Америка очима дівчини з Ужгорода

Америка очима дівчини з Ужгорода

Ужгородка Майя Тарасова розповіла, якою вона побачила Америку

Хтось уявляє собі Америку казковою країною, де збуваються усі заповітні мрії, де кожен має цілковиту свободу, де все перебуває в ідеальному порядку, де всі щасливі й «застраховані» від невдач. Однак з розповідей тих, хто мав нагоду побувати за океаном, все виглядає не завжди так «рожево». Якою бачиться Америка завідувачці ресурсно-інформаційного центру «Вікно в Америку» Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф.Потушняка Майї Тарасовій, яка нещодавно повернулася з-за океану, – у розмові з нею.

«У США повно 80-літніх людей, які ще їздять за кермом»

Майє, до Америки ти їздила в рамках якогось проекту?– У Сполучених Штатах побувала вкотре. Цього разу їздила на запрошення своїх друзів, а також у рамках співпраці між містами-побратимами Ужгород—Корваліс. Тим більше, що між центром «Вікно в Америку», де я працюю, та членами Асоціації міст-побратимів довгий час триває співпраця. Адже центр є своєрідною платформою для ознайомлення закарпатців з актуальною інформацією про США, культурою, цінностями, мовою та покликаний сприяти порозумінню між громадянами двох країн. У “Вікні” вже дев’ятий рік поспіль успішно діє англомовний клуб, де бажаючі безкоштовно можуть попрактикувати мову, взяти книгу чи фільм англійською. Тому для мене кожна поїздка до США – це своєрідні курси з підвищення кваліфікації (посміхається), адже, якщо сама буду «не в курсі», то чим зможу поділитися з відвідувачами? Як у Шевченка: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

Я розумію, що в США тобі дивуватися вже не було чому…

– Приїжджаючи до Америки, щоразу можна побачити щось нове. Насамперед помічаєш різницю у менталітетах українців і американців. У США, як і в Україні, живуть різні люди, проте там, як ніде у світі, відчувається змішання народів та культур, об’єднаних в одну державу.Цього разу здивувала політика деяких державних, а тим більше бізнес-структур. Я була присутня на організаційних зборах одного підприємця, на яких директор, відзначаючи позитивну роботу кількох працівників, запитав їх, чи вони щасливі працювати у структурі і що б бажали змінити. Уявляєте?! Як пізніше з’ясувала, щасливий підлеглий працює набагато краще і часто просто збагачує власника, тому мудре керівництво інвестує гроші у різноманітні психологічні семінари, що запобігають вигоранню на роботі.

Знаю, що ти жила в родині волонтерів Асоціації міст-побратимів. За ці кілька тижнів ти помітила різницю у сімейних традиціях США та України?

– Я зрозуміла, що українці більше, ніж американці, сімейно орієнтовані. Крім того, ми  звикли до того, що в одному будинку можуть жити кілька поколінь. Можливо, це викликано економічними проблемами. В Америці дитина із середньостатистичної сім’ї, яка досягла 18-річного віку, йде, як кажуть, на вільні хліби. У більшості родин повнолітні діти орендують житло окремо від батьків. А також переважно самі платять за своє навчання у вищих школах (коледжі чи університеті), беручи студентські кредити. Дуже поширені випадки, коли американці, закінчивши навчання, ще кілька років розраховуються із кредитами. Звісно, там є й багаті родини, які можуть усім забезпечити своїх дітей. Одразу помітно, що американські діти більш самостійні, намагаються особисто вирішувати свої справи. В Україні дуже часті випадки, коли батьки утримують своїх, навіть дорослих дітей до пенсії, втручаються у їхні сімейні стосунки, займаються вихованням онуків. Однак, як і в Україні, в США сім’ї збираються разом на великі свята – Новий рік, День подяки чи Різдво.

