Іван Ситар: "Хочеться довести всім, що всесвітньо відомі твори достойно звучать моєю рідною русинською мовою"

Іван Ситар: "Хочеться довести всім, що всесвітньо відомі твори достойно звучать моєю рідною русинською мовою"

Це не перше моє інтерв’ю з Іваном Ситарем, і знаю його не перший рік, та щоразу відкриваю для себе нові грані цієї неординарної особистості. Ось і зараз розмова вийшла за рамки планованої теми – презентації його нової книжки. Бо з Іваном Дмитровичем можна спілкуватися до безкінечності – легко й невимушено.

«Я такий щасливий чудак, що за життя нич у мене не пропало, але так много я надбав. І за це неперервно дякую Господу Богу!» – каже Іван Ситар. І його нова книжка «Смійтеся, смійтеся з того, русини!..», яка щойно побачила світ, – це дзеркало характеру автора, в якому органічно переплітаються іскрометний гумор невиправного оптиміста, тонкі роздуми філософа, настанови педагога, логічні висновки математика й  романтична душа поета. 

– Іване Дмитровичу, Ви все життя присвятили математиці – науці, яка не терпить романтики й жартів. Звідки потяг до красного письменства,  та ще й такого жанру і русинською мовою? 

– Продовжую «дорослішати», а в серйозному віці на багатьох нападає письменницька сверблячка, не дають спокою лаври класиків світової літератури (Сміється. – Авт.). Передбачав, що таке питання хтось та задасть, а тому в попередній своїй книжці навів бібліографічний покажчик написаного мною. А почав писати своєю рідною русинською, бо вважаю її унікальною, надзвичайно багатою і барвистою, придатною для вираження найтонших людських почуттів та найглибших думок.

– Як зреагував загал на появу Вашої першої книжки?

– Мене не лаяли і не хвалили, видно, сподівалися, що більше не писатиму. А якщо серйозно, то я став лауреатом двох літературних відзнак: Руської премії (Прага, 2007 рік) та премії імені Александра Павловича (Ужгород, 2011-й), що для мене, вчителя математики з 50-річним стажем, було повною і дуже приємною несподіванкою. Багато людей казали добрі слова про книжку, та найбільшою похвалою стали слова матері, яка, прослухавши мій переклад русинською вірша Сергія Єсеніна «Письмо матери», сплакнула і мовила: «Іване, та то так красно по-нашому?»

– Знаю, що Ви не так давно отримали визнання за свою працю, причому на найвищому рівні – державному…

– Так, на 71-му році життя Указом Президента України мені присвоїли звання «Заслужений учитель України», і це теж було дуже приємно, бо в попередній книжці висловлював припущення, що отримаю його, напевно,  вже посмертно. А взагалі, цей факт вартий занесення в Книгу рекордів Гіннесса – не пригадую, щоб пенсіонерам присвоювали таке звання.

– Ваша нова книжка – літературний квартет руданок. Що це за жанр такий?

– Руданка – введений мною термін, що означає манеру віршування у стилі геніального українського поета Степана Руданського. Обожнюю його твори за демократичний стиль, невичерпний гумор, відсутність зайвої цнотливості. Степан Руданський полюбляв гостре слівце, називав речі своїми іменами, ніколи не скочуючись на рівень непристойності, які б інтимні події він не описував.

– Щось подібне можна сказати й про Ваші любовно-еротичні руданки, які, до речі, займають понад чверть книжки. Зізнаюся, була трохи здивована, що Ви взялися за таку делікатну тему. Теж подалися в «сексуальні революціонери»?

– Сексуальна революція тут ні до чого (Сміється. – Авт.). Просто пишу про життя, а воно без цих питань не буває. У процесі міжстатевих стосунків люди отримують    незрівнянні почуття, які надихають на всілякі добрі діла. І тим, хто цього не визнає, слід своєчасно звертатися до сексопатологів… Але, зауважте, стосунки я описую традиційні – гетеросексуальні, хоч і кумедні. Та в мене вся книжка переважно така, а головне, що і в житті подібні ситуації трапляються. Я оженився вперше і востаннє в 1964 році, якщо доживу, то відзначимо золоте весілля. В цьому вирішальна роль мого переконання, що міняти дружин – посліднє діло, оскільки всі вони в заміжжі подібні, як китайці: майже однаково добрі, злі, лагідні, сварливі, щедрі, скупі, розкуті чи сковані в інтимних стосунках. Які з цих якостей превалюють – залежить від нашої толерантності й настирливості у проведенні з ними навчально-виховної роботи. Знаю це як педагог (Сміється. – Авт.).

