Чорновіл і Закарпаття

Чорновіл і Закарпаття

Він міг би жити і зараз. Його дуже не вистачало і не вистачає. Адже він був пульсом української незалежності, вартовим демократії і українського характеру нашої держави.

Я абсолютно впевнений, що якби В.Чорновіл був серед нас, розвиток України у минулі 13 років був би зовсім іншим. Він любив Україну, як дихав. Його слова: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши!» залишаються закличними для нас і нині. Прошу, хто небайдужий, запаліть 24 грудня свічку та помоліться за Вячеслава Максимовича. Бо цього дня йому б виповнилося 75!

В.Чорновіл любив і Закарпаття, добре знав наш край, його проблеми. Ще у 60—70-­ті підтримував зв’язки із закарпатцями. Зокрема, один із примірників рукопису «Лиха з розуму» поет Петро Скунць таємно зберігав до 1991 р., коли повернув автору. Як розповідав мені В.Чорновіл, окремі його матеріали надходили за кордон через Закарпаття на Пряшівщину і далі в інші країни Європи (на жаль, детально його про це не розпитав, але гадаю, що йдеться, зокрема, і про студентку КДУ, громадянку Чехословаччини Ганну Коцурову, котра на початку 70-­х нелегально вивозила матеріали самвидаву).

Вперше ж побував у нашому краї у 1970 р., працюючи спостерігачем на метеорологічній станції на г. Плай, що поблизу Волівця. Саме тут він підпільно почав роботу над створенням хроніки Опору – журналом «Український вісник». Виданий провокатором, був тут і заарештований.

Вдруге на Закарпатті – 24 – 25 березня 1990 р., під час першого вільного відзначення річниці Карпатської України та проведення у м. Хуст сесії Великої Ради НРУ, втретє – у вересні 1991 р. як кандидат у Президенти України. Надалі бував часто. Окрім робочих поїздок, пов’язаних із виконанням обов’язків народного депутата України, голови НРУ, під час відпусток приїздив на лікування.

Наші мінеральні води допомагали йому в болячках, набутих під час ув’язнень та таборів. Однак, перебуваючи у санаторіях, завжди телефонував та казав: «Лікування, лікуванням, однак використовуйте мене для ваших заходів, для зустрічей із людьми». Тож такі були, приміром, у 1994 р. у Тячеві, Рахові, Хусті та Ужгороді, у 1995-­му – Рахові, Великому Бичкові, 1996­-му – с. Косівська Поляна на Рахівщині, с. Малий Раковець на Іршавщині. Того ж року піднявся з нами, закарпатськими рухівцями, на г. Говерлу для підняття там національно­державного прапора з нагоди шостої річниці Декларації про державний суверенітет України, традицію про що ми започаткували ще 1991 року. У квітні наступного в Ужгороді відбулося виїзне відкрите засідання Центрального Проводу НРУ, присвячене нашим, закарпатським, суспільно­політичним та іншим проблемам (з поїздкою на Пряшівщину, з метою організації допомоги нашим співвітчизникам). Неодноразово В.Чорновіл брав участь у обласних конференціях, засіданнях крайових рад (приміром, у вересні 1998­-го) Закарпатського Руху, надавав, як народний депутат України, допомогу закарпатцям.

Востаннє Вячеслав Максимович побував у нашому краї за десять днів до загибелі – 14 – 15 березня 1999 р. Хоча був тоді надзвичайно зайнятим (багато писав, зустрічався, їздив Україною, щоб подолати спробу розколу НРУ, яка була тоді організована. Гадаю, що, якби не загинув, він би це зробив і НРУ залишився б потужною силою), однак не міг не відгукнутися і не приїхати на відзначення 60­ї річниці Карпатської України. Виступив у Хусті, на Красному полі, на урочистому засіланні в обласному музично­драматичному театрі. Прощаючись із ним тоді, я не міг собі уявити, що прощаюся назавжди.

