Виноградів: незвичайна провінція (ФОТО)

 

У невеликих західноукраїнських містечках життя особливе. Тут майже ніколи не побачиш надмірного поспіху, зайвої суєти. Натомість панує спокій, розмірений ритм життя. Приїхавши сюди, можна відпочити душею, насолодитись спілкуванням із новими людьми, відкрити, зрештою, інший, ніж у мегаполісі, світ. Тим більше, якщо це містечко на Закарпатті. І для любителів інтелектуального туризму воно може здатися не менш привабливим, ніж той же Ужгород чи Мукачеве. Мова йде про Виноградів.

Невелике місто з великою історією

19-20_094

Коли побуваєш у таких містах, як Виноградів, починаєш розуміти, наскільки розважливими й мудрими були наші далекі предки, якщо вибирали собі для постійного проживання такі місцини. Тут є все життєво необхідне: повновода ріка Тиса, переважно рівнинний рельєф, каміння для будівництва житла і потужних укріплень. І чи не найголовніше — благодатний клімат, яким Виноградів завдячує відомій Чорній Горі, що здіймається над містом і захищає його від холодних північних вітрів.

Сам Бог велів вирощувати тут виноград. І праця людей щороку винагороджувалася щедрими урожаями. Відтоді місто асоціювалося саме з виноградниками та виноградом. Місто одержало свою першу назву Севлюш (від угорського «севлевш» — виноградне), а з 1946 року — Виноградів — від благородної культури.

…Назва Севлюш вперше з’являється у 1262 році, коли Іштван V надав містечку права вільного королівського міста. Монарша грамота містила такі важливі для тих часів привілеї, як проведення щотижневого торгу та ярмарку у визначні свята без оподаткування, право на будівництво млинів, вільне користування дорогами і безперешкодну торгівлю в межах Угорського королівства. Барони чи великі магнати селилися в Севлюші лише зі згоди місцевих жителів. Городянам надавалась можливість вирощувати виноград, виробляти і продавати вино. Система міських привілеїв одержала назву «Севлюське право». Воно стало настільки престижним, що пізніше його намагалися здобути й інші поселення — Хуст, Вишково, Тячів, Довге Поле.

Наприкінці XIV століття місто втратило статус королівського, перейшовши у магнатське володіння. Декілька століть ним володіла заможна родина Перені, представники якої незабаром прибрали до рук і весь Угочанський комітат. Саме в цей період постали найефектніші пам’ятки, якими Виноградів може сьогодні похизуватися: кам’яний замок, вишуканий палац та пишні сакральні споруди… Жахливе горе спіткало городян у серпні 1717 року, коли Севлюш був захоплений кримськими татарами. Два довгі дні ординці грабували місто, а потім, пересвідчившись, що нічого цінного не залишилось, підпалили. Однак Севлюш вкотре зумів відродитись. А далі вихором промчалися цілі століття, коли знане раніше в усьому королівстві місто побувало поперемінно у складі Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, УРСР…

Дві твердині на одне місто

19-20_096

Найдавнішою зі збережених споруд Виноградова є старовинний замок. Його мальовничі руїни височать на одному з уступів Чорної Гори, велетенські масиви якої простягаються на околиці міста. Може, ця твердиня і не є близьким сусідом вокзалу, однак мандрівку Виноградовим варто починати саме з неї. Інші атракції нехай ненадовго зачекають. (До слова, від залізничної станції декілька разів на день вирушає вузькоколійний потяг до Хмільника на Іршавщині. Подорож займе небагато часу і залишить хороші враження).

Проходимо центральною площею Миру повз численні храми, минаємо чепурний палац магнатів Перені, що стоїть уже зовсім неподалік від замку. Хаотичне кам’яне громаддя, яке немов нависає прямо над міськими хатинами — це і є Виноградівська фортеця.

…У 1399 році король Жигмонд Люксембурзький за вірну службу подарував Севлюш магнатові Петеру Перені, який відзначився у боротьбі з турками, зокрема у битві біля болгарського Нікополя у 1396 році. Грамота містила також дозвіл відбудувати старий зруйнований замок. Через декілька років, у 1405-му, Петер Перені отримав у володіння і замок Нялаб у Королевому. Ось так на зламі ХІV–XV століть родина Перені стала власником Угочанського комітату і майже чотири століття володіла цим краєм.

Севлюський замок було відновлено. І сьогодні за залишками руїн можна судити про те, що твердиня мала форму чотирикутника з масивними квадратними кутовими вежами. До замкового комплексу входили основне ядро, костел і каплиця.

