Навіщо закарпатські батьки працюють закордоном? (ФОТО)

Навіщо закарпатські батьки працюють закордоном? (ФОТО)

Щоб на рідній закараптській землі їхня дитина претендувала, якщо не на гарне, то бодай на краще, ніж у них, життя.

Чи можете ви пояснити дитині чи то з Міжгірщини, чи Рахівщини, чи Тячівщини – немає жодного значення звідки — у чому причина того, що мама з татом по 9 місяців на рік не бувають вдома, бо працюють у чужій країні заради того, щоб у цій їх дитина претендувала, якщо не на гарне, то бодай на краще, ніж у них, життя? Що ви скажете матері, яка на старості років залишилася сама у колись повній дитячого сміху квартирі, бо її син поїхав шукати кращого життя? Балачки про державні програми, які покликані зберегти молоді кадри всередині країни, зміни у державі на краще, створення нових робочих місць так і залишаються балачками, коли справа доходить до оцінки реальних справ.
Оскільки факти – штука вперта, то цифра у мільйон українців за кордоном явно не на користь Україні. І гірше всього, коли їдуть молоді, талановиті, повні бажання працювати люди. Це, пам’ятаєте, герой Мягкова у «Службовому романі» казав, що не треба бити його, бо можна понівечити цінного співробітника і в результаті «страна останется без газа». Перебільшено? Можливо. Зате правдиво.

У моєму оточенні чимало людей, які поки ще тут, бо намагаються трохи підзбирати грошей, вивчають іноземні мови, щоб чкурнути закордон у пошуках кращого життя. Звісно, ніхто не каже, що там їх чекають з розпростертими обіймами і готові всучити роботу за кілька тисяч доларів на місяць просто з кордону. Але, що має переважна більшість молодих людей (не кажу всіх, бо точно злукавлю), то це — бажання працювати, бажання проявити себе. А натикаючись на тотальну корупцію, на працевлаштування без соціальних гарантій, у молоді дуже швидко спадає рожева завіса райдужного майбутнього. Приказка «Хочеш жити — умій вертітися» набуває іншого значення, і видозмінюється у приблизно такий варіант – «знайди в собі сили і сміливості поїхати світ за очі».

Не всім, хто їде за кордон, вдається там затриматися. Але, хто таки зумів зачепитися, додому не поспішає. Це видно з коротких розповідей молодих закарпатців, які погодилися розповісти про своє життя закордоном. Кожному з них ми поставили одні і ті ж питання: як потрапили закордон, чим тепер займаєтеся, як вам живеться, чи плануєте повертатися.

У кожного історія своя, але у кінцевому результаті всі закінчували оповідь одним: рідне місто рідним містом, сум за близькими – це все зрозуміло, але повертатися на Україну вони не хочуть. Хіба можна їм заперечити у цьому? Звинуватити? Ні. Їх змусили обставини зробити цей вибір. Хай обставини тепер собі думають, як повернути дітей додому.

Підготувала для вас 4 цілком різні історії, які все ж мають спільну нитку. І наостанок маю питання, очевидно, риторичне: скільки має минути часу, що треба зробити, щоб наші близькі, рідні, кохані, друзі не їхали звідси? Бачите, сьогодні ми не маємо відповіді. На жаль.

