Йде різанина – буде солонина

Йде різанина – буде солонина

Грудень – якраз та пора, коли німу нічну тишу з сновидінням сіл глибинки сколихує несамовитий свинячий писк. В цей час господарі силоміць тягнуть поросят з куч-стаєнь на плаху-ешафот до їхніх  катів-різників. Смертний вирок диктується кількома причинами. По-перше, годуванню тварин прийшов кінець, а хазяйським турботам – на славу вінець. По-друге, на фініші року старі запаси харчів міліють, а прийдешній, звісно, необхідно резервувати свіжими продуктами. Тим паче, що новорічні та різдвяні свята наступають, столи треба накривати. 

    Що істина, то істина: хата без хліва, що газда без хліба. Навіть у часи урбанізації та ринкових умов, коли, мов маку, наплодилося торгових точок, прилавки і вітрини яких рясніють і прогинаються від багатого асортименту м’ясопродукції, жителі Міжгірщини досі не зраджують з діда-прадіда традиції тримати на обійстях поросят. Не така вже проста і приємна, відверто зізнаючись, робота з свійською худобиною. З дня в день потрібно мордуватися, аби мати шов- дар: варити і напувати хрюкаючих, скребтати лопатою сморідний гній з підлоги, яку ще й повсякчас ремонтувати, бо ікла, як правило, її не щадять. Не кажучи про дороговизну, бо ціни ого-го як кусаються під час закупівлі пацят. І ризикуєш-переживаєш – чи серенчливий крам виторгував на метушливому базарі, щоб вижило на новому обійсті. А вартість кормів як астрономічно росте! Доцільно чи не варто бабратися з “рьохами”, але все-таки верх бере насолода від того, що власний домашнього ґатунку продукт гарантовано найделікатесніший, не те, що навіть супермаркетний. Тому гонорово і резонно горяни стверджують, що хлів – усьому голова, а льоха – це класний провіант. Як і засвідчують, що верховинці – істинні українці: люблять сало, як кіт сметану. Факт безперечний. Кілька років тому Міжгір’я дало фору всій України, започаткувавши у селищі фестиваль під назвою “Верховинське сало”. Патент авторства ідеї належить екс-меру райцентру Василю Марковичу. Фестини завдяки кільком телеканалам нечуваною славою відлунилися у всіх без винятку куточках країни. Та ба, іміджовий почин з незрозумілих причин досі немає продовження. Ліньки – значить…

   Не кожному дано бути різником, бо колоти кабана – мати добре серце не причім. Співчутливі, зазвичай, не лише вуха затикають, але й очі зажмурюють під час тортурної процедури. Та не перевелися у закарпатській глибинці салогани, а на місцевій говірці мовити точніше – гентеші, для котрих садити свиню на палю рівнозначно справжньому святу. Для прикладу взяти б міжгірця Федора Баника. Не цурається цієї свинячої справи, хоч має в місцевому медичному коледжі солідну посаду. За його плечима вже три десятки років “катюжницького” стажу. Скільки гільйотинув льох — не пригадує, бо інколи доводилося різати за день від зорі до зорі, бігати від одного до іншого хазяїна, котрі ледь не на колінах запрошують-благають підсобити, бо добре знають, що хто-хто, а Федір Федорович – фахівець відмінний. Наче снайпер, за темені одним влучним колотим ударом мертвецьки валить з ніг жертву. Моторно кремсаючи сокирою і ножем тучну тушу, здається, у кліп ока філігранно вивертає догоричерева вепря – тільки б “асистенти” встигали заносити до оселі свіжатину. А завчив діло на всі сто, розсекречується під час бесіди мастак-м’ясник, коли трудився завідувачем свинарником відділу робітничого постачання  колишнього флагману промисловості району – лісокомбінату. І не приховує, що запозичував ази майстерності у шовгора Михайла Скунця, теж колеги за минулою посадою – завідуючого ковбасним цехом райспоживспілки. Слинку ковтаєш, коли пан Баник розповіддю вихваляється, який багатий набір м’ясних товарів виготовляє. Одне слово, добре тій жінці та родині мати біля себе такого свояка-різника! Хоч вже за шість десятків років з гаком, та, Богу дякуючи, здоров’я не підводить колишнього знаного спортсмена в районі, щоб продовжувати вкрай необхідну для себе і людей справу на господарстві. Та ще навчати інших, котрі підходять до нього за наукою, як діти до вчителя в школі.

    А ось сусід Федір Веждел самотужки опанував допоміжною професією. Має свій почерк розчленування свинячого тіла, що виразно простежується передусім у ідеальній акуратності. Своєрідний і тим, що спроможний зарізати як свиню, курку чи півня, але, боронь Боже, ні за яку ціну не вкоротить віку корові чи вівці. У кожного, як кажуть, своя натура…

   На знімку: вигодувана тварина – товста солонина – так підтверджує верховинський гентеш Федір Веждел.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ. Фото автора.   
Джерело: 7dniv            

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

любой формат лишь бы без Пети. Пока не поздно надо называть уеркви именем Иоанна Богослова и ставить ему памятники -потому что на него (он бессмертный, но его могут уничтожить все равно) началась ох ......
Анна (2017-05-29 01:16:39)
И претензии к этому банку будете отправлять тоже в "облако" и в суд пойдёте с "фотографией айбокса"! Вот жидята не угомонятся! А как здорово сказано в статье про персонал, как буд- ......
ХХХ (2017-05-28 18:35:41)
В 2014г у меня пенсия была 300у.е., обвалили долл. в 3 раза. А теперь верните назад мне мои 300у.е., 8тис.грвн мне хватит, и не надо мне ни унизительные субсидии, ни осовременивание украденных пенсий....
пенсионер (2017-05-28 17:34:21)
иди на х уй укрочебурек ...
КРЫМ РОССИЯ (2017-05-28 14:24:34)
Та не тільки про Порошенка-Гройсмана треба мовити - треба відверто оголосити про агресію сіоністів проти України та виганяти агентів сіонізму!...
Запорожець (2017-05-28 07:50:06)