Чим цікаві села Берегівщини? (ФОТО)

Під час жовтневого фестивалю «Берегфест-2012», для привернення уваги до проблем велосипедистів та пропаганди краю, прихильники активного відпочинку влаштували велопробіг «Вогонь на колесах». Його учасники, місцеві велосипедисти, а також гості з Угорщини та Румунії, проїхалися кільцем від Берегова через Велику Бакту, Гечу, Мочолу та Чому й повернулися до міста із запаленим від традиційної угорської печі «кеменце» смолоскипом. Від нього відтак запалили урочистий символічний вогонь міжнародного свята. Тоді ж, беручи участь у велопробігу, я вирішив, що варто буде повторити його в уповільненому темпі, аби детальніше оглянути села, а тоді розповісти про їхні принади. Оскільки Велика Бакта вже презентувалася в «Новинах Закарпаття» два роки тому, тож наразі – про решту сіл.

Почнемо з села Геча, відомого не лише на Берегівщині, але навіть за межами Закарпаття своїм фестивалем гентешів (різників свиней), що відбувається взимку. Сюди на змагання місцевих умільців та їхніх колег з Угорщини, Румунії, Сербії приїздять сотні туристів як з України, так і з інших країн – аби купити свіжих виробів зі свинини чи скуштувати їх на місці, під гаряче вино та палинку. Влітку в селі проводиться сливовий фестиваль, на якому на очах відвідувачів вариться традиційне сливове варення без цукру – леквар, який є основою чималої кількості мадярських страв, не кожна з яких звична чужим шлункам. Наприклад, галушки, приправлені водночас смаженим салом і лекваром.

Будинок сільради в Гечі.

З видатних будівель Гечі передусім гідне уваги нинішнє приміщення сільради. Вона розмістилася в садибі дворянської сім’ї Лайоша Кайді, збудованій в 1804 році. Тобто навіть раніше наполеонівських війн! Цій споруді пощастило не лише тим, що простояла понад два століття, а й тим, що в наш час не була спотворена. Адже у нас на очах регулярно відбуваються такі «ремонти» старовинних будівель, після котрих на них прикро дивитися. Найперше страждають покрівлі. Якщо їх не встигли в радянський час перекрити сірим та токсичним шифером, то тепер старовинний дах може бути зіпсований дешевою металочерепицею, що вже не раз траплялось із різними будівлями на Закарпатті. Тут слід віддати належне сільському голові Ондрашу Мештеру, який пішов складнішим шляхом, але придбав черепицю, ідентичну старовинній (та вже не виконувала своїх функцій). Оновлений дах виглядає свіжо, але водночас так само стильно, як і 200 років тому.

Неподалік від садиби є пам’ятка, якій пощастило менше, – напівзруйнований склеп (гробівниця), що також належав родині Кайді. Нині він виглядає занедбано, і було б корисним подбати й про нього. Адже, по-перше, пам’яток такого типу на Закарпатті не так і багато: фамільних склепів, що розміщені не на кладовищі, залишились одиниці. А по-друге, родина Кайді в Гечі не може не бути в пошані, адже від них селу в спадок залишилася не лише садиба, а й кам’яна церква із будинком священика поруч (в ньому нині розмістилось одне з двох приміщень місцевої школи).

Школа в селі Гуняді 

Далі на нас чекає село Чома. В радянські часи воно виконувало функції такого собі міні-райцентру куща з семи навколишніх населених пунктів, землі яких належали не колгоспам, а дослідницьким господарствам науково-дослідного інституту агропромислового виробництва (що базувався у Великій Бакті). Так, в 1982 році в Чомі було побудовано школу на 1200 учнів, яких автобусом привозили з довколишніх сіл. Навчання в ній здійснювалось російською, українською і угорською мовами. В селі був зведений двоповерховий Будинок культури — з концертним залом, бібліотекою та спортзалом.

Могила-пам’ятник у селі Чома

Особливих архітектурних див тут не побачиш, хіба що можна спеціально зійти з траси та подивуватися доволі великій новій греко-католицькій церкві, стиль якої поєднує старі традиції та нові тенденції. Однак село включене в туристичні маршрути і особливо популярне серед угорських туристів. Адже на його околиці знаходиться парк із назвою «Могильник давніх мадярів». Він висаджений на місці тривалих археологічних розкопок давньоугорських могил періоду ІХ—ХІІІ ст. Перші знахідки захоронень часу, який в угорській історії зветься «Період віднайдення батьківщини», були зроблені тут ще в ХІХ столітті, тепер вони зберігаються в музеї Угорщини в Будапешті. В 1986—1987 рр. російський археолог Віктор Бобков розкопав на околиці Чоми 26 давньоугорських могил, причому знайшов і поховання людей з конями. У 1990-х роках розкопки продовжили наші археологи В’ячеслав Котигорошко та Едуард Балагурі, які спільно з угорським колегою Іштваном Фодором відкрили ще близько восьми десятків могил, з предметами побуту, зброєю та ювелірними виробами. В деяких з них вони знайшли ознаки поховання за християнським звичаєм.

