не знайомі, їм це прізвище взагалі ні про що не говорить. А тому вказана заява І.Різака могла бути опублікована тільки поряд із її спростуванням. Саме цей нюанс, а також подробиці 4 листопада 2005р., коли Олексія Різака доставили в реанімацію Ужгородської дитячої лікарні, я й хотів обговорити з І.Різаком при узгодженні тексту його інтерв’ю, про що була домовленість. Телефонував йому разів десять, відправив дві СМС (які, судячи зі звітів, були отримані), крім того, І.Різаку телефонували з редакції “ДТ”. Однак він не відповів на дзвінки, не вийшов на зв’язок, а обрав для спілкування епістолярний жанр.

Взагалі, матеріал про обставини смерті Олексія Різака давався нелегко. Знайти людей, які стали прямими чи опосередкованими свідками цієї події (за умови, що правоохоронні органи не дали з цього приводу жодної інформації) й переконати їх дати коментар газеті було непросто. Коментарі ці зовсім різні й не підтримують тільки якусь одну версію смерті Олексія, а левова частка газетної площі відведена прямій мові самого І.Різака. Тому називати статтю замовною вважаю як мінімум несправедливо.

Насамкінець хочу запевнити І.Різака, що в жодних громадських місцях ні перед ким за жоден свій матеріал я не виправдовувався і на жодних людей не посилався. Оскільки моя оцінка подій, про які писав у той період, не змінилася й сьогодні. Однак це зовсім не значить, що “ДТ” не може подати позицію І.Різака в максимальному викладі, як це було в матеріалі про смерть Олексія.

Ярослав Галас (Володимир Мартин)

Час Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Иван, не стоит нести чушь. В Крыму три языка являются государственными: русский, украинский, крымско-татарский....
Андрей (2016-12-06 13:52:34)
Кацапській мові не місце в Україні доки москалі оккуповують українську землю. На Донбасі і в Криму повністю заборонено українську мову та освіту. Треба відповідати ворогам, завезеним з рязанщини-моско ......
Іван (2016-12-06 03:21:12)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:03:13)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:01:32)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)