19-20_102

…У середині XVІ століття нащадок Петера Перені Ференц прийняв протестантство, зрадив австрійського цісаря Фердинанда та перейшов на бік трансільванського князя Яноша Жигмонда. Подальше перебування монахів-францисканців у родинному гнізді Перені виразно суперечило новим релігійним переконанням Ференца, тому у 1556 році їх вигнали з замку-монастиря. Мощі Капістрана новоявлений протестант наказав викинути з обителі…

Народні легенди оповідають власні версії про вигнання монахів із фортеці та її зруйнування. Одна з них згадує про прекрасну доньку барона Перені, яку підступні монахи-францисканці заточили у монастирські підземелля, де та з горя збожеволіла, а згодом померла. Дізнавшись про це, розлючений батько вигнав монахів і наказав зруйнувати монастирський храм разом із замком — оплотом ченців.

Відтоді, коли у зруйнованих мурах по ночах виє вітер, здається, що то плаче нещасна дівчина…

Доля «не пошкодувала» твердині й після зруйнування. Залишений напризволяще, замок заростав чагарниками, продовжував занепадати. Чимало фортечного каменю місцеве населення використало для будівництва терас, на яких вирощують виноград. Про мальовничу місцину у високих кабінетах згадували лише тоді, коли до Виноградова навідувались кінематографісти, які зняли тут такі відомі стрічки, як «Табір іде в небо», «Злива над полями», «Над Тисою»…

Пізніше родина Перені навернулася в католицизм і знову стала під стяги австрійських Габсбургів. Неподалік від замку магнати побудували нову резиденцію — розкішний палац у бароковому стилі, який ми оминули, прямуючи до замку. Тепер прийшла черга оглянути і його. Споруда постала у XVI столітті за згаданого вже Ференца Перені. Спочатку палац, в якому зараз господарює районний відділ освіти, слугував оборонною спорудою. Після перебудови у стилі бароко палац набув рис житлово-виставкових. У ньому зберігалась велика колекція живопису, багата бібліотека. Сюди частенько навідувалися поважні гості, відбувалися пишні бенкети. Найвідомішим власником садиби та представником роду Перені загалом став Жигмонд Перені, який увійшов у історію як борець за незалежність Угорщини від Габсбургів, активний учасник національної революції 1848–1849 років…

Виноградів сакральний та мистецький

19-20_098

Чи не найімпозантнішою пам’яткою давнього Севлюша є готичний костел чернечого ордену францисканців, шпиль якого видно звідусіль. Поруч із ним — колишній монастир. Костел для простих городян виконував чимало функцій: тут молилися Всевишньому, біля нього збиралися для вирішення важливих справ. Існує здогад, що шпиль храму слугував ідеальним місцем для спостереження за довколишньою місцевістю, що дозволяло завчасно побачити ворога…

Ці храми у Виноградові найстарші за віком, однак далеко не єдині. У місті мирно співіснують «пліч-о-пліч» храми східного і західного обрядів, єврейська синагога. Місто завжди було поліетнічним — впродовж віків тут жили угорці, русини-українці, євреї, німці. Кожна нація мала власний храм. Така релігійна толерантність є властивою і сучасним мешканцям міста.

19-20_099

Виноградів може похизуватися не лише величною архітектурою. Із містом пов’язані долі багатьох знаменитостей, передусім митців. У 1889–1892 роках тут проживав відомий угорський композитор, піаніст і музикознавець-фольклорист Бела Барток (1881–1945). Саме у Виноградові відбувся перший виступ майбутньої знаменитості — першого травня 1892 року обдарований хлопчик виступив на благодійному концерті у приміщенні комітатської управи, де виконав власний твір «Течія Дунаю»… Пам’ять про митця у Виноградові свято бережуть: встановлені бюст та меморіальні дошки, відкрито кімнату-музей, ім’я Бели Бартока присвоєно Виноградівській дитячій школі мистецтв.

19-20_100

Не менше прославив Виноградів знаменитий угорський художник Імре Ревес (1859–1945), який останні роки свого життя проживав і творив у цьому місті. У професіонала європейського рівня, полотна якого зберігаються в Ермітажі, Угорській національній галереї та інших знаменитих колекціях світу, вчилися живопису пізніше відомі закарпатські майстри пензля Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі. Митець знайшов вічний спочинок у Севлюші на місцевому кладовищі… Та красу у місті творили і продовжують творити не лише знаменитості національного чи світового рівня. Її можна побачити практично всюди: в численних пам’ятниках, у деталях оздоблення будинків та храмів, на різьблених мацевах місцевого єврейського кладовища… Необхідно лише навчитися частіше зауважувати її, більше любити й шанувати старі цікаві місця…

Джерело: Час Закарпаття

 

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)
Не хочу никого оскорбить,НО закрадывается сомнение в адекватности авторов законопроекта.Они представляют СКОЛЬКО ЭТО СТОИТ.Может для цветущей страны для которой кредиты МВФ пыль,это не проблема???Може ......
простофиля (2016-12-06 22:26:34)
Ну и где же запись? История с компроматом точно напоминает анекдот о неуловимом Джо....
Федя (2016-12-06 20:57:36)