Історія перша
Закарпатська дилема: поїхати не можна повернутисяКрістя Вінявська: рідне місто — Ужгород, зараз живе у Польщі.
— Я потрапила за кордон разом із декількома студентами УжНУ, ще у 2010 році. Тоді інформації про те, як виїхати за кордон, а тим більше на навчання, було дуже мало. Та й досі наші студенти не знають про те, які Європа відкриває перед ними можливості. Я потрапила на проект, котрий був ідеєю українських спекулянтів. На жаль, я втрапила в пастку дезінформації, як і всі мої друзі. Аби не відчувати себе ошуканим, треба заздалегідь усе перевіряти, читати кожен рядочок контракту і не боятись перепитувати. Коли ми приїхали до маленького містечка Ополе на Південному заході Польщі, ми зрозуміли, що «Журналістика» нам тут не світить. Нам запропонували «Економіку», оскільки інших варіантів не було. Ми намагалися боротись із цією ситуацією, оскільки заплатили чималі гроші, утім все було даремно. Після року навчання на «Економіці» (зазначу, що це було навчання 2 ступеня, тобто магістратура, а бакалаврат я закінчила на спеціальності «Журналістика»), я зрозуміла, що далі так продовжуватись не може. Тому вже весною я зібрала всі необхідні документи і поїхала до найближчого великого міста у пошуках хорошого університету. Доля зглянулась наді мною, і зовсім скоро я дізналась про програму «Тераз Вроцлав», завдяки якій студенти з країн пострадянського простору навчаються у Вроцлавських університетах безкоштовно. Утім, не все так просто. Потрібно пройти конкурс, який, між іншим, не такий вже й маленький. Тим більше, на моїй спеціальності. Щороку проект допомагає розпочати навчання близько сотні абітурієнтів. Мені все ж пощастило і я стала однією із двох щасливих студенток, котрим дістались безкоштовні місця на магістратурі в Інституті журналістики і суспільної комунікації Вроцлавського університету. На сьогоднішній день моє навчання вже добігає свого логічного завершення. Пишу магістерську роботу з івент-маркетингу, здаю останні іспити. За два роки навчання тут, я повністю переосмислила свою майбутню кар’єру — раніше не бачила себе ніким, окрім журналіста. Сьогодні ж, спектр моїх зацікавлень настільки широкий, що мені здається, я могла б знайти себе майже у кожній професії, пов’язаній з PR, маркетингом, новими медіа, соціальною комунікацією чи рекламою. Журналістом вже бути не хочу, мабуть, виросла і змінились пріоритети. Або ж, можливо, через те, що за студентські роки в УжНУ я працювала у всіх типах ЗМІ, тому тепер мені хочеться спробувати себе у нових сферах. 
Чи планую я повертатись? Я дуже люблю своє місто. Ужгород — найчарівніший куточок на світі, і я дуже люблю туди повертатись. Утім, Ужгород — це як затишний дім, в якому хочеться лише відпочивати. Працювати треба в більших містах. І найкраще, в європейських. Хоча я впевнена, що і в Україні я мала б чим зайнятись. Побачимо як воно складеться.:)

Історія друга
Закарпатська дилема: поїхати не можна повернутисяКаріна Броді: рідне місто — Свалява, зараз живе у Німеччині.
— Мій батько — німець за походженням. І всі німці, які можуть документально довести своє німецьке походження і проходять тест на знання мови, можуть виїхати в Німеччину на постійне місце проживання. І туди ми поїхали вдвох із бабусею.
Тут спочатку була на курсах 4 місяці, вчила мову, потім півроку на університетських курсах для тих, хто хоче навчатися в університеті. Одразу після того (через рік і 5 місяців після переїзду), я пішла вчитися в інститут. Тут вступних іспитів нема, але є прохідний бал. Оскільки з України у мене були дуже хороші бали, в інститут мене взяли без проблем. Перший семестр було важко, а потім звикла. Вчуся на соціального працівника (соціального педагога). Як і всі студенти, підробляю: працюю в магазині модного італійського одягу. А ще працюю волонтером в організації Otto Benecke Stifftung, яка допомагає молодим людям, вихідцям із України, Росії, Казахстану та ін., шукати практику, вибирати університет і т.д. Свого часу ця організація допомогла і мені.
Моя бабуся пробула тут тільки рік і 4 місяці, а потім повернулася додому. Я ж залишилася тут сама. За 4 роки, що я тут, встигла змінити 4 місця проживання, але для німців це не дивина. Півтора року прожила у гуртожитку, тут і вдалося добре вивчити мову.
От така історія. Я давно знала, що колись виїду з України, оскільки процедура ця тягнеться кілька років. І на Україну не планую повертатися. У мене ж навіть паспорта українського нема, тільки німецький…