А те, що американці доживають віку переважно у будинках престарілих…

– Дуже багато тамтешніх людей прагнуть самостійності навіть на старості. Там не дивина, коли за кермом авто їздять 80-літні люди. Причому, це явище масове. Будинки престарілих в Америці є. Але вони не є тим, що ми собі уявляємо. Це звичайні багатоквартирні будинки, де бабуся чи дідусь мають своє окреме житло. Їхнє перебування фінансується державним коштом. Чому американці воліють там жити? Вони просто не хочуть бути тягарем для своїх дітей. Крім того, в таких закладах з ними постійно займаються. До прикладу, проводять кіновечори, екскурсії, настільні ігри. Тому літнім людям там дуже комфортно.

А як тобі сам Корваліс?

– Насамперед хочу зауважити, що Америка дуже різна. Якщо троє людей поїдуть, наприклад, у Нью-Йорк, Техас і Каліфорнію, місто, передмістя і мегаполіс, то у всіх них може скластися різна думка про США. Корваліс — це невелике, гарне, затишне містечко у штаті Орегон. Корваліс дечим схожий на Ужгород: в обох містах є університети, річки, однакові кліматичні умови. Там навіть є православна церква зі службою на старослов’янській мові, тому почувалася, як удома. За годину їзди на автомобілі від Корваліса можна дістатися до океану. Взимку там нехолодно. Наприклад, у грудні мені було тепло в не дуже товстій осінній курточці. Зрозуміло, що за своєю інфраструктурою Корваліс стоїть значно вище за Ужгород: там дуже чисто, облаштовані дороги і, головне, абсолютно безкоштовний громадський транспорт. Наскільки зрозуміла, тамтешня муніципальна влада запустила цей проект навмисне, аби стимулювати людей користуватися автобусами. Оскільки американці у своїй більшості їздять на автомобілях.

«На вулицях Каліфорнії багато жінок зі штучними губами, грудьми, обличчям»

Ти, здається, працювала волонтером на кухні для безпритульних. Невже їх там так багато?

– Їх там є достатньо. Безпритульні облюбували Корваліс тому, що це маленьке, затишне, тепле містечко з дуже малим рівнем злочинності. За час перебування у Корвалісі мені стало цікаво спробувати себе в ролі волонтера, оскільки й тут, в Ужгороді, сама ініціювала волонтерську програму. Тож я запропонувала свої послуги кухні «Суп із каміння». Її назва походить із казки, що дуже схожа на нашу, в якій кашу варили із сокири. Це заклад, який раз на день безкоштовно годує безпритульних. Щоправда, як я вже згодом побачила, приходять туди не лише безпритульні, а й навіть малозабезпечені родини і студенти. Меню досить «багате»: перша, друга страви, салат, десерт. Причому, десерт надають місцеві крамниці. Вони постачають до цього закладу тістечка, термін придатності на які зійде за день-два. Звичайно, у багатьох наших магазинах на таких десертах, на жаль, просто змінюють етикетку і продають ще кілька днів. Мені стало цікаво, чим годують безпритульних, тому й сама скуштувала суп. Він виявився дуже смачним. Що цікаво, пропонують два види меню: вегетаріанське і м’ясне. Тобто навіть у таких дрібницях враховують інтереси людей. Ще хотіла зауважити, що багато українців чомусь думають, що всі американці обов’язково дуже багаті, а самі Штати – це країна без турбот. Насправді в США так само, як і у нас, є дуже багато різних проблем, багато безпритульних людей. В Америці, як і в Україні, я побачила багато страждань, смутку, однак, разом з тим, там є багато щасливих, задоволених життям… Люди є люди: добрі і лихі, радісні і похмурі, щасливі і не дуже – як, мабуть, в будь-якій країні.

А як із заокеанським рівнем життя?

