Різак подав на Україну у Європейський суд з прав людини. Вимагає 100 тисяч гривень

Різак подав на Україну у Європейський суд з прав людини. Вимагає 100 тисяч гривень

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Страсбург, Франція

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

F- 67075 STRASBOURG CEDEX

FRANCE — ФРАНЦІЯ

 

ЗАЯВА

у відповідності до Статті 34 Європейської Конвенції з Прав Людини,

а також Правил 45 та 47 Регламенту Суду

 

I. СТОРОНИ

 

A. Заявник

 

1. Різак

 

2. Іван Михайлович

 

Стать: чоловіча

 

3. Громадянство: громадянин України

 

4. Рід занять: непрацюючий

 

5. Дата і місце народження: 21 вересня 1965 року народження, уродженець с. Бобовище Мукачівського району, Закарпатської області

 

6. Постійна адреса: Україна, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Капущанська, 173, кв. 28

 

7. Tel. No / Номер телефона:

 

8. Адреса проживання на даний час: Україна, м. Київ, вул. Машинобудівна (Гонгадзе), 21а, кв. 80

 

9. Ім’я та прізвище представника*

 

10. Рід занять представника

 

11. Адреса представника

 

12. Номер телефону Номер телефаксу

 

В. Держава проти якої направлена заява

 

13. УКРАЇНА

 

II. ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

 

14.

06.07.05р. прокуратурою Закарпатської області по подіям, що відбулися у м. Свалява, стосовно Різака І.М. було порушено кримінальну справу за підозрою в умисному вчинення дій, які виходили за межі наданих йому, як посадовій особі прав та повноважень, внаслідок яких було заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним і громадським інтересам, а також за підозрою в організації масових заворушень, що супроводжувалися насильством, знищенням майна та насильницьким виселенням громадян відповідальність за які передбачена ч.3 ст.365, ч.2 ст.294 Кримінального Кодексу України.

 

17.08.05р. прокуратурою Закарпатської області по подіям, що відбулися у м. Свалява, щодо Різака І.М. порушено кримінальну справу за підозрою у вчиненні умисних дій спрямованих на перешкоджання вільному здійсненню громадянами передвиборчої агітації поєднане із застосуванням насильства та виселенням громадян з приміщення готелю в якому вони перебували. Відповідальність за вчинення зазначених дій передбачена ч.2 ст.157 Кримінального Кодексу України.

 

Приводами до порушення кримінальних справ щодо Різака І.М. було виявлення досудовим слідством ймовірних ознак цих злочинів в процесі розслідування інших кримінальних справ по подіям, що відбулися у місті Свалява. Підставою порушення кримінальних справ, було надання свідчень обвинуваченими по зазначеним кримінальним справам, щодо надання Різаком І.М. по телефону вказівки на здійснення протиправних діянь.

 

Одночасно, Апеляційним судом Закарпатської області розглядалася справа Паульо В.Д. – особи, що надала свідчення щодо надання Різаком І.М. по телефону вказівки на здійснення протиправних діянь в м. Свалява. Розгляд зазначеної справи завершився тим, що 12 серпня 2005 року Апеляційний суд Закарпатської області повернув справу на додаткове розслідування прокурору Львівської області з тих підстав, що співучасниками по справі вочевидь є Продан, Попович, Зозуля, Пацкан та інші невстановлені особи.

Справа не надійшла у Львівську область і дослідування по справі виконував слідчий прокуратури Закарпатської області Данча М.М. в провадженні якого була і справа Різака І.М… Зазначена справа була передана без наявних у справі процесуальних обґрунтувань його повноважень.

 

28.08.2005 року слідчий виділив зі справи Різака І.М. „Свалявський епізод” тому, що обставини потребували дослідження, а строк тримання Різака під вартою спливав 12.09.05р. Тобто, в такий спосіб створювались підстави для затримання Різака І.М., що і мало місце 12.09.05р. По справі № 6115904 була обрана підписка про невиїзд, а по виділеній справі, якій був наданий № 6113305, Різак І.М. був затриманий як особа, що підозрюється у скоєнні злочину. Зазначене затримання було здійснено в порядку ст.115 КПК України але з порушенням вимог ст. 106 КПК України, оскільки зазначена норма містить вичерпний перелік підстав для затримання органом дізнання особи підозрюваної у скоєнні злочину і жодна з цих підстав не мала місця в обґрунтуванні законності затримання Різака І.М..

