30 січня Церква вшановує пам'ять преподобного Антонія Великого. Вітаємо!

30 січня Церква вшановує пам'ять преподобного Антонія Великого. Вітаємо!

Антоній Великий народився в Єгипті близько 250-го року від шляхетних і багатих батьків, які виховали його в християнській вірі. 18-ти років він втратив своїх батьків і залишився сам з сестрою, яка була під його опікою.

Одного разу він ішов у церкву й роздумував про святих апостолів про те, як вони залишили все в цьому світі, щоб слідувати за Господом і служити Йому. Входить у храм і чує євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай маєток твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, та йди слідом за Мною (Мт. 19:21). Ці слова вразили Антонія, як би сказані були Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини після батьків на користь бідних жителів свого селища, але дивувався, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він знову йде в храм і чує там знову немовби до нього звернені слова Спасителя: „Не турбуйся про завтрашній день: завтрашній день сам буде піклуватися про себе: досить для кожного дня своєї турботи (Мт. 6:34). Антоній доручив сестру відомим йому християнським дівам і залишив місто і будинок, щоб жити усамітнено і служити одному Господу.

Видалення преподобного Антонія від світу здійснилося не раптом, а поступово. Спочатку він перебував поблизу міста біля одного благочестивого старця, який жив усамітнено й намагався у всьому наслідувати йому. Відвідував і інших пустельників, що жили в околицях міста, і користувався їхніми порадами. Вже в цей час він так прославився своїми подвигами, що його звали “другом Божим.» Потім він наважується піти далі. Кличе старця з собою, і коли той отказивется, прощається з ним і поселяється в одній з віддалених печер. Один з друзів його за часами приносив йому їжу. Нарешті святий Антоній віддаляється зовсім з населених місць, переходить річку Ніл і поселяється в руїнах військового укріплення. Він приніс із собою хліба на шість місяців, а після отримував його від друзів своїх тільки два рази в рік через отвір у покрівлі.

 

Не можна описати, скільки спокус і боротьби виніс цей великий подвижник. Він страждав від голоду і спраги, від холоду і спеки. Але найстрашніша спокуса пустельника, за словами самого Антонія, — в серці: це туга за світом і хвилювання помислів. До всього цього приєдналися спокуси і жахи від демонів. Іноді святий подвижник знемагав, готовий був впасти у зневіру. Тоді або Сам Господь являвся, або посилав ангела для його підбадьорення. «Де ти був, благий Ісуса? Чому спочатку не прийшов Ти припинити мої страждання? „- Кликнув Антоній, коли Господь, після однієї тяжкої спокуси, з'явився йому. “Я був тут, — сказав йому Господь, — і чекав, поки не побачу твого подвигу.»

Одного разу, серед жахливої ​​боротьби з помислами, Антоній кликав: «Господи, я хочу спастися, а помисли не дають мені.» Раптом він бачить: хто то схожий на нього сидить і працює, потім встав і почав молитися, потім знову сів за роботу. «Роби так і врятуєшся,» — сказав йому ангел Господній.

Вже двадцять років жив Антоній у своєму усамітненні, коли деякі з друзів його, дізнавшись про його місцеперебування, прийшли, щоб оселитися навколо нього. Довго вони стукали до нього і просили його вийти до них зі свого добровільного ув'язнення; нарешті зважилися вже виламати двері, як Антоній відчинив їх і вийшов. Вони здивувалися, не знайшовши в ньому слідів виснаження, хоча він піддавав себе найбільшим позбавленням. Небесний мир царював в його душі і відбивався на обличчі. Спокійний, стриманий, до всіх однаково привітний, старець скоро зробився батьком і наставником багатьох. Пустеля пожвавилася: у горах довкола з'явилися обителі ченців; безліч людей співали, читали, постили, молилися, трудилися, служили бідним. Святий Антоній не давав своїм учням якихось певних правил для чернечого життя. Він дбав тільки про те, щоб укоренити в них благочестивий настрій, вселяв їм відданість волі Божій, молитву, відмова від усього земного, невсипущу працю.

Але святий Антоній в самій пустелі обтяжувався велелюддям і шукав нової самоти. «Куди ти хочеш бігти?» — Був голос з неба, коли він на березі Ніла чекав човна, щоб віддалитися від людей. «У верхню Фіваїду,» відповідав Антоній. Але той же голос заперечив йому: «попливеш ти вгору — в Фиваиду, або вниз — в Буколію, тобі не буде спокою ні там, ні тут. Йди у внутрішню пустелю. „Так називалася пустеля, що лежала поблизу берегів Червоного моря. Туди й пішов Антоній услід за проходили сарацинами.