– Зрозуміло, він у Америці набагато вищий, аніж в Україні. Наприклад, звичайний учитель там зароблятиме 35—50 тисяч доларів на рік. Лікарі ще більше – 150—200 тисяч. До речі, коли по приїзді в Ужгород американські лікарі, які бувають тут у рамках щорічного візиту, чули, яку зарплатню отримують їхні українські колеги, то дивувалися, як за ці гроші можна вижити? Адже лікарі у США – це дуже заможні люди. А ще більше дивувало їх те, що наші люди примудряються якимось чином не лише жити за таку мізерну зарплатню, а ще й накривати такі щедрі столи.В Америці щодо цін на продукти харчування, то вони майже такі ж,  як і у нас. Однак у тамтешніх магазинах є вибір. На одній полиці можуть бути розташовані продукти, які вирощують чи вироблять з використанням різних добрив, хімічної обробки. Вони значно дешевші. На іншій – екологічно чиста продукція. Зрозуміло, що ціна на неї значно вища. І там покупця ніколи не обдурять. Якщо на упаковці написано, що це органічний продукт, то він справді буде таким.Що стосується одягу, то в цьому також суттєва різниця. В Америці речі не залежуються на полицях магазинів довше одного сезону, тому що їх швидко забирають в окремі крамниці й продають з дуже значною знижкою. Тому там часом можна купити хороші брендові взуття чи одяг за смішними цінами. І це я говорю з позиції бібліотекаря, адже добре відчуваю усю «палітру задоволення» від бюджетної зарплатні.Ще щодо харчування, то чимало американців їдять у фаст-фудах. Можливо, це пов’язано з тим, що мережі ресторанів швидкого харчування дуже поширені і їжа в них доступна за ціною. Наприклад, пообідати там можна всього за 3—5 доларів. Крім цього, серед американців поширена звичка харчуватися за межами власного дому. Тобто там дуже рідко жінка готує вечерю на власній кухні. Радше після роботи сім’я збирається і йде у найближчий ресторанчик. Вибір за вами: італійська, мексиканська, китайська кухні. Та й по вартості вечеря обійдеться набагато дешевше, ніж у нас. У родині, де я жила, так само вечеряли переважно за межами дому. Це є звичкою американців. У ресторанах, якщо ти недоїв, забираєш все додому в спеціальних пакунках, адже порції там дуже великі. Повечеряти можна за 8—12 доларів.Відрізняються американці й за стилем одягу. Наприклад, українську жінку там легко впізнати, бо вона буде стильно одягнена, взута, з манікюром, зачіскою, макіяжем. Американки одягаються простіше і скромніше.

Як тобі Каліфорнія?

– Там вдалося побувати на вихідних. Їздила туди до друзів. Цей штат відрізняється від решти дуже теплою погодою. Навіть узимку там можна ходити вдень на короткий рукав і засмагати на пляжі. Що запам’яталося, то це, звичайно, Голлівуд, безмежні океанські пляжі й парк розваг «Юніверсал студіо», де знімалося багато відомих американських фільмів. Так можна побувати у центрі подій стрічок: «Мумія», «Щелепи».Це всесвітньо відомий парк розваг, де можна побачити кіноіндустрію зсередини і не тільки покататися на шалених «американських гірках», а й відчути себе «мультяшним» чи кіногероєм.А ще звернула увагу на тамтешніх жінок, які масово мають явно виражені ознаки використання силікону і ботоксу. Навіть неозброєним оком на вулицях великих міст Каліфорнії зустрінеш жінок, які мають штучні губи, груди, обличчя. А по тамтешньому радіо постійно крутять рекламу, в якій пропонують, до прикладу, дві пластичні послуги за ціною однієї. Що цікаво, в одному з найбільших міст Каліфорнії – Лос-Анджелесі – дуже погано розвинутий громадський транспорт, тому дістатися з одного кінця міста в інший просто нереально. Там усі їздять на авто. А не мати машини в американських мегаполісах – це як бути без ніг. Однак там є й свої «мінуси» — велике скупчення людей і значна загазованість повітря. Багато американців мріють жити в Каліфорнії через чудовий клімат, тому в молодості чимало переїжджають туди з інших штатів. Однак, коли люди одружуються, зазвичай, виїжджають в інші штати, бо в Каліфорнії надзвичайно дороге життя.

«Тут тебе ніхто не буде тричі припрошувати до столу»

Не раз доводилося чути, що в США – звична справа подати до суду на сусіда. Це справді так?