Ці спогади з нагоди ювілею людини, яка могла б жити і нині, є невеселими. Однак саме тому, що В.Чорновіл був надзвичайно життєрадісною людиною, із своїх спогадів про нього я вибрав два – ті, які не те, що не стосуються робочих, рухівських, політичних питань, а ще є кумедними. А додатково розкриють його риси як простої, звичайної людини.

ЯК Я НАЛЯКАВ ЧОРНОВОЛА

Це було ранньої весни, але уже після виборів 1994 року. В горах ще лежав сніг. Мене тільки­но обрали головою Закарпатської крайової організації НРУ, водночас продовжував певний час очолювати Рахівську райорганізацію, проживав на Рахівщині. Близько з В.Чорноволом я ще не був знайомий, якщо не зважати на зустрічі на рухівських заходах у столиці чи в інших місцях.

І ось отримую телеграму: «Я — в санаторії «Шаян». Можете використати мене на зустрічах із громадськістю, якщо є така можливість. Вячеслав Чорновіл».

Негайно мчу до директора Великобичківського лісокомбінату п. Василя Брехлійчука, уже нині покійного, котрий був прихильником і часто сприяв НРУ. Розповідаю. Прошу виділити автомобіль. Також домовляємось, що буде оплачено проживання Вячеслава Максимовича на турбазі у Кобилецькій Поляні.

Швидко домовляюсь з нашими осередками про організацію зустрічей голови НРУ з громадськістю у Хусті, Тячеві, Рахові, Великому Бичкові. І їду за В. Чорноволом. Людей на зустрічах було сила­силенна. По закінченні, пізно ввечері їдемо на турбазу в Кобилецьку Поляну. Турбаза знаходиться високо в горах, далеченько від селища. А дорога до неї — вузенька, серпантинна, пролягає серед глухого смерекового лісу.

І от їдемо. Я — на передньому сидінні, поруч із водієм, а Вячеслав Максимович із дружиною Атеною — на задньому. Темна­темна ніч. Кривуляста дорога веде все вище і вище у лісові нетрі. Чую, за спиною розмови починають стихати… Западає мовчанка. Я зрозумів, що гості починають тривожитися: «Куди їх везуть?» (як я вже згадував, до цієї зустрічі ми були майже не знайомі). А мені незручно обернутися і сказати: «Не хвилюйтеся, я не розбійник, і не московський агент, і не везу вас на розправу!..».

Чим вище, тим ліс густіший і густіший. З’являється сніг. Навколо непроглядна темрява. Кутиком ока бачу, що В.Чорновіл із пані Атеною притулилися одне до одного, обнялись і тихо­тихо перешіптуються. Я вже сам не свій: коли ж, нарешті, ця дідькова дорога закінчиться, щоб вони не боялися!

І ось раптово виїжджаємо на поляну — яскраво освітлену! Височать кількаповерхові споруди турбази, а перед нею гурт людей, котрі нас зустрічають на чолі із директором. Чую за спиною доволі гучний видих полегшення! І Вячеслав Максимович та пані Атена голосно й радісно починають говорити…

СУТИЧКА

Під час новорічно­різдвяних канікул Верховної Ради 1995 року Вячеслав Максимович знову лікувався у «Шаяні». Місцева мінеральна вода була дуже сприятливою для його здоров’я. Якщо це можна назвати лікуванням, адже більшість часу він проводив на різних заходах, зустрічах.

Напередодні Різдва Христового розмовляємо з паном Вячеславом по телефону. Він, між іншим, питає: «Чи не можна було б зустріти Різдво в українському селі?». Я, звичайно, запрошую його, пані Атену, доньку Ірину та її сина Василька, котрі були разом із Чорноволом у «Шаяні», на святий вечір до себе додому. (Ми з сім’єю ще жили на Рахівщині). Цілком зрозуміло, що, окрім Чорноволів, у моїй оселі зібралися друзі, родичі. Поколядувавши, скуштували кутю, святвечірніх страв, приймали колядників, вертеп. Пізно ввечері приїхав народний депутат Василь Шепа з дружиною. Взагалі наша хата того вечора була місцем паломництва сусідів, і не лишень їх. Адже така нагода побачити, потиснути руку і поговорити з самим Чорноволом!