Через три для шляху знайшов він дику високу гору з ключем води і кількома пальмами в долині. На цій горі він і оселився. Тут він обробив невелике поле, так що тепер нікому не потрібно було приходити до нього і приносити хліба. Часом він відвідував братію. Верблюд ніс на собі хліб і воду для підтримки сил його під час цих тяжких подорожей по пустелі. Втім, шанувальники святого Антонія виявили і останнім його самота. У безлічі стали приходити до нього шукав його молитов і повчань. Приводили до нього хворих; він молився за них і зцілював їх.

Святий Антоній вже близько сімдесяти років жив у пустелі. Проти волі, почав бентежити його гордовитий помисел, що тут він старший за всіх. Він просив Бога видалити від нього цей помисел і отримав одкровення, що один пустельник набагато раніше його поселився в пустелі і більше його служить Господу. Антоній встав рано вранці і вирушив шукати цього невідомого світові подвижника. Проходив цілий день і не зустрів нікого, крім пустельних звірів. Перед ним стелилося неозоре простір, але він не втрачав своєї надії. Рано вранці він знову пішов. Перед його очима промайнула вовчиця, що бігла до струмка. Святий Антоній підійшов до цього струмка і побачив поблизу нього печеру. При звуці його кроків двері в печеру міцно замкнулися. Святий Антоній до полудня кликав через двері до невідомого подвижника і просив показати йому своє обличчя. Нарешті, двері відчинилися і назустріч йому вийшов глибокий старець, абсолютно посивілий. Це був святий Павло Фівейський. Він вже близько дев'яноста років жив у пустелі. Після братнього цілування, Павло запитав Антонія: в якому становищі рід людський? яке правління в світі? чи залишаються ще ідолопоклонники? Припинення гонінь і торжество християнства в римській імперії було для нього радісною новиною, а поява аріанства — гіркою. Поки старці розмовляли спустився до них ворон і поклав хліб. “Щедрий і милостивий Господь,» вигукнув Павло: «Ось скільки років щодня я отримую від Нього півхліба, а нині заради твого пришестя послав Він цілий хліб.»

На наступний ранок Павло відкрив про себе Антонію, що скоро відійде зі світу; тому він просив Антонія принести до нього мантію єпископа Афанасія, (знаменитого боротьбою за Православ'я проти аріанської єресі. Щоб прикрити нею його останки. Антоній поспішив виконати бажання святого старця. Він повернувся в свою пустелю в сильному хвилюванні і на питання братів-ченців міг сказати тільки: «Грішний, я вважав себе ще ченцем! Я бачив Ілію, я бачив Іоана, я бачив Павла в раю.» На зворотному шляху до святого Павла він бачив його возносящие на небо серед сонму ангелів, пророків і апостолів.

«Навіщо, Павло, не дочекався ти мене? — Вигукнув Антоній. — Так пізно я дізнався тебе і так рано ти йдеш! „Однак коли він увійшов у печеру Павла, то знайшов його безмовно й нерухомо стоїть на колінах. Антоній також став на коліна і почав молитися. Вже після декількох годин молитви переконався він, що Павло тому не рухається, що мертвий. Він благоговійно обмив його тіло й загорнув у мантію святителя Афанасія. Раптом з'явилися два леви і своїми пазурами викопали досить глибоку могилу, де Антоній і поховав святого подвижника.

Преподобний Антоній помер у глибокій старості (106 років, у 356 р.) і за свої подвиги заслужив найменування Великого.

Преподобний Антоній заснував самітницьке чернецтво. Кілька пустельників, перебуваючи під керівництвом одного наставника — авви, (авва, євр. Слово — значить батько жили окремо один від одного в хатинах або печерах (скитах) і віддавалися молитві, пості та працям. Кілька скитів, сполучених під владою одного авви, називалися лаврою. Але ще за життя Антонія Великого з'явився інший рід чернечого життя. Подвижники збиралися в одну громаду, несли спільні праці, кожен по своїй силі і можливостям, розділяли загальну трапезу, підкорялися єдиним правилам. Такі громади називалися кіновіями або монастирями. Авви цих громад стали називатися архімандритами. Засновником спільножительного чернецтва вважається преподобний Пахомій Великий.

pravmir.ru

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)