 

13.09.2005р. прокуратурою Закарпатської області відносно Різака І.М. був обраний запобіжний захід у вигляді застави.

 

06.10.05р. – слідчий прокуратури Закарпатської області Данча М.М. виніс постанову про прийняття до свого провадження справи Паульо В.Д. №6115604. Нібито, за рішенням суду, саме прокуратура Закарпатської області повинна виконувати досудове слідство. Що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки Апеляційний суд Закарпатської області повертав справу Паульо В.Д. на додаткове розслідування в прокуратуру Львівської області, але за призначенням справа не потрапила. В цей же день слідчий прокуратури Закарпатської області Данча М.М. об’єднав цю справу із справою Різака І.М. під одним № 6115604.

 

05.11.05р. справа Різака І.М. з неї знову виділяється слідчим в окреме провадження (отримує старий №6113305). Всього слідчий виділяє 16 томів або 3780 аркушів (т.15 а.с.44). Якщо ці дані порівняти з протоколом ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи (в порядку ст.218 КПК України), то можна побачити, що в суд слідчий направляє лише 4 томи або 1378 аркушів. Де поділася решта матеріалів справи – не відомо.

 

Справу Пауля В.Д. та інших слідчий Данча М.М., закінчивши досудове слідство, направив для розгляду до Свалявського районного суду Закарпатської області. Судовий розгляд відбувався за правилами встановленими гл. 26 КПК України і завершився 31.01.2006 року вироком, яким були засуджені Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І., Машіко І.І. по ч.1 ст.294 та ч.2 ст.157 КК України до умовної міри покарання. З тексту вироку по справі, неможливо визначити в чому ж є винуваті дії Пауля В.Д., зате значна його частина присвячена „злочинним вказівкам” Різака І.М., який не був підсудним по справі.

27 квітня 2007 року порушення вимог ст. ст. 323, 324 КПК України, допущені органами досудового слідства та суду при постановлені вироку, були виправлені Верховним Судом України і цей незаконний вирок був змінений, а саме, з тексту вироку було виключено посилання на Різака І.М.

 

31.07.2007р. Вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області, постановленим як судом першої інстанції, Різака Івана Михайловича визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.157, ч.1 ст.294, ч.2 ст.365 КК України і призначено покарання за правилами ст.70 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням владних повноважень та з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 1 рік. На підставі ст.75 КК України Різак І.М. звільнений від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на один рік. Цим же вироком, по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених статтями 120 ч.2, 365 ч.3, 368 ч.3, 366 ч.1 КК України, Різака Івана Михайловича виправдано.

За вироком суду першої інстанції, Різак І.М. вчинив злочин за наступних обставин: 13.11.2004р. в м.Ужгороді, підсудний Різак І.М., перебуваючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, будучи службовою особою та представником влади, використовуючи надані йому статтею 39 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” владні повноваження, явно виходячи за межі наданих прав і повноважень, діючи умисно, з метою перешкоджання громадянам вести передвиборну агітацію, по телефону дав усні незаконні вказівки Паульо В.Д. та особі, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, на створення, шляхом насильства і погроз, перепон громадянам, які приїхали в м. Свалява Закарпатської області для ведення передвиборної агітації на користь одного з кандидатів на посаду Президента України, та вчинення масових заворушень, що полягало у об’єднанні великої кількості людей із числа їх знайомих, для виїзду у м.Свалява, з метою перешкоджання проведенню передвиборної агітації із застосуванням насильства, виселення цих громадян з готелю „Комфорт”, де вони поселилися, примусивши останніх відмовитись від проведення передвиборчої агітації та покинути межі Закарпатської області.

 

18.12.2007р. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2007 року, вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області залишений без змін.

 

Враховуючи наведене, хронологію руху та матеріали кримінальної справи необхідно зазначити, що досудовим слідством було допущено порушення наступних вимог:

 

Ст. 94 КПК України,

„Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.” Справу порушено без законних приводів і підстав оскільки слідство на момент порушення кримінальної справи немало, в зв’язку з їх відсутністю, жодних даних, які можуть бути кваліфіковані як вчинення Різаком І.М. насильницьких дій спрямованих на перешкоджання діяльності суб’єкта виборчого процесу. Також органи слідства не мали та не мають жодних фактичних даних, які б можна було кваліфікувати як використання Різаком І.М. службових повноважень для організації масових заворушень оскільки межи його повноважень, навіть з їх перебільшенням, не можуть бути будь яким чином використані для організації масових заворушень.

