І знову – згадуючи Адальберта Ерделі. Від народження художника 25 травня минуло 122 роки

І знову – згадуючи Адальберта Ерделі. Від народження художника 25 травня минуло 122 роки

Творча спадщина Адальберта Ерделі, без перебільшення, є надбанням не тільки європейської, а й світової культури. Ім’я його вписане золотими буквами в історію західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття. Живописні полотна Ерделі зберігаються в державних галереях і приватних колекціях Чехії, Німеччини, Італії, Угорщини, Франції, Швейцарії та інших країн. Йому випало на долю жити і творчо працювати в багатьох країнах Європи. Зокрема, на початку своєї творчої біографії кілька років він жив у Німеччині, пізніше – у Франції. Там він глибоко вивчав європейське мистецтво і багато творив. З-під його пензля вийшли сотні живописних полотен, частина яких увійшла до мистецького фонду нашого краю. А ще – він автор кількох автобіографічних літературних творів, що увійшли до книжки “IMEN”, котра минулого року побачила світ у “Видавництві Олександри Гаркуші”. У своїх творах А. Ерделі розкривається як особистість і митець. Він був високоосвіченою, ерудованою людиною, вільно володів кількома європейськими мовами: угорською, німецькою, французькою, українською, російською; добре знав історію світового мистецтва, філософію. Був великим гуманістом, людиною планетарного масштабу з європейським світоглядом, справжнім громадянином Європи. Саме цього йому ніяк не могли вибачити «совєти», охрестивши «безпаспортним космополітом», «декадентом». Сучасники згадують, що Ерделі був доброю, щедрою і глибоко віруючою  людиною. Жив за Божими заповідями. Маестро був толерантним, ніколи нікому не нав’язував своєї думки, поважав своїх колег і учнів, завжди був готовий захистити слабшого, скривдженого. Внутрішній аристократизм А. Ерделі, його артистизм у житті й мистецтві, широта й глибина світогляду вражали, не залишали байдужим нікого, кому довелося знати його. Жінки божеволіли за ним, і він не був байдужим до них… Навіть тепер старше покоління інтелігентів пам’ятає багато історій з його життя. Ім’я митця донині оповите легендою, попри сотні мистецтвознавчих публікацій про його творчість.

Величезний внесок зробив А. Ерделі в організацію і формування закарпатської художньої школи, становлення якої почалося у 20-х роках ХХ століття. Тоді Ерделі був уже зрілим, визнаним майстром. Залишилися в минулому навчання в Будапештській академії мистецтв, котру він закінчив з відзнакою, робота під керівництвом відомих угорських художників-реалістів Тиводара Земплені (1864–1917) і Кароля Ференці (1862–1917), вплив яких на молодого митця був найзначнішим. Уже від 1916 року Ерделі розпочинає свою педагогічну діяльність – викладає рисунок у Мукачівській реальній гімназії. Але жадоба до пізнання світу, до нових знань, вічний неспокій митця штовхає його до змін, до рішучих кроків. У 1922 році він вирушає до Мюнхена, в один із найбільших художніх центрів Європи. Там прожив чотири роки. Спочатку було важко – траплялося, обідав не частіше ніж раз на три дні. Але поступово він завойовує популярність талановитого портретиста. Вже у 1923 році в Мюнхені відбулася персональна виставка А. Ерделі, яка пройшла з великим успіхом. Мюнхенський період митця відіграв у його творчості значну роль.

Після Мюнхена Ерделі багато подорожує країнами Західної Європи. На батьківщину художник повертається лише в 1925 році і влаштовується працювати в Ужгородську учительську семінарію викладачем рисунка. Розуміючи, що годин на викладання рисунка в семінарії занадто мало для підготовки професійного художника, А. Ерделі та Й. Бокшай відкрили в Ужгороді в 1927 році приватну публічну школу рисунка. Рисунок і живопис тут вивчали за програмами академічних художніх навчальних закладів. До найталановитіших учнів цієї школи належали А. Коцка, А. Добош, Е. Контратович, А. Борецький, З. Шолтес. Саме вони стають основою закарпатської художньої школи.

У 1925–1929 роках А. Ерделі впевнено завоював звання провідного портретиста, відомого далеко за межами рідного краю («Портрет батька» (1926), «Юна художниця» (1928), «Цигани» (1928)). Художник бере активну участь у виставках у Брно (1928), потім була персональна виставка 1929 року у Празі, експонована також в Ужгороді. Позитивні відгуки на цю виставку публікувалися в чеських, німецьких, українських газетах. Та незважаючи на успіх, А. Ерделі вирішує їхати до Парижа – столиці мистецтва світу. Він вирушає туди з метою зрозуміти ідеї і принципи, на яких базується мистецтво Європи того часу. Там близько знайомиться з творчістю П. Пікассо, А. Матісса, Ф. Леже. Ерделі напружено працює і навчається в художній колонії Гаржілес у центральній частині Франції. Уже в 1930 році він бере участь у виставках разом із французькими художниками. Серед багатьох художніх напрямів Парижа Ерделі притягують колористичні шукання А. Матісса, А. Дерена, але найбільше – конструктивність, чистота кольору та монументальність П. Сезанна. Саме вплив останнього на творчість Ерделі мав перевагу. Це неважко помітити, глянувши на роботи художника, створені у 30-х роках. Пора творчої роботи в Парижі не минула безслідно. Змінюється колорит його картин – він стає насиченішим і світлішим, а форма більше спрощується, стає узагальненішою і декоративнішою. Вплив Сезанна відчувається в активній ролі чистого кольору, сміливому, вільному підході до натури, дещо декоративній конструкції картин. Водночас А. Ерделі вкладає свою емоційність у картину, свій неповторний національний колорит.

З другого боку, як згадує Ернест Контратович, учень і друг А. Ерделі, Париж розчарував художника – він чекав більшого. Його вразила велика кількість бездарних художників, поширеність дилетантизму, що цілком задовольняв естетичні смаки міщан. У своєму щоденнику Ерделі пише: “Не вірю, що серед тридцяти тисяч малярів, котрі живуть тут, знайдуться чотири митці! Ні. Є багато модних – та вони зникнуть; ще більше – химерних, та їх не стане; величезна кількість слабоумних – їх змете вітер часу… Я розчарувався. Не в Парижі, не в самому собі – у своїй епосі. Але це не зупинить мене. Хоча в Парижі багато хворих, я все ще можу йти шляхом здорових відчуттів, даних мені Богом”. Незважаючи на освіченість, широту поглядів, Ерделі не був готовий сприймати ультрасучасне мистецтво Франції, де зародилось багато нових мистецьких напрямків і течій, які донині мають своїх послідовників. Ерделі побачив, що він ні в чому не гірший за багатьох академіків живопису, а часто навіть кращий. Можливо, саме тоді в нього з’являється мрія заснувати академію мистецтв удома, в Ужгороді.

У 1931 році А. Ерделі повертається до Ужгорода. Цього ж року разом із Й. Бокшаєм організовують Товариство діячів образотворчих мистецтв Підкарпатської Русі. У складі Товариства було багато представників різних національностей, проте критики відзначали в ньому «руське ядро», у складі А. Коцки, А. Борецького, Е. Контратовича, А. Добоша, З. Шолтеса та ін. Адальберта Ерделі обрали головою Товариства, секретарем – А. Коцку. Одним із завдань Товариства Ерделі вважав необхідність боротьби за справжнє мистецтво – на противагу міщанству, яке пропагували дилетанти. Тому виставки Товариства в Ужгороді, Мукачеві, Кошице, Братиславі та Празі знаходять у професійних колах живий і позитивний відгук, витримують тверду конкуренцію професійності на тогочасній, дуже багатій царині образотворчого мистецтва Чехословаччини. Відтоді критика відмічає народження нової закарпатської школи живопису, для котрої характерне, перш за все, гостре відчуття рідного краю, відкриття його краси і своєрідності. Практично немає такої сторінки з життя краю, яка не знайшла би свого відображення  на полотнах художників закарпатської школи 20–40-х років.

Зусилля А. Ерделі, спрямовані на відкриття спеціального художнього навчального закладу, увінчалися успіхом – у 1946 році в Ужгороді було відкрито Державне художньо-промислове училище, першим директором якого став він. Але уже в 1947 році Ерделі усунули від керівництва, призначивши на його місце І. Гарапка. Від 1947 року почалося переслідування митця, він опинився в ролі головного об’єкта критики. У газеті «Закарпатская Украина» з’являються розгромні статті зі звинуваченнями його в тому, що не звільнився від «вантажу західного декадентського ставлення до мистецтва», у «формалізмі» і «космополітизмі» (М. Тевелев, «Закарпатская Украина», 27.11.1947). На сторінках газети «Закарпатська правда» від 23 березня 1949 року у статті «Розгромити охвістя космополітів у Закарпатті» А. Ерделі названо формалістом і буржуазним естетом в образотворчому мистецтві. Усе це, за спогадами Е. Контратовича, «Ерделі дуже важко переживав, дуже розчарувався у всіх, нікому не довіряв». Мистецтвознавець Г. Островський так описує душевний стан митця: «Він не міг зрозуміти, чому повинен писати на виставку не так і не те, до чого лежить душа, а так і те, що вважає начальство; чому він, художник європейського рангу, повинен заробляти на хліб насущний не творчістю, а копіюванням жахливих портретів «людини з вусами». Незважаючи на критику і намагання влади уніфікувати творчу манеру всіх художників, А. Ерделі не зрадив свого таланту, зберіг своє творче обличчя. Переслідування та безпідставне звинувачення Ерделі звели його передчасно в могилу. 19 вересня 1955 року він помер.

 

P. S. Адальберт Михайлович Ерделі (Гриць) – один із найвідоміших митців карпатської землі першої половини ХХ століття, який здобув європейське визнання. В радянській Україні він зазнав ідеологічних утисків та переслідувань з боку влади. Вплив Ерделі на розвиток художньо-естетичної думки, мистецтва краю був надзвичайно сильним. Донині його ідеї, погляди, переконання живуть у серцях і душах митців Закарпаття. Донині живуть його учні, школа, створена ним разом з однодумцями. А його мистецтво й далі нас захоплює і хвилює.

Ще в радянський період творчість Ерделі, попри все, здобула високу оцінку мистецтвознавців країни. Але найбільший внесок у вивчення його творчості зробили мистецтвознавці нашого краю – серед них Надія Знаменська, Олена Чернега-Балла, Галина Рижова, Олена Приходько, Михайло Приймич та десятки інших, перу яких належать сотні публікацій.

Особливе місце в цьому переліку посідають Павло Балла, Михайло Сирохман, Іван Небесник – їхня багаторічна праця завершилась виходом у світ монографії про Ерделі та виданням книжки “IMEN”, куди увійшли літературні твори, щоденники, думки видатного митця. Вони також започаткували проведення щорічних “Ерделівських читань”, котрі переросли вже у міжнародні наукові конференції. Принагідно відзначу й талановитого митця, викладача Закарпатського художнього інституту Антона Ковача, який підготував до друку чудову репрезентабельну книжку-альбом “Адальберт Ерделі”. Саме ці мистецтвознавці відкрили нам шлях до глибшого вивчення життя і творчості Адальберта Ерделі, надали можливість краще пізнати його та епоху, в якій він творив.

 

Володимир Мишанич, газета «Ужгород»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-07
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)