Чому в шістнадцять жити вже не хочеться? Невигадана історія з життя однієї ужгородської дівчини

Чому в шістнадцять жити вже не хочеться? Невигадана історія з життя однієї ужгородської дівчини

Вона протестує. Іноді абсурдно, часто жорстоко. Чи то сама змогла сформулювати, чи хтось із численних психологів, які займалися з нею, підказав: хоче, аби на неї звернули увагу. Складна дитина. Підліток. 16. А дорослі – вкотре – на її прикладі намагаються звернути увагу держави: для сиріт мало б бути трохи більше варіантів куди подітися після формальності, але аж ніяк не ознаки дорослості та влаштованості – отримання паспорта. 

Катіна (ім’я змінене – ред.) історія для працівників служби у справах дітей Ужгородської міськради почалася більше 8 років тому. Яким було доти життя тоді 8-річної дівчинки та її на два чи три роки старшої сестри, можна лише здогадуватися – обоє батьків пиячили. Дітей забрала бабуся і у 2005-му прийшла у мерію із проханням оформити опіку над онучками.

Старша, Світлана (ім’я змінене – ред.), виросла відносно без проблем. Добре вчилася. А Катя не знаходила собі місця. Навчання якось ураз закинула – як відрізало. Вчителі ледве терпіли норовливу максималістку. Бабку свою, а жінці вже за 70, довела – та зрештою відмовилася від опікунства.

Куди Катю подіти? Перша «перетримка» у таких випадках – притулок у Батьові. Максимум – 90 днів. Звідти дівчинку відправили у Сваляву на реабілітацію. Це вже не притулок (де хоч і стараються для дітей, але він закритий, режимний об’єкт), а майже нормальне життя – звичайна школа, добре облаштований побут, хороше харчування, заняття з психологами. А Катя взяла до рота лезо і полізла на вікно…

Далі була обласна психіатрична лікарня в Берегові. Лікарі пояснювали начальниці служби у справах дітей Ужгородської міської ради Марині Арокгаті: заберіть дитину, вона абсолютно адекватна, здорова, їй тут не місце. Куди далі? Жінки зі служби знайшли «вихід» ще на 3 тижні – путівку в табір у Рахові.

Зараз Каті 16. Дев’ять класів сяк-так позаду. А далі – тільки училище. Жодного  інтернату, який би давав повну загальну середню освіту, на Закарпатті немає. Є, кажуть, один десь на Львівщині, але туди беруть тільки з букетом шлунково-кишкових недуг.

Таким дітям держава готова дати просту робітничу професію – як вудку, аби пробували знайти себе у житті, заробити. Тому для Каті вибір майже без вибору: в Ужгороді вчитися хіба на маляра. Вона ж – ні в яку. Можна було ще спробувати на касира, проте елементарні, здавалося б, арифметичні дії для дівчинки – привід задуматися. Катя вирішила: якщо вже в училище, то на перукаря! Але в Закарпатті училище, де навчають перукарства після 9 класів, є лише у Виноградові. В Ужгороді ж – тільки після 11-ти.

Марина Арокгаті розповідає: вихід ніби знайшли. Поки Катя була в  горах у таборі, допомогли оформити всі документи старшій сестрі. У неї вже своя родина, маленька дитина. Світлана сама пройшла дорослішання без батьків і має хоч якийсь вплив на Катю. Сподівається, допоможе сестрі. Наскільки дозволяє здоров’я, турбується про дівчинку й бабуся. А жінки зі служби у справах дітей знайшли для Каті місце в одному з ужгородських училищ – хоч трохи й із запізненням, Катя опановуватиме професію швачки.

Хочеться сподіватися, ця історія матиме щасливе продовження. Хоча, розповідає Марина Арокгаті, вкотре постала проблема, яка потребує змін і рішень на державному рівні – 16-річним «нічийним» дітям, зокрема на Закарпатті, нема де продовжити навчання, крім кількох ПТУ з обмеженим переліком спеціальностей.

Хоча питання гостро піднімається уже багато років, змін нема: після відносно забезпеченого і наперед прогнозованого життя в інтернатах їхнім випускникам нема куди подітися. Роботу нині складно знайти і молодим випускникам із кількома дипломами. Практично немає підприємств, котрі б, як у радянські часи, могли і хотіли забезпечити своїм працівникам і зарплату, і, тим більше, житло.

… Катя, як і більшість дітей, шукає уваги до себе. Як уміє. Дай Боже тільки, аби поштовхом до вирішення якихось із численних проблем дітей без батьків не стали трагічніші події.     

Тетяна Рошко,газета «Унґвар»  

 

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2017-11-20
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Тут уже взрослые люди они едят и видят могут пожаловаться чем их кормят. Я знаю один детский садик в Киеве так там похлеще и дети не могут пожаловаться они не понимают. А воспитатели не скажут боять ......
Андрей (2017-11-19 13:48:36)
Браво патріоти України! Досить терпіти свавілля гешефтників!!!...
Запорожець (2017-11-19 13:32:54)
Тепер треба товкти пики всім ляхам, щоб вони повтікали з України - досить плазувати перед європейським сміттям! Прошу ляха до гіляки......
Веркблей (2017-11-19 13:30:50)
Польща демонструє, що поляки були, є і будуть ворогами України і українців. Досить вже "проєвропейському" уряду плазувати перед ляхами, жабоїдами, макаронниками......
Зоотехнік (2017-11-17 16:13:05)
А тепер теж саме, лише РФ поміняйте на Україну і вийде, що вони не хочуть бачити сильного ігрока на політичний арені! Нам треба розвивати сильну державу, як в військовому так і в соціальному аспекті! ......
Х (2017-11-16 12:09:21)