Статті 62 Конституції України,

„Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.” Обвинувачення Різака І.М. побудоване на припущеннях та обґрунтоване доказами, одержаними з порушеннями норм кримінально-процесуального права;

Статті 22 КПК України,

„Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.” Стосовно справи Різака І.М. органи дізнання проводили необ’єктивне однобічне дослідження обставин справи спрямоване лише на обвинувачення підслідного.

 

Порушення вимог закону, допущені на етапі досудового слідства, були передумовою подальших процесуальних порушень на етапі судового слідства.

Так, суди двох інстанцій наступним чином сформулювали злочини, вчинені Різаком І.М.:

— Різак І.М. вчинив організацію масових заворушень, що супроводжувались насильством над особами, погромами, знищенням майна, захопленням будівлі, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади, із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя;

— Різак І.М. вчинив перешкоджання виборчого права, за попередньою змовою групою осіб, будучи службовою особою з використанням влади і службового становища;

— Різак І.М. вчинив перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих діями.

Всі ці злочини, як вбачається з обставин, встановлених судами, Різак І.М. вчинив однією дією, а саме:

– 13 листопада 2004 року по телефону дав усні незаконні вказівки Паульо В.Д. та особі, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження.

 

Ні суд першої, ні суд касаційної інстанції ніколи не мали змоги перевірити, чи дійсно Різак І.М. надавав незаконні вказівки особі, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження і якого вони були змісту.

Кримінальне провадження відносно Різака І.М., з початку і до засудження тримається лише на показах Паульо В.Д.

 

Судам належало визнати цей доказ таким, що здобутий незаконним шляхом. Зазначений висновок обґрунтовується наступним.

 

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006 року Паульо В.Д. та інші особи засуджені за вчинення масових заворушень та перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації. Не зважаючи на це, слідчий в справі Різака І.М. визнає Паульо В.Д. та інших засуджених осіб, свідками по справі, допитує їх як свідків, попереджаючи про кримінальну відповідальність по статтям 384, 385 КПК України. В такий же спосіб вони були допитані і судом першої інстанції. На неприпустимість подібних порушень прав особи в кримінальному провадженні вказав Пленум Верховного Суду України від 27.12.85р. у ч.2 п.4 постанови (з наступними змінами) „Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ”: „Роз’яснити судам, що співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справ, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі або за дачу за відомо неправдивих показань”. Таким чином, пояснення Паульо В.Д. та інших засуджених осіб, як на досудовому слідстві, так і в суді є такими, що отримані незаконним шляхом і, в силу Статті 62 Конституції України, обвинувачення ними не може бути обґрунтоване.

 

Отже, це порушення мав виправити, принаймні, суд вищої інстанції.

Але, навіть якщо не звертати уваги на недотримання вимог процесуального закону, то аналіз змісту пояснень цих „свідків” дає підстави лише для висновку про непричетність Різака І.М. до вчинення злочинів.

 

Таким чином, звернення до свідчень цих осіб дає підстави для висновку, що за їхньою допомогою неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями (ймовірною вказівкою) Різака І.М. та подіями, які мали місце 13 листопада 2004 року в готелі „Комфорт” у м.Свалява, оскільки „свідки” засуджені за вчинення масових заворушень Гуранич, Попович, Машіко жодних вказівок від Різака І.М. не отримували, а „свідок” Паульо В.Д. не вчинив жодної дії на виконання, нібито, отриманої вказівки.

 

В межах цієї справи одночасно приймаються пояснення Паульо В.Д., в яких він стверджує про свою невинуватість, оскільки Паульо В.Д. не є підсудними у справі, та робиться протилежний висновок про вчинення ним злочину, оскільки визнається вина у скоєні злочинних дій Різаком І.М. Не виправляє ситуацію і знаходження в матеріалах справи вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06р., оскільки перелік доказів, дозволених для застосування в кримінальному провадженні, викладений у ст. 65 КПК України є вичерпним. Вирок іншого суду не є доказом у кримінальній справі.