В 1993 році цю територію ледь не розділили під житлове будівництво, але активісти Товариства угорської культури Закарпаття перешкодили цьому, вона була взята під державну охорону. Через три роки у північній частині цвинтаря урочисто відкрили меморіальний парк «Могильник давніх мадярів», який спроектувала художниця Вікторія Чірпак. Основою парку є дерев’яні скульптури давньоугорського вождя Арпада та короля-хрестителя Святого Іштвана. Щороку тут проводяться урочистості. На щастя, хоч парк і на околиці села, але обходиться без вандалізму – політичного чи простого хуліганства. В 2009 році урядовою постановою «Могильник давніх мадярів» занесено до об’єктів культурної спадщини національного значення України.

Замикаючи коло, аби повернутися до Берегова, потрапляємо в село Мочола. Тут привертає увагу цікавий будинок біля реформатської церкви. Це — дивна споруда. Одна її половина заселена, а друга перебуває в напівзруйнованому стані. Причому руйнується якраз парадна частина. Колись, наприкінці ХІХ століття, ця садиба належала єврейському лікареві Розенфельду. В радянський час приміщення використовувалося для господарських потреб уже згадного науково-дослідного аграрного інституту, зокрема, якийсь час там був інкубатор. Згодом частину будинку віддали під житло двом родинам працівників інституту. Нежитлова частина руйнується на очах. Що з нею робити, влада села не знає. Ремонт потребує великих грошей, сільрада його не потягне. Родини, що живуть у будинку, також не в змозі ані викупити другу частину, ані тим більше зробити там капремонт. Ще кілька років, і цікава будівля буде наполовину втрачена, а без неї не матиме архітектурної цінності й вціліла її частина…

Варта уваги також і будівля Мочолівської сільради, яка розмістилася в старовинному, кінця ХІХ століття, будинку сільської управи – так би мовити, перейшла у спадщину від однієї влади до іншої.

Біля церкви та садиби, що гине, пролягає дорога в бік розташованого зовсім недалеко від Мочоли села Гуняді. Учасники «Вогню на колесах» оминули це село, яке тепер наче відрізане від «великої землі» через погане транспортне сполучення, але є по-своєму цікавим.
У деяких джерелах вказується, що Гуняді засновані в 1977 році і є наймолодшим селом Закарпаття. Це не відповідає дійсності, адже насправді хутір Гуняді був заснований в 1927 році, за часів Чехословацької республіки, в рамках так званої «слов’янізації угорського пограниччя».

Тоді на нове місце переселились 24 українські сім’ї з гірських сіл. Згодом їх стало більше, це були вихідці здебільшого з нинішнього Міжгірського району, а також Хустщини та Тячівщини. Цікаво, що назву хутору чехословацька влада залишила угорську, на честь відомої родини Гуняді, яка володіла навколишніми землями. Набагато пізніше, в радянський час, село хотіли перейменувати на «Прикордонне», та не встигли. Тоді хутір вважався частиною сусіднього села Мочола, а статус окремого села отримав тільки в 1990 р., залишившись і понині в складі Мочолянської сільради. Одразу ж із заснуванням хутора в ньому був збудований клуб, який виконує свою функцію й понині. Ще через 7 років на хуторі зусиллями громади збудували невеличку дерев’яну православну церкву, яка збереглася й по сьогодні. Не дуже виразна ззовні, вона, однак, є цікавою історичною пам’яткою, адже виконана в нетиповому для регіону Берег (чи то Берегівщини) стилі, притаманному гірському Закарпаттю. А поруч із церквою розташований ще один цікавий архітектурний об’єкт. На будинку оригінальної форми написано – «Державна школа».
Людина, що побачить такий напис, може спитати – невже державний статус треба особливо підкреслювати, наче в цьому маленькому селі є ще й приватні освітні заклади? Виявляється, напис цей – історичний, і зберігся з 1932 року. 80 років тому, «за чехів», виникла ця маленька школа і, попри регулярну загрозу закриття, продовжує функціонувати. В цьому навчальному закладі — всього два навчальні класи, а вчиться тут 11 дітей з 1 по 4 клас. Опалення – грубками. Туалет із вигрібною ямою збудований окремо від навчальних приміщень, але дбайливо з’єднаний з ними дерев’яним коридором, аби взимку діти не мерзли, коли йшли «до вітру». (А в наших сучасних школах й досі нерідко «зручності» надворі, і нікого це особливо не хвилює). Частина закладу була спроектована під житло для тоді єдиного вчителя. Нині там живе одна з гунядівських родин. Як складеться доля цієї міні-школи з давньою історією та рідкісною архітектурною формою (пам’ятка недовгої, але плідної для Закарпаття чехословацької доби), гадати важко. Сьогодні в державі проголошено курс на оптимізацію сільських навчальних закладів, який, попри його сумнівність, часом є доцільним. Вигідніше возити дітей автобусами до централізованих шкіл, аніж розпорошувати кошти та сили по дрібних. Але це в теорії, а на практиці маємо жахливі дороги та погане автобусне сполучення, від якого давно страждають і мешканці Гуняді, і більшості інших сіл Закарпаття.

Олег СУПРУНЕНКО.
Берегівський район

Газета “Новини Закарпаття” 

 

Джерело: Час Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)