Український письменник на правах … прохача ?!

Український  письменник  на правах … прохача ?!

 Прохач ще не жебрак, але вже і невільна людина. Найвільнішою людиною в світі був мандрівний філософ Григорій Сковорода. “Світ ловив мене, та не впіймав”, − говорив він і хизувався цим. За радянських часів ми гордилися цим висловом сивочолого рамантика й ідеаліста. Однак тепер приходиш до висновку: “Жебрак, якщо він не Сковорода, ніколи не буде вільною людиною. Бо він залежить від своєї … бідності”. Хіба він може в сучасному світі реалізувати себе як людину й громадянина?  Прохач відокремлений  від світу стінами позасоціальності, він скоріше схожий на космополіта.

         Про те, чим і як живуть сучасні письменники, наш кореспондент веде мову із прозаїком Василем Шкірею з м. Іршава.

         −Скажу відверто: на 90 відсотків українські письменники перетворилися на прохачів. Щоб видати книжку, доводиться йти із простягнутою рукою до підприємців і бізнесменів й просити гроші на видання. На Закарпатті принаймні немає такого акули пера, щоб до нього підійшов директор видавництва і запропонував видати книжку та  ще й гонорар заплатити, як  це було раніше, за радянськихчасів. Якось Василь Кохан сказав, що за книжку “Три доби розшуку” купив новенького “Жигуля”. Письменники із провінції переходили  жити в Ужгород, Львів, Київ та Москву. Вони могли  ніде не працювати, а жити за гонорар. І тиражі книг були не те, що тепер… сьогодні більшість книг видається символічним накладом − 200-300 примірників, які фактично недоступні  для широкого загалу. Читачеві нема де придбати книжки лауреатів Шевченківської  премії. Роман Василя Шкляра “Залишинець” “дістав”  через знайомих із Києва. В Іршаві навіть закрили єдиний в районі магазин “Книги”. Зі скрипом видають книжки члени Національної спілки письменників України −  в основному приурочені до ювілею. І то треба бути ближче до тих,  хто виділяє кошти. Наприклад, Василь Греба із Мукачева, вже кілька років чекає на видання книжки за державний кошт до свого ювілею (70-річчя), який уже давно минув.

         Звісно, письменник не може без пера. Він постійно у творчому пошуку. Пише у вільний від основної роботи час. Закарпатські  літератори здебільшого  заробляють на хліб насущний на ниві журналістики. Інакше не проживеш.

         −Попри усі проблеми Вам вдалося видати тринадцять книжок…

         −Влучно сказано: “вдалося”! Бо лише одну з них видав за державної підтримки − збірку казок  «Майстер Нехай», яка побачила  світ у видавництві «Карпати» в рік мого ювілею. І то − з м’якою обкладинкою. Мені часто  доводиться бути в обласному центрі, спілкуватися із колегами по літературному цеху. Вони аж леліють від радості, коли комусь вдається «вибити» гроші від спонсорів і таким чином видати книжку. А є і такі, які вміють «вициганити» копійчину на збірку та ще й гордяться цим. Наш ідеалізм значною мірою ще й дотепер зумовлює безрадісні моменти нашої духовної  структури.  Чи не звідси наша інфантильність і регресії?

         Останніми роками ми говоримо про кризу, яка, мовляв,  прийшла із Заходу. А мені здається,  у нас процвітання ніколи  й небуло. За радянських часів мої батьки працювали в колгоспі за трудодні, для того, щоб побудувати  хату, батькові доводилося їхати на заробітки  в Росію і Казахстан, а теперішнє молоде покоління працює  в Італії, Іспанії, Португалії, Канаді, США, Австралії, Індонезії… Що змінилося? А майже нічого. Я батька бачив удома хіба-що на Різдво і Великдень, жив за принципом: чемодан − вокзал − Росія. А тепер навіть і того немає, що було раніше. Якщо і продаємо тепер об’єкти, то лише ті, які зведені ще за радянських часів. І ще залишились торгові точки… Заводи і фабрики уже приватизовані.

         −І що Ви пропонуєте?

         −Насамперед, твердо глянути на себе. І критично оцінити. Письменники раціонально повинні  організувати своє життя, взяти  за неухильні орієнтири конструктивні самонастанови. Треба, зрештою, відмовитися від традиційно притаманних для українців способів жити і працювати. Прикладом у цьому напрямку може бути письменник Мирослав Дочинець із Мукачева. Його романи  «Вічник» і «Криничар» написані по-новому, нетрадиційно для закарпатських  письменників. В одному із нтерв’ювін зізнається,  що йому вдалося подолати Карпати  і його побачили в Києві, а мені  здається,  що має бути навпаки − киянам слід  перебиратися  через Карпати і виходити на європейський рівень. Тоді ми  не будемо виплакувати долю із шевченківською Катериною і швачкою Павла Грабовського. Якщо чесно, мені страшно читати твори Шевченка, Франка, Лесі Українки, Куліша… Ми змальовані там жебраками, паралітиками і дитятком сліпим з роду. Чого тільки варті слова       Є. Маланюка:

Мізерія чужих історій

Та сльози п’яних  кобзарів−

Всією тучністю просторів

Повія ханів і царів.

Під сонні пестощі султана

Впивала царгородський чар,

Це ж ти − попівка Роксолана,

Байстрюча мати яничар.

         Можливо, дещо й огульно пише Євген Маланюк, але цілком справедливо. Бо це − наша історія. Ми дотепер продовжуємо жити із відчуттям загубленості і непотрібності, чомусь радіємо, що нашого цвіту  по всьому світу. Я своїм друзям кажу: “Ми тоді будемо добре  жити, коли до нас на заробітки приїдуть американці, канадці, словаки, німці, іспанці, зрештою, росіяни і поляки… Письменник теж має жити  як нормальна людина. Він повинен  мати і сім’ю, і майно, і батьківщину…  І небути самотнім, загубленим у цьому світі. Скільки вже лише закарпатських заробітчан “повернулися”  додому в трунах. А на них чекали дружини, діти, батьки, внуки…

         До речі, про дітей. Вони в основному виховуються  бабусями, дідусями, а батьків бачать один раз в кілька років. Ведучи мову з філологами, часто доводиться чути, що хлопці та дівчата, які  добре розуміються в Інтернеті, годинами засиджуються в комп’ютерах, слабо володіють рідною українською мовою. Їх письмо рясніє  граматичними і орфографічними помилками, історичними та фактичними невідповідностями. Напевно, кожен із нас мріє, коли українською мовою виходитимуть мосовими тиражами видання художньої літератури, буде кілька каналів суто українського телебачення. Треба дати належне каналу “Тиса”, який  не забуває про закарпатських письменників.

         На мій погляд, потрібно повернутися до старої системи книговидання і книгорозповсюдження в Україні. Себто, відновити книготоргівлю, про яку тепер просто  забули.

         Якось відомий фольклорист Іван Хланта сказав: “Як би добре, щоб усе, що  з’являється в регіонах, було в Києві −  і навпаки”. І тут же задається питанням: “Хто візьме на себе роль такого координатора в скрутний час?” І справді − хто?  Тепер кожен письменник вибудовує свій світ, живе в ньому. Якщо щось і видасть, то мізерним тиражем.

         Свого часу володарі пера були у великій пошані. Пригадую, з якою радістю йшли на зустріч городяни з Іваном Чендеєм, Петром Скунцем, Василем Вовчком, Василем Коханом, Іваном Долгошем, Дмитром Кешелею, Василем Вароді, Христиною Керитою, Василем Бесарабом, Юрієм Мейгешем… Розмови лилися годинами. Письменникам було що сказати своїм читачам, а ті в свою чергу розпитували літераторів про їх творчий потенціал. Після таких зустрічей неодмінно приходили до висновку: світ  врятують не жадібність, заздрість, егоїзм, а доброта, краса і любов до ближнього. А відтак, український письменник не повинен жити на правах прохача, а за рахунок своєї творчості. І жити достойно, як і подобає людині.

Розмову вів Іван ТУПИЦЯ

Джерело:7днів

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)