Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії

2 вересня 1937 року, тобто 75 років то­му, Мукачівська греко-като­ли­ць­ка єпархія здобула статус sui iuris, за­вдяки якому вона потрапила у пря­ме і безпосереднє підпорядкування Свя­­тій Столиці. Кругла річниця запро­ва­­дження статусу sui iuris для греко-ка­толиків Закарпаття є доброю на­го­дою для того, щоб спробувати осмис­ли­ти та об’єктивно оцінити значення цьо­го надзвичайно важливого доку­мен­та як для історії нашої церкви, так і для її сьогодення.

В умовах бездержавного існування церква, окрім прямого свого обов’язку – турботу про спасіння своїх вірних, час­то перебирає на себе або, точніше ска­зати, мимоволі набуває ще й до­дат­кових функцій, зокрема збе­р­е­жен­ня питомої духовної культури та на­ці­о­­нальної ідентичності своїх вірних. Щоб реалізувати це, назвімо, націо­наль­­но-культурне покликання, церква ви­користовує у богослужіннях рідну мо­ву вірних, організовує школи, де на­вча­ють рідної мови, історії свого на­ро­ду, а також публікує книжки з цих ди­сцип­лін. Тому цілком зрозуміло, що в умо­вах поневоленого Закарпаття па­нів­ні угорські кола за всяку ціну на­ма­га­лися підкорити греко-католицьку церкву – останній бастіон, де жевріло на­ціональне життя закарпатців. Саме то­му навколо церкви точилася не­при­ми­ренна боротьба за збереження на­ціо­нальної ідентичності наших пред­ків. Нині багато хто не любить згаду­ва­ти про численні факти приниження гре­ко-католицьких священиків і їх вір­них та безцеремонні посягання на об­ря­ди, традиції нашої церкви з боку чіль­них представників угорського кли­ру, що стали регулярними практично від часу прийняття Ужгородської унії. У результаті таких посягань, як за­зна­ча­ють історики церкви, у 30-40-х рр. ХVIII ст. Мукачівська єпархія остаточ­но втрачає свою незалежність та пе­ре­ходить під повне підпорядкування ри­мо-католицького єпископа в Ягрі. Зло­вживаючи фактом підпорядкова­нос­ті Мукачівської єпархії, Ягерський ри­мо-католицький єпископ система­тич­но вдавався до спроб латинізації її об­ряду та насильного переведення на гри­горіанський календар. Так, у травні 1746 р. ягерський єпископ Франциск Бар­коці скликає капітулу, де звину­ва­чує мукачівського єпископа Емануїла-Ми­хайла Ольшавського, що той на­ва­жив­ся іменуватися Мукачівським єпи­ско­пом та заперечує сам факт існу­ван­ня Мукачівської єпархії. Більше то­го, 8 травня 1747 р. єпископа Ольшав­ського примусили підписати присягу, де він зобов’язувався без поперед­ньо­го дозволу ягерського єпископа «не ви­свячувати русинів у духовний сан, не призначати парохів русинів, не бу­ду­вати нових церков, кладовищ та їх не висвячувати». Принципова позиція єпи­скопа Ольшавського щодо збе­ре­жен­ня самобутності Мукачів­ської єпар­­хії стали причиною числен­них на­па­док на єпископа з боку прома­дяр­ського ду­ховенства. За свідченнями Ми­хайла Луч­кая, один парох-ма­дя­рон, який мав амбіції посісти єпис­коп­ську ка­фед­ру, публіч­но обзивав  Оль­шав­сь­кого шахра­єм, бешкетником, який мав би «свиней пасти, а не бути єписко­пом…». Асиміляторський тиск на Му­ка­чівську єпархію був такий сильний, що у 1764 році Єпархіальний синод у Му­качеві постановив «раз і назавжди ро­зірвати свою залежність від Ягер­ського єпископа». Як результат напо­лег­ливої боротьби за власні права ка­толиків східного обряду, Закарпаття 19 вересня 1771 року Папа Климент ХІV, буллою Eximia Regalium Prin­ci­pum, вивів Мукачівську єпархію з без­по­се­реднього підпорядкування римо-ка­­толи­цькому єпископу в Ягрі, наді­лив­­ши наглядовими функціями над нею угорського римо-католицького Ост­­ри­гомського архієпископа.