Історія третя
Закарпатська дилема: поїхати не можна повернутисяАня Аллес: рідне місто — Ужгород, зараз живе у Німеччині.
— В Німеччину я виїхала восени 2009 року по стипендіальній програмі на навчання. Про існування такої можливості, як повчитися за кордоном за рахунок фінансування з благодійної організації, довідалася від дівчат з факультету міжнародних відносин УжНУ, де на той час і навчалася.
Я сама обирала для себе вищу школу. Нещодавно успішно закінчила економічний факультет за спеціальністю «міжнародний менеджмент» із поглибленою кваліфікацією маркетолог. Наразі шукаю роботу по спеціальності в Німеччині. Перспективи по працевлаштуванню для іноземця в цій країні не надто радужні, але все залежить від спеціальності. До прикладу, техніки, інженери, програмісти й т. п., як правило, не мають проблем із працевлаштуванням, а що стосується гуманітарної й економічної сфер, то тут є деякі складнощі, адже вистачає й своїх спеціалістів, з якими, до речі, іноземцю особливо через неідеальне знання мови доволі важко конкурувати. Крім того, німці по закінченні вузу добре розуміються у вивченій спеціальності, і дуже часто під час навчання встигають і досвіду набратися (для німців робота або практика за фахом під час навчання — норма). 
Неможливо все те, що я пережила за останні роки, описати словами. Це були роки, які змінили мене як особистість. Я побачила світ іншими очима, мій кругозір розширився, змінився спосіб мислення. 
Коли я три роки тому приїхала в Німеччину, то не знала, що на мене очікує в чужій країні. Це був взагалі мій перший досвід поїздки за кордон і, відповідно, життя в іншому культурному середовищі. В Україні я вивчала міжнародні економічні відносини, і це була ще одна хороша причина, поїхати за кордон і поглибити свою кваліфікацію. Це була також прекрасна нагода покращити знання іноземної мови.
Що було для мене новим в Німеччині й інакшим, ніж на Батьківщині? Та майже все! Організація життя й вищої школи; сучасні методи навчання, відповідне оснащення вищих шкіл; свідомість і старанність німецьких студентів; особливості німецької культури; велика кількість заходів для студентів при вищих школах; терплячість, рівноправність у багатьох сферах життя і багато іншого. 
У Німеччині ж я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком. Поки що ми бачимо наше майбутнє саме в цій країні, а як буде далі – покаже час. Своїм життям у Німеччині я цілком задоволена. Звичайно, як і у всьому, тут теж є свої плюси й мінуси, як зовнішні, так і внутрішні, які можна зрозуміти, лише побувавши в такій самій ситуації, але в будь-якому разі це неоціненний досвід і справжня школа життя. 

Історія четверта
Закарпатська дилема: поїхати не можна повернутисяЮра Ковач: рідне місто — Ужгород, зараз живе в Угорщині.
— Найбільше, що мене мотивувало поїхати – це те, що в Ужгороді досить мало можливостей для розвитку. Ти досягаєш певного рівня і все, далі змінювати нема на що. Також мотивували зміна обстановки, розширення світогляду та спілкування з людьми абсолютно різних національностей.
Ми вирішили з братом виїхати в Будапешт. Тут чудово. Все досить дорого водночас, але зарплати відповідні, тому, як для початку, жити можна. Найбільше подобається те, що тут дуже багато людей з різних країн, тому є можливість спілкуватися англійською. Кожен день ти бачиш щось нове для себе, відкриваєш для себе світ. Я багато спілкуюсь із різними людьми і вони розповідають про свої подорожі. Тут практично всі об’їздили Європу та Америку, тому що мають можливість на це (чого у нас в Україні просто немає). Мої колеги розмовляють мінімум на 2-х мовах, що також не частенько зустрінеш на Батьківщині.
Кожен обирає свій метод розвитку (або ж не обирає). Для нас із братом зміна української прописки на європейську здається найкращим варіантом. До цього ми довго йшли. Чимало часу пішло, поки оформили документи. Як ми це зробили, на жаль розказати не можу. Достатньо тільки того, що ми тут повністю легально і вільно пересуваємось країною. Щоб виїхати, нам потрібен був просто якийсь стартовий капітал, який ми заробили ще в Україні десь за півтора року. Далі вже просто набридло, і ми зрозуміли, що в наші роки вже потрібно щось змінювати. 
Чи збираємось ми додому? Зараз я для цього підстав не бачу, і не хочу бачити. Думаю, будемо тільки навідувати батьків та родичів, але повернутись жити в Україну це все одно, що не виїхати. Це поразка. В Україні, на жаль, таких умов для життя, як є тут, нема і довгий час не буде.

Олександра Машіка, Нове Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)