Водночас моя донька Боженка запросила Василька піти з нею поколядувати. Навіть щось наколядували, бо повернулись вони трохи стомлені, веселі і щасливі.

Ранком 7 січня ми поїхали у Косівську Поляну. Стояла чудова морозна, водночас сонячна погода. Сніг аж блищав на сонці. Поколядували у голови Косівськополянського осердку НРУ, депутата райради Юрія Липчака. Посиділи. Далі пішли колядувати до директриси місцевої середньої школи пані Февронії Пукман. Посиділи і там. Виходимо на вулицю. А це майже в центрі села. Людей — море. І тут до Ю.Липчака чіпляється якийсь чоловік — сільський люмпен­п’яничка, які є у будь­якому населеному пункті, бо без таких, мабуть, і село — не село: «Ну що, Юро, як там твій Рух?.. Що нам дала тота твоя незалежна Україна?».

Якщо пригадуєте, то в той період компартійна влада у своїй пропаганді робила із Народного Руху України цапа­відбувайла за соціально­економічну кризу. Розумні люди це розуміли: НРУ до цього непричетний. Ну, а решті роз’яснювати було все одно, що метати бісер перед певною істотою. Тож Ю.Липчак відмахується від того чоловіка: «Йди, йди, що з тобою говорити..». Однак той не замовкає, продовжує щось торохкотіти.

Чесно кажучи, я аж зрадів, що В.Чорновіл це чує: одна справа — бути народним депутатом від НРУ у Києві, а інша — рухівцем у селі. Дуже добре, що голова НРУ знатиме, як доводиться рядовим рухівцям!

Але тут Вячеслав Максимович встряє у розмову і намагається роз’яснити тому чоловікові, що рухівців при владі нема ніде, що при владі ті ж самі комуністи, та ж сама компартійна номенклатура, що була і раніше, і вони несуть за усі біди відповідальність. Але той торочить своє.

Це все дійство відбувалось у центрі села. Маса людей, котрі, на відміну від чорноволового «опонента», пізнають Вячеслава Максимовича. Від несподіванки спочатку протирають очі, чи це їм не ввижається: «Живий Чорновіл!». Оточують нас колом. А Чорновіл і далі намагається щось роз’яснити опонентові. І ось той кричить: «А де ж ваш Чорновіл? Якби я його побачив, я б йому дав, я б його…!».

І тут увесь навколишній натовп багатоголосим хором, не церемонячись, кричить: «Та Чорновіл… перед тобою!». Що там далі учинилося можете собі уявити. Регіт стояв такий, що всіх ворон із верхівок дерев позмітав… Потім люди обступили нас, і почалася цікава розмова.

Володимир ПІПАШ,
делегат установчого з’їзду, голова Рахівської районної (1990 – 1994 рр.), Закарпатської крайової (1994 – 2006 рр.)
організацій НРУ, кандидат історичних наук.Час Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-06
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)
Не хочу никого оскорбить,НО закрадывается сомнение в адекватности авторов законопроекта.Они представляют СКОЛЬКО ЭТО СТОИТ.Может для цветущей страны для которой кредиты МВФ пыль,это не проблема???Може ......
простофиля (2016-12-06 22:26:34)
Ну и где же запись? История с компроматом точно напоминает анекдот о неуловимом Джо....
Федя (2016-12-06 20:57:36)
Скоро ты и задние лапы так же поднимешь......
Валерий (2016-12-06 20:41:37)
Порошенко добре казав віддати гроші в казну Кадиров-Онищенко сам насправді жадібний відмовився от і весь сир- бор результат ми читаємоі ковтаємо це все лайно....
Анна (2016-12-06 19:29:58)