Це був лише перший акт дра­ма­тич­ної боротьби наших предків за свою церкву.

Здобуття певних прав Мукачів­сь­кою єпархією заставило агресивні угор­­ські кола змінити свою східну по­лі­тику. Тому на початку ХІХ ст. Угор­щи­на бере виразний курс на по­шма­ту­ван­ня історичного Закарпаття, штучно ви­окремлюючи у 1815 р. 72 мука­чів­сь­кі парафії та включає їх до складу Ве­ли­ко-Варадинської єпархії, а у 1818 р. на базі 194 мукачівських парафій ор­га­нізовує Пряшівську єпархію. У 1912 р. до складу новоствореної Гайдудо­розь­кої єпархії входять 68 парафій Му­ка­чів­ської та 8 Пряшівської єпархій. Нині  усі ці єпархії, як відомо, тотально ма­дя­ризовані або словакізовані. Не ви­пад­ково будь-які спроби до об’єднан­ня греко-католиків Австро-Угорщини в той час наштовхуються на жорстке не­сприй­няття з боку чільних пред­став­ни­ків угорського клиру. Так, у 1888 р. Па­па Лев ХІІІ оприлюднив план об’єд­нан­ня Мукачівської та Пряшівської єпар­хій із Галицькою митрополією. Угор­ський примас, кардинал Янош Сі­мор оголосив, що реалізація такого пла­ну була б великою образою наці­о­нальних почувань угорців. Натомість па­нівні угорські кола докладають мак­си­мум зусиль, щоб продовжити аси­мі­ля­цію греко-католиків Закарпаття. По­ка­зовою у цьому плані є діяльність «Крає­вого комітету греко-католиків-ма­дярів», заснованого у Будапешті в 1898 р., який поставив завдання пере­вести богослужіння на угорську мову, ви­креслити з церковного календаря іме­на видатних діячів східної або ук­ра­їнської церкви — св. Параскеви, св. Бо­риса, св. Гліба, св. Володимира, св. Тео­досія та св. Антонія Печерських, бо вони, мовляв, не мають нічого спіль­ного із Закарпаттям. Протягом усьо­го ХІХ ст. не припинялися спроби за­мінити для закарпатських греко-ка­то­ликів традиційний юліанський ка­лен­дар на григоріанський. За сум­но­звіс­ними законами Аппоні 1907 та 1909 рр. із близько 200 українських та 250 українсько-угорських церковних шкіл не залишилось жодної україн­сь­кої та лише 18, де вивчали церков­но­сло­в’янську мову та кириличне пись­мо. Зловживаючи підпорядкованістю за­­кар­пат­ських греко-католицьких єпар­­хій Ост­­ригомській митрополії, примас Угор­щини І.Чернох у 1915 році скли­кає засідання Центрального комітету гре­ко-католицьких єпархій, на якому пла­нувалося  під личиною «патріо­тич­ної» літургійної реформи заборонити ки­рилицю та переписати усі бо­го­служ­бо­ві книжки угорським письмом. Свята Сто­лиця підтримала прагнення закар­пат­ців зберігати набутки власної ду­хов­ної культури та негативно оцінила та­кі «патріотичні» ініціативи примаса, то­му заборону кириличних книжок ре­алі­зував угорський парламент. Як ре­зуль­тат таких «реформ», наприклад, в 1916 р. відомі «Буквар» та «Читанка» А.Во­лошина було опубліковано угор­ським письмом.

З приєднанням сучасного Закар­пат­­тя до Чехословаччини становище Му­качівської греко-католицької єпархії зо­всім не покращало. З одного боку, пре­зидент Чехословаччини Т.Масарик пуб­лічно підтримував гасло «Геть від Ри­му!» та вважав своїм завданням звіль­­нити демократичну Чехословач­чи­­ну від католицьких впливів. З іншого бо­ку, Мукачівська греко-католицька єпар­хія залишалася у підпорядкуванні угор­­ського Остригомського митропо­ли­та, а Чехословаччина мала, як відо­мо, дуже складні відносини з Угор­щи­ною. Більше того, керівництво Мука­чів­­ської єпархії, зокрема проугорсько на­лаш­то­ваний єпископ Папп, упро­довж кіль­кох років відмовлялися за­свід­чити ло­яль­ність чехословацькій вла­ді, оскіль­ки, як пише відомий істо­рик церкви о.А.Пекар, боявся втра­тити великі земельні посілості на те­ре­нах Угор­щини.