 

Отже, покази Паульо В.Д. не є доказом вини Різака І.М. ні за формально-процесуальними ознаками, оскільки здобуті незаконним шляхом, ні за своїм змістом, оскільки він заперечує виконання „вказівок” Різака І.М.

 

З матеріалів справи вбачається, що жодних інших доказів вчиненню Різаком І.М. кримінально-караних дій – не існує. Решта посилань у вироку під заголовком „… вина Різака І.М. у вчиненні злочинів повністю доведена...” засвідчує повну відсутність доказів вини як за формою цих доказів – непроцесуальні документи, непередбачені ст.65 КПК України та отримані з порушенням ст.66 КПК України, так і за змістом – вони не містять жодної інформації про причетність Різака І.М. до подій у Сваляві 13 листопада 2004 року, а саме:

 

Суд першої інстанції з незрозумілою метою посилається на покази свідка Рущака Б.І., котрий пояснював про отримання вказівки від Різака І.М. виїхати у Сваляву для вчинення незаконних дій. Ніколи, протягом провадження у цій справі, Різак І.М. не притягувався до кримінальної відповідальності за „надання вказівки” ще і Рущаку Б.І.; ні досудове слідство, ні суд не встановлювали таких злочинних дій. Між тим, цей свідок також не був присутнім при розмові Різака І.М. з Паульо В.Д. або особою, щодо якої матеріали справи виділені в окреме провадження, щоб стверджувати, що він був свідком вчинення злочину, — він стверджує, що 13 листопада 2004 року, не телефоном, а безпосередньо від Різака отримав вказівку злочинного змісту. Постає питання – чому в такому разі ці „дії” Різака І.М. не є злочином? Відповідь наступна: досудовим слідством встановлено, що Рущак Б.І., а також Пацкан В.І. та Шендило М. жодних злочинів на виконання „вказівки” Різака І.М. не вчиняли, тому 13 червня 2006 року стосовно цих осіб слідчий виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. В такому разі покази цих свідків засвідчують єдине – відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями Різака І.М. та подальшими подіями у Сваляві або відсутність в діях Різака І.М. такого складу злочину, як організація масових заворушень.

 

Не є доказом вини Різака І.М. пояснення потерпілих по справі. По-перше, нікому з потерпілих нічого не відомо про „вказівки” та організаційну роль Різака І.М. в перешкоджанні виборчому праву шляхом організації масових заворушень; по-друге, по кримінальній справі №6113305 жодна особа, ні слідчим ні судом, потерпілою не визнавалась. В справі наявні лише ксерокопії протоколів про визнання осіб потерпілими. Протягом судових слухань суд першої інстанції так і не з’ясував по яким кримінальним справам ці люди визнані потерпілими, де знаходяться докази, передбачені ст..65 КПК України – постанови про визнання їх потерпілими та показання потерпілих. Намагання сторони захисту з’ясувати ці питання не мали успіху, оскільки суд відмовив у клопотанні витребувати одну із справ, з якої виділялись матеріали, із Свалявського районного суду Закарпатської області. Посилання у вироку на покази потерпілих суд пояснює тим, що слідчий виділив вказані матеріали з іншої кримінальної справи в порядку ст..26 КПК України і в кінці кожного тому засвідчив відповідність процесуальних документів, що не суперечить вимогам закону. Як вже зазначалось, за приписом ст.26 КПК України, виділена справа повинна не втрачати вигляду кримінального провадження, а наявні в ній „процесуальні документи” – встановлених статтею 65 КПК України вимог до доказів у кримінальній справі.

 

В даному випадку досудовим слідством порушені вимоги статей 26, 65, 66 КПК України, а обґрунтування обвинувального вироку цими доказами судом, становить порушення вимог статті 334 КПК України та Статті 62 Конституції України.

 

Що стосується змісту пояснень потерпілих, то ні суд першої, ні суд касаційної інстанцій не заперечують, що з допомогою цих показів не можна встановити та довести ні злочинні дії засудженого, ні причинний зв’язок між його діяннями – наданням вказівок і наслідками – діями інших осіб у м.Свалява.

 

Не є доказом вини Різака І.М. покази допитаних по справі свідків – працівників міліції. Про