На телеканалі «1+1» стартував комедійний серіал «Останній москаль», в якому одну з провідних ролей грає народний артист України Володимир Горянський. А нещодавно актор побував в Ужгороді – разом із Русланою Писанкою привезли до нас класику – «Одруження» Миколи Гоголя в постановці Володимира Стєклова «Женихи». 7dniv.info скористався можливістю поспілкуватися з одним із улюбленців країни.
– Пане Володимир, крім того, що ви актор, стали й одним із ведучих програми про «невідому» Україну «Подорожуй Першим!». Чи покажете, разом із колегами й цікаві особливості Ужгорода?
– У цьому сенсі Ужгороду трохи не повезло. Проект першого Національного працював з осені 2014 року, ми відзняли сезон про міста України, а Ужгород «відклали» до весни, коли зацвіте сакура. Проте зараз у каналу проблеми з фінансуванням, тому наразі не знімаємо. Хоча шкода – проект дуже вдалий, його дивляться, це якісний продукт.
– Але ж із досвіду програми ви, напевно, вже «автоматом» дивитеся на місто, вишукуючи у ньому щось особливе?
– Віддавна Ужгород для мене дуже затишне кавове містечко. Ще з радянських часів його таким пам’ятаю і так досі залишилося – гуляв, а люди сидять в кафе, нікуди особливо не поспішають, спілкуються, що дуже приємно. Може це було так багато туристів, але не важливо, головне, що місто живе, воно дуже комфортне, багато готелів європейського плану. Воно — для людей. Замки, музеї, давні і нові пам'ятки – можна було б зробити про Ужгород не одну програму.
Нас поселили в маленькому готелі біля самого замку (бутік-готель «Прімавера» – ред.) і я дивувався, що за глиби каменю стирчать із підлоги. Потім мені пояснили, що будиночок дуже старий, стоїть на скелі. Але його так чудово осучаснили і при цьому зберегли все що можна, навіть сходи нагору, в підвал, давню пічку… Все зроблено з любов’ю, яка відчувається. Це рідкість.
– ЗМІ повідомляють, що для себе ви визначаєте біоенергетику місця, де знаходитеся. Що можете сказати про Ужгород, зал театру, де проходив спектакль?
– Місто пронизане дуже позитивною енергетикою. Не знаю, за рахунок чого – можливо, річка, яка так гармонійно його огинає, може тому, що люди дуже відкриті й усміхнені. Це ми відзначили по глядачах на виставі. Усе разом дає позитивну енергію.
Хоча доводилося бувати в містах, де все зовсім інакше…
На гастролях ми, актори, переїжджаючи з міста в місто дуже відчуваємо цю енергетику. Як коли заходиш до когось у гості і одразу відчуваєш атмосферу, так і ми, в’їжджаючи в місто, відчуваємо, який буде глядач, як будуть нас приймати.
– Коли знову приїдете в Ужгород і з чим?
– Думаю, з Ірмою Вітовською привеземо «Любовь-морковь». Це теж комедія. Зараз, ми це бачимо, дуже потрібні людям позитивні емоції.
Можливо, привеземо і виставу «Він – моя сестра». Цей спектакль уже йшов в Ужгороді, але ужгородські глядачі нас запитували, чи не приїдемо з новим акторським складом.
– Не боїтеся, що через підвищення цін на все найнеобхідніше люди, навіть при всьому бажанні, не зможуть собі дозволити ходити в театр?
– Гастрольна політика досить гнучка. Є певний мінімум, нижче якого не можемо опускатися, але якщо треба піти назустріч, щоб ціна квитків була адекватною, ми йдемо на це. Адже відчуваємо час і розуміємо, що одне місто може більше заплатити за квитки, інше не може. Знаходимо баланс, іноді врівноважуємо ціни на квитки в маленьких містах за рахунок великих.
– Українські актори, артисти завжди дуже щільно працювали з російськими колегами. Чи є для вас складною нинішня ситуація, коли через агресію країни розділені люди? Чи маєте складнощі з партнерами по спектаклях, зйомках?
– Звичайно, зараз все вже інакше. Менше проектів, а спільні гастролі з російськими акторами не актуальні. Агресія, яка прийшла від, як вважалося, братів, на жаль, проектується на всі сфери.
– Ви народилися на Луганщині. Чи маєте і зараз тісні зв'язки з тим регіоном і як сприймаєте те, що зараз відбувається на сході?
– Особливо тісних зв'язків уже немає, але у мене багато друзів, які змушені були звідти поїхати. У багатьох залишилися офіси, житло, їх знищили або забрали. Жити там не реально, це ілюзії, ніякого руху, розвитку нема.
Там у мене могили мами, батька… Тому думки часто туди звертаються, але поки все дуже сумно. І що буде далі — не знаю.
– Кожному сьогодні дуже хочеться від авторитетної людини почути: це закінчиться через… Ви можете сказати коли?
– Рік тому нам обіцяли, що все закінчиться за 2 місяці. Тобто навіть президенти не можуть знати, що і як, то де вже я, простий смертний, міг би пообіцяти? Є тільки величезне бажання, щоб закінчилося якнайшвидше. Але дивлячись на все, що відбувається, зрозуміти до кінця все дуже складно. А коли не розумієш — важко спрогнозувати.
Звичайно, сили, які не хочуть, аби Україна була сильною, зацікавлені, щоб це тривало безкінечно. Є ж приклади Придністров’я, Абхазії тощо. Такі події зупиняють країну, вона нікуди не рухається. Думаю є і бажання підірвати нас зсередини, розхитати суспільство, щоб знову прийти сісти в керівні крісла і вже з них не вилазити.
Але люди у нас розумні, якісь речі потерпимо, не будемо піддаватися на провокації, переживемо 2015-ий рік, витримаємо, і тоді, я впевнений, 2016-ий буде роком підйому і розвитку.
– Акторів, співаків теж постійно відслідковують: де виступив, що сказав, як повівся, яку де нагороду взяв, чи допомагає армії. Чи ви зважаєте на це, передбачаєте що треба сказати, як повестися?
– Я роблю те, що каже мені моя громадянська позиція. І людська. А хто що скаже… В Інтернеті стільки всього можна про себе знайти, чого навіть близько не робиш! Дозволяють собі, бо там можна бути інкогніто. Це люди, які сидять у страху, їх пожирає якесь зло і вони це все виливають в цю клоаку.
Тому до такого ставлюся спокійно і тільки шкодую таких людей, вони не конструктивні, живуть із негативу, не розуміючи, що колись це відро з нечистотами перекинеться їм же на голову.
Нічого не відбувається просто так, за все треба платити.
– Ви активно відпочиваєте — лижі, велосипед. Чи пов’язуєте свій відпочинок із Закарпаттям?
– Звичайно, і багато років. У свалявських санаторіях буваю, відпочиваю в горах, запрошують друзі, які мають готелі. Лежання в Туреччині і ол-інклюзів – це так нудно і сумно!
– Що вам цікавіше – бути актором чи керувати процесом? Ви ж здобули спеціальність «Організація і управління театрально-видовищними підприємствами» і один час керували театром?
– О, актором бути більш безвідповідально! А керувати – відповідати за справу, за весь колектив, а не лише за свої дії… Тому мені подобається бути актором! – завершує з лукавою посмішкою Володимир Горянський.
Згодом читайте на 7dniv.info також інтерв’ю з Русланою Писанкою.