Через таке скрутне становище Му­­качівської греко-католицької єпар­хії, зумовлене підпорядкуванням її угор­­ському митрополиту та популярні­с­тю промадярських настроїв серед міс­цевого духовенства, саме в 20-х рр. ХХ ст. на Закарпатті великого розмаху на­був православний рух, який мав від­чутну підтримку з боку чехо­сло­ваць­кої держави, оскільки роз­гля­дав­ся нею як дієва альтернатива про­ма­дяр­ським настроям у Мукачівській гре­ко-католицькій єпархії. Як результат та­кої недалекоглядної антинародної та, зрештою, антикатолицької політи­ки тогочасного керівництва Мукачів­сь­кої греко-католицької єпархії лише про­тягом 20-х рр. ХХ ст. кількість пра­во­славних на Закарпатті подвоїлася, а, наприклад, на нараді православних гро­мад в с. Іза (1926 р.) брали участь пред­ставники 70 закарпатських пра­во­славних громад.

Ситуація навколо Мукачівської гре­ко-католицької єпархії почала нор­ма­лі­зувати лише після того, коли єпис­коп Папп виїхав до Угощини, а єпар­хію очолив народовець єпископ Ґе­бей. До речі, з утворенням Чехосло­вач­чини Пряшівський греко-като­лиць­кий єпископ-мадярон Стефан Новак та­кож покинув своїх вірних і переїхав до Угорщини. 2 лютого 1928 р.  між Ва­тиканом та Чехословаччиною була під­писана угода Modus vivendi, за якою визнавалися права католицької церк­ви в тогочасній Чехословаччині. Од­нією з стрижневих умов цієї угоди ста­ло положення, за яким кордони ка­толицьких єпархій повинні збігатися із дер­жавними кордонами та що жоден зак­ордонний церковний достойник, за ви­нятком Апостоль­ського Престолу, не може виконувати своїх функцій на те­риторії Чехословаччини. Зрозуміло, що тогочасне підпорядкування Мука­чів­ської та Пряшівської  греко-ка­то­лиць­ких єпархій угорському ми­тро­по­ли­ту суперечило цій угоді. І як на­слі­док 2 вересня 1937 р. Ватикан оста­точ­но звільнив Пряшівську та Му­ка­чів­ську єпархії від підпорядкування угор­сь­кому Остригомському архієпископу, на­давши їм статус sui іuris. Більше того, Папа Пій ХІІ у своєму апостоль­сь­кому листі запевняв, що на­й­ближ­чим часом на базі Мукачівської та Пря­шівської єпархій буде створено окре­му закарпатську митрополію.

Однак розвал Чехословаччини, ут­во­­­рення Карпатської України та її оку­пація гор­тистською Угорщиною до­ко­рінно змі­ни­ли плани Святої Столиці. Оку­пація Угор­щиною території су­час­но­го Закар­пат­тя у березні 1939 р. да­ла підстави ви­магати від Святої Сто­лиці повер­нен­ня Мукачівської єпархії у підпорядку­ван­ня примасу Угорщини. І вже у липні 1939 р. Мукачівська гре­ко-католицька єпархія втрачає статус sui iuris.

Як бачимо, у 1939 р. тогочасному ке­рівництву Мукачівської греко-ка­то­лиць­кої єпархії достатньо було лише чо­тири місяці перебування Закар­пат­тя під окупацією Угорщини, щоб ле­гко­важ­но відмовитися від статусу sui iuris своєї єпархії і знову перейти під юрис­дик­цію Остригомського архієпископа.

Цей факт видається прикрим істо­рич­ним парадоксом на тлі уже сучас­них нам подій: у 1993 р., коли закар­пат­ські греко-католики уже два роки жи­ли у власній незалежній державі, у Мукачівській греко-католицькій єпархії зно­ву запанували незрозумілі збан­крутілі настрої, які на початку ХХ ст. спровокували потужний антикато­лиць­кий рух та масовий перехід за­кар­патців на православіє. Тоді на ви­мо­гу керівництва єпархії Свята Сто­ли­ця тимчасово повернула Мукачівській гре­ко-католиць­­кій єпархії статус sui іuris.

