Росія стала другою батьківщиною для письменниці із Закарпаття

Хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з долями українців за кордоном, їхньою подвижницькою діяльністю. Їм, як і нам, дорога Україна, вони, як і ми тут, хочуть їй кращої долі.

Нещодавно до редакції  завітала жителька Сваляви Ганна Ігнатова, аби розповісти про свою землячку, талановиту журналістку і літераторку Олену КуріннуБерцик. Гостя дуже хотіла таким чином підтримати її, оскільки та нині живе і працює в Читі (Росія). Вона, до речі, принесла книгу подруги «Что же мне так больно и так трудно?», де авторка фігурує як Ілона КуріннаБерцик.

Олена КуріннаБерцик народилася 1938 року в с.Неліпино Свалявського району в багатодітній релігійній сім’ї приватного ремісника Федора Берцика, нащадка старовинного угорського дворянського роду. У 1934 році її батько вступив до підкарпатського осередку компартії Чехословаччини і під час режиму Горті вів у селі підпільну діяльність, але за доносом провокаторів його було заарештовано і відправлено в каторжні в’язниці міст Мукачева та Ваца біля Будапешта (Угорщина). Незважаючи на це, будинок Берциків і надалі служив явочною квартирою для розвідників і партизанів, за що батька Олени було нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Після закінчення Свалявської СШ №1 зі срібною медаллю Олена вступила на навчання в Київський держуніверситет ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, адже ще в шкільні роки мала хист до літературної творчості.

Під час навчання проходила практику в «Закарпатській правді» разом зі своїм однокурсником Євгеном Курінним.

Отримавши кваліфікацію журналіста, за власним бажанням виїхала на роботу в Читу. Там же зустріла… Євгена Курінного. Невдовзі вони побралися. Пані Олена (а Ілоною називав її батько) спершу працювала у молодіжній газеті, відтак у виданні «Забайкальський робочий», потім на Читинському обласному радіо, де створила цикл програм літературнохудожнього вісника «В глибині сибірських руд», а на Читинській студії телебачення ставилися сцени за її сценаріями «Край мій, Забайкалля» та ін. Завдяки їй у 1997 році вийшов і 130й випуск «Записок Забайкальського філіалу руського географічного товариства» в 4х частинах — до 100ліття цього товариства, за що Олену Курінну нагородили золотою медаллю ім. П.Пржевальського. Вона також була редактором багатьох книг читинських письменників.

Загалом за 40 років творчої діяльності всього й не перерахуєш.

У 2004 році, до прикладу, Олена Курінна прийшла до читача зі своїми «Казками північного чума», ще через сім років їх було перевидано. Відтак вийшла друком ще одна книга авторки — «Забайкалля – золота моя колиска». Із 2006 року письменниця редагує та упорядковує книги для серії «Золота бібліотека Забайкалля» читинського видавництва .

Але в її доробку особливо виділяється вже згадувана «Що ж мені так боляче й так важко?..» — елегія пам’яті й кохання її чоловіка, теж письменника Євгена Курінного. Він видав цілу низку книг — «Белан», «Квіти і каміння», «Скирти горять», «Поїзд на світанку», «Кіндратове новосілля», «Осіння сухмень» та багато інших. Але, на жаль, відійшов у вічність у часи зрілої майстерності та великих творчих задумів.

Поет та публіцист, широко відомий не тільки на батьківщині, а й в Росії, Борис Олійник надзвичайно тепло відгукнувся про високий пізнавальноестетичний рівень цього видання, яке чудово ілюстровано. У своїй передмові, яка написана українською та російською мовами, він, зокрема, зазначив: «Справді, ця елегія пам’яті й кохання унікальна найперше мужністю жінки і жони, що не побоялася винести на люди глибинно інтимне з подружніх взаємин, котре зазвичай цнотливо оберігається від людського ока». Презентація цієї книги відбулася влітку цього року в Києві.

Нещодавно Ілона Берцик приїздила на зустріч випускників Свалявської СШ №1 далекого 1955 року. А нині вже готується до нової поїздки на Закарпаття, але вже для того, аби порадувати своїми творами рідний край. У її задумах — написати історію Сваляви, Ужгорода, видати все це в одному зібранні, адже, за її словами, має дуже багато історичних фото.

Надзвичайно приємно, що паросток Срібної Землі щедро проріс у віддаленому куточку земної кулі. Наша землячка ні на мить не забуває про рідний край та всім серцем і душею переживає за його долю.



Джерело: Мукачево нет

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2017-01-18
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

, блин, ватники, да сколько можно на ночь жрать сырые помидоры, полностьюрасслабили кишечник и мозг...
Анип Утин (2017-01-18 19:16:26)
Міст буде гнучкий та непотопний-з вати та гівна (як уся рашка....)...
Торсіон (2017-01-17 18:42:16)
Укроскакуны вы все поголовно такие дебилы млять))) проснитесь от алкоголя, на дворе 3-е тысячелетие и новая технология))) просто смешно когда майдауны скачут в в неизвестную пропасть гейуевропы)))...
санитар (2017-01-17 12:45:50)
Чому б московитам не зробити кисло в борщ у відповідь. Війна так війна, а ми у відповідь на війну якесь незрозуміле АТО протиставляємо. Щоб отримати 1 млрд. кредитів від МВФ наші очільники руйнують ек ......
Кость (2017-01-17 12:05:05)
так вы 50 лет ни хрена не делали этой техникой.только языком трепали.А теперь нужны как обычно бабки,чтоб раздерибанить....
михал потапыч (2017-01-17 09:49:15)