– В Америці величезна кількість людей бодай раз у житті була в суді. Або в ролі відповідача, або ж позивача чи присяжного. Наведу простий приклад: ви пішли до сусіда, впали і зламали ногу. В Україні ви просто звернетеся до лікаря і оплатите всі медичні витрати за власний рахунок. В Америці без наявності страховки матимете неймовірно величезні рахунки навіть за найменшу медичну послугу. А оплатити страховку може далеко не кожен американець. Та навіть зі страховим полісом ви не завжди почуватиметеся безпечно. Бо страхова компанія може довго ходити по колу і намагатися знайти винного, а відповідно, компенсувати свої витрати. До прикладу, якщо ви впали на сходинках у сусіда, то заплатити за лікування можуть змусити компанію, що обслуговує будинок, чи асоціацію домовласників. Це якщо страхова компанія доведе, що сходи потребували ремонту чи були у неналежному стані. Тому юристам там роботи вистачає, а консультація адвоката коштує від 200 до 400 доларів за годину. Люди судяться там не лише просто із людьми, але й зі страховими компаніями, медичними закладами, іншими установами. Згадаймо відому багатомільйонну справу, коли одна з відвіду­вачок «МакДональдзу» Стелла Лібек подала до суду на заклад, обпікшись щойно звареною кавою, яку сама ж розлила на себе із необережності. Ця справа відома під назвою «Кавова справа McDonald’s». Відтоді на чашках цієї мережі, а також інших подібних закладів почали робити дуже великі надписи: «Обережно, гаряче!». Таким чином мережа намагається захистити себе від позовів.Там не пройде такий варіант, щоб хтось із кимось посварився чи побився, а в поліції на це посміхнулися і запропонували вам перепросити один одного. Цим і вирізняється судова система США. Потрапити за грати там можна, навіть банально не сплативши податок. До речі, ухиляння від сплати податку вважається кримінальним злочином.

А якими в цілому є відносини у суспільстві?

– Американці, звичайно ж, відрізняються від нас. Українці, наприклад, якщо зайдуть гості, виймуть з холодильника все, що там тільки є. І навіть побіжать ще у крамницю, якщо для цього навіть доведеться позичити грошей у сусіда. Крім того, ми дуже любимо силувати на застіллі. В США ніхто цього не робить. Люди, які відвідають Америку вперше, не знаючи про це, можуть навіть залишитися голодними. Тому що американці можуть припросити до столу лише один раз. У них не прийнято повторювати щонайменше тричі, як у нас. Якщо ви в них зупинитеся, то вам скажуть: «Почувайся, як удома, користуйся холодильником». Якщо ви соромитеся чи просто почуваєтеся незручно, це ваші проблеми. Коли американці приїжджають до нас, в Ужгород, і їх за звичкою двічі-тричі припрошують щось покуштувати, вони піднімають брову і дивуються. Їм важко зрозуміти, чому ми стільки разів припрошуємо. Часто кепкують з мене, копіюючи відому українську манеру: «Будь ласка, їж-їж, ти ще цього не куштувала!». Адже так роблю я, коли приймаю американських друзів удома.  

І наостанок, як би ти у кількох словах охарактеризувала своє особисте ставлення до США?

— Я люблю Америку й обожнюю Україну. Так відчуває серце, адже там, за океаном, маю багато друзів, яких знайшла за роки роботи. І мені байдуже до політики і політиків (хоча ні – є один улюблений, колишній мер Корваліса – Чарльз Томлінсон), адже я дуже добре знаю, що люди мають червону кров, люблячі серця і бажання жити у мирі й спокої як у нас, так і за океаном. Тим паче, що і в своєму житті завжди користуюсь висловом американської дипломатки, дружини президента Елеонори Рузвельт: «Роби те, що підказує тобі серце, тому що тебе все одно критикуватимуть. Тебе проклинатимуть і якщо щось робитимеш, і якщо не робитимеш нічого». Від себе ж додам: «А час розсудить…».

Розмовляла Сніжана РУСИН. Новини Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-07
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)