Ті, хто завзято виборювали статус sui iuris Мукачівської греко-католи­ць­кої на початку 90-х рр. ХХ ст. та ревно обе­рігають його дотепер, мабуть, не зна­ють або вже забули, що у часи боль­шевицького лихоліття україн­сь­ких греко-католицьких священиків ста­тус sui iuris не розділяв ні на лісо­по­ва­лах Воркути, ні в шахтах Караганди. Ні­хто не зважав на статус sui iuris, ко­ли закарпатські та галицькі отці від­прав­ляли Святі Літургії, хрестили ді­тей, давали шлюби на «неканонічній чу­жій» території. Про статус sui iuris ні­хто не згадував, коли в підпільних се­мінаріях, ховаючись від каґебіс­т­сь­ких шпицлів, готували священиків до ка­такомбної церкви. У часи пере­слі­ду­вань церкви ніхто не звертав уваги, що молитвеник або інша бого­служ­бо­ва книжка видана українською мовою та ще й з благословіння предстоятеля Ук­раїн­ської греко-католицької церкви, а нині видаються спеціальні розпо­ря­джен­ня, які забороняють у церквах Му­качів­ської греко-като­лицької єпархії зга­дувати Верховного архієпископа Ук­раїнської греко-като­лиць­кої церкви. Sui iuris як примара колоніального ми­ну­лого не розділяла за­карпатських, бу­ковинських та га­лиць­ких греко-ка­то­ли­ків, коли вони з по­чатком пере­бу­до­ви, добиваючись визнання своєї церк­ви, голодували на холодному асфаль­ті московського Арбату.

Нинішнє збереження незалежного ста­­­­тусу Мукачівської греко-ка­то­лиць­кої єпархії від Української греко-като­ли­ць­кої церкви суперечить усталеній по­зиції Ватикану визначати тери­то­рі­аль­ні межі окремих церков чи єпархій, зва­жаючи на чинні визнані між­на­род­ним співтовариством кордони держав, на території яких діє та чи інша по­міс­на церква. Римо-католики України – по­ляки, угорці, німці, словаки — після ві­зиту Папи Івана Павла ІІ в Україну 2001 р. організаційно об’єдналися у єди­ну церковну структуру, щоб не лиш на словах, а й власними вчин­ка­ми засвідчити вірність Єван­гель­сь­ко­му гаслу «Щоб усі було одно».

У наш час Свята Столиця докла­да­­ла також значні зусилля, щоб об’єд­на­­ти і греко-католиків Мукачівської єпар­­­хії та Української Греко-Като­лиць­кої Церк­ви, тим більше, що абсолютну біль­шість їх вірних складають пред­став­­ники титульної нації – українці. Так, на середину 1995 року завдяки ак­­тивності тогочасного Апостоль­сь­ко­го нунція в Україні архієпископа Ан­то­ніо Фран­­ко Конгрегація східних церков під­готувала проект Декрету про утво­рен­ня Ужгородської (або Мукачівської) ми­трополії у складі Верховної Архі­єпи­с­копської церкви. З ухваленням цьо­­го декрету Ватикан готовий був ви­знати юрисдикцію глави Української греко-католицької церкви над усією територією України та покласти край спробам втягувати себе в різні полі­тич­ні ігрища довкола існування в Ук­раїні двох помісних греко-католицьких цер­ков. Проте, як відомо, цей проект че­рез несподіваний спротив частини то­гочасного керівництва Мукачівської гре­ко-католицької єпархії не був реа­лізо­ваний.

Розділена надвоє греко-като­лиць­ка церква в Україні є ослабленою вде­ся­теро. Не випадково митроплит Анд­рей Шептицький застерігав: «Як довго не буде між нами християнської єд­но­с­ті, так довго й найслабший противник бу­де від нас сильніший. Як довго у на­ціо­нальних справах більше пам’ятати бу­дуть українці на власне індивіду­аль­не добро, так довго загальна спра­ва не буде могти успішно розвива­ти­ся». Тож не варто втішатися тим­ча­со­вою зарубіжною підтримкою чи тіс­ни­ми зв’язками із владними структу­ра­ми. Усе це скороминуще та оманливе. Май­бутнє усіх греко-католиків України в єдності та в єдиній Церкві Воло­ди­мир­ського хрещення.

Джерело:Закарпаття онлайн

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)