Життя у 100 років

Життя у 100 років

Село Вертеп, що на Хустщині, може пишатись не тільки своїми урожаями полуниці, а й довгожителькою, якій цьогоріч виповнюється аж цілих 100 років. Однозначно, все в житті невипадково, а життя Софії Ліхтей дійсно варте того, щоб зайвий раз розписати кінчик пера. Коли я завітала до пані Гафії (так звикли її називати односельчани) двері були зачинені, бабуся міцно спала. Дещо пригнічено хотіла вже повертати стежкою додому, аж тут ледве чутним голоском долинуло :«Хто там»? Можливо, стареньку змусило підійнятись не так стукіт у шибку її вікна як моє шалене бажання поспілкуватись з нею. Присівши на стільчик пані Софія, так дико дивилась очима, сповненими чогось невідомого. Зморшки на обличчі аж ніяк не видавали віку, а навпаки свідчили накопиченням мудрості і досвіду бабусі. Не один спогад з мого дитинства довелось розповісти аби Софія Андріївна мене пригадала. Адже це ж ми з дідусем (він до речі її похресник) майже кожного разу «пригощали» її колядками і щедрівками на Різдво; дідусь завжди брав мене з собою. Отже, Софія Андріївна Ліхтей (дівоче прізвище Яцканич) народилась 13 травня, далекого 1913 року у селі Малий Раковець Іршавського району. Запитавши бабусю, як вона опинилась тут, у Вертепі, мило посміхається:»Я ще не настільки давня, щоб це не пам’ятати. Мій чоловік звідси був родом; його вже забрали небеса, а я тут і доживатиму віку»… У Софії Андріївни за плечима купа спогадів, які, на жаль, вже й не в силах пригадати, та очі наливались сльозами, і в старенької, і в мене, коли та згадувала за найкращого друга, найріднішу людину і просто за люблячого чоловіка. Худенькі ручки терлись одна в одну, коли розповідала про те, що чаклувала чоловіку на кухні :

— Він у мене найкращий, любив їсти все! Хвалю його, бо добрий був, роботящий, людям помагав. Ґаздувати любив, бо в нас і корів, і землі було кури не клюють. Одне біда: пішов скоро, а я ж думала аби не сама… Кажуть, від великої любові файні і порядні діти. Пані Софія повторила себе чотири рази: двоє синів, які, на жаль, вже не з нами і двоє донечок, які мають не тільки діточок, а й внучат. Молодість бабуся згадує важко, пам’ятає лиш, що збирала яблука у колгоспі і довго вечорами чекала чоловіка з відряджень.

– Пережили ми з чоловіком немало, війна давалась взнаки: забирали зерно, відбирали землю, а жити якось треба було. Тих, хто не хотів іти до колгоспу били як собак… Ох, а ті довгі черги за хлібом і не знаєш: дадуть його чи ні. Пригадую, як босими ногами пішки несла кошики з сливами продавати, і ноги тоді боліли не так як тепер. (Сміється)

Зараз же Софія Андріївна розповідає, що жити стало добре. Сидить собі тихенько, намочить білого хлібчика і годує своїх когутів та й курочок. І пенсія приходить хвала Богу! Господа старенької нагадує такий собі дворик із вірша Шевченка «Садок вишневий коло хати», правда на лавці дрімає кіт та це сюжету не псує. В хатинці бабусі Софії затишно і пахне паскою, еге ж сьогодні ж Великдень!

Пані Софіє, мабуть, нічого й не змінилось з того часу як я малою тут щебетала колядку. Та все ж, чи не хотіли б Ви перебратись до міста до однієї з дочок?

-Ні-ні, однозначно. Не хочу я того міського життя. Не зможу там! Тут у мене 3-є котів, корова була – вже продала, курочки, е, ні. Дім, це там, де добре. А мені добре й тут. Але ж, хіба Вам не важко самій з усім справлятись? Спочатку так. А зараз – ні. Звичка – це сильне діло. Та й сусідки частенько забігають, допомагають. Доньки приїздять потішити внуками і правнуками, а Господь дає сили жити далі. Розкрийте ж нам таємницю, в чому секрет Вашого довголіття? Не вмію я красиво говорити, та й стара вже. (Сміється). Але я ніколи не думала, а що там буде попереду? Треба жити і працювати. А ще головне це любити. Мати людей, на яких можна покластись. Чи не нервувалась я? Та як ні? Я поховала двох синів, гіркими сльозами віддала Богу чоловіка та досі молюсь, дихаю й живу… А й справді, життя прожити – не поле перейти. І справа тут не в 35, 60 чи 100 роках, не в кількості днів, а в кількості митей, які вам запам’ятались. Живіть і хай Бог подарує вам дійсно такі роки, які варті життя. Адже кожен отримує по вірі своїй…А ми в свою чергу з прийдешнім 13-м травням вітаємо ювілярку! Зично бажаємо, хай Бог оберігає Вас, дарує сил і благословення Вам і Вашій сім’ї. Валерія Зенинець, студентка відділення журналістики.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2017-05-28
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

любой формат лишь бы без Пети. Пока не поздно надо называть уеркви именем Иоанна Богослова и ставить ему памятники -потому что на него (он бессмертный, но его могут уничтожить все равно) началась ох ......
Анна (2017-05-29 01:16:39)
И претензии к этому банку будете отправлять тоже в "облако" и в суд пойдёте с "фотографией айбокса"! Вот жидята не угомонятся! А как здорово сказано в статье про персонал, как буд- ......
ХХХ (2017-05-28 18:35:41)
В 2014г у меня пенсия была 300у.е., обвалили долл. в 3 раза. А теперь верните назад мне мои 300у.е., 8тис.грвн мне хватит, и не надо мне ни унизительные субсидии, ни осовременивание украденных пенсий....
пенсионер (2017-05-28 17:34:21)
иди на х уй укрочебурек ...
КРЫМ РОССИЯ (2017-05-28 14:24:34)
Та не тільки про Порошенка-Гройсмана треба мовити - треба відверто оголосити про агресію сіоністів проти України та виганяти агентів сіонізму!...
Запорожець (2017-05-28 07:50:06)