– Щось не чути в Ваших словах рішучого осуду такого досить поширеного явища, як «скочити в гречку»…

– Коефіцієнт корисного впливу на це таки поширене явище майже нульовий, бо раз є «гречка», то скакати в неї будуть, лиш би сім’ї залишалися  при цьому непорушними фортецями (коли очі не бачать, то й серце не болить). А наявність сім’ї-фортеці – необхідна й достатня умова того, щоб наші діти зростали психічно, фізично й розумово повноцінними!

– Що ж, важко з Вами не погодитися, тим більше, що за Вашою спиною – нелегке, але дуже цікаве й  бурхливе життя. За ці роки, гадаю,  сформували своє життєве кредо. У що вірите, на що сподіваєтеся?

– Вірю в Єдиного Господа як у вищу справедливість, як у Єдиного Творця всього сущого. Вірити в Бога нас змалку навчили дуже простим способом: ранком, поки не помолимося, не давали їсти, а ввечері, відповідно, не вкладали спати. І при цьому невтомно пояснювали, чому Богонькові треба молитися. Няньо й мама вчили нас різних молитов, різдвяних колядок – не лише релігійного, а й жартівливого змісту. Я завжди був активним колядником, хоча особливого матеріального зиску від цього не мав – під різними приводами мама забирала заколядовані гроші.

Інший аспект мого життєвого кредо теж забезпечив батько у вигляді двох істин: перша – всі люди такі ж розумні, як і ти, але є багато розумніших; друга – робити всім добро ти не зможеш у  силу обмеженості фізичних і матеріальних можливостей, але можеш нікому не робити зла. Дотримання першої істини дозволило мені ніколи не мучитися комплексом неповноцінності й із великою охотою вчитися в розумних людей, а другої – не  допускати підлості, зрад, нечесності щодо ближнього.

– Філософ Ви, Іване Дмитровичу. Але що це за песимізм, не схожий на Вас, у рядках: «И все менше в мене забаганок, ци я жив, ци то лиш были сны? Так гибы м в яри десь понад рано на ружовому пробіг кони»?

– Це рядки з мого перекладу русинською вірша Сергія Єсеніна «Не жалею, не зову, не плачу…». І вони – не прояв песимізму, а констатація того факту, що час є не скалярна, а векторна величина. І як усякий вектор – має свій початок, довжину та напрям. Чи маю підстави бути задоволеним собою, як мужчина? Мабуть, ні, бо не збудував хату (живу в п’ятиповерхівці), замість сина виростив дочку. Правда, дерев посадив багато. Не зумів пристосуватися до ринкових відносин. Як це зробити учителям – мали б подумати вчені-економісти. Щасливий, що закінчив як учитель свій 50-й навчальний рік, що вмію спонукати учнів до свідомого здобуття потрібних їм знань, умінь і навичок. Радію, що маю можливість писати моєю рідною русинською мовою.

– І, нарешті, про плани на майбутнє.

– Не уявляю собі життя без учительської роботи. Продовжую перекладати русинською твори незрівнянного Сергія Єсеніна. Люблю його поезію за повну відсутність ненависті, наявність неймовірної любові до рідної землі, до батьків і близьких. Зробив деякі переклади творів Михайла Лермонтова, Володимира Висоцького. Знаю, що ніякі переклади ніколи не перевершать оригінал, але так хочеться довести всім, що ці всесвітньо відомі твори достойно звучать моєю рідною русинською мовою! Написав і деякі нові вірші. Хочу, щоб   рідні русини, і не лише вони, від душі засміялися, читаючи мою книжку!

Наталя МИГАЛИНА, «Закарпатська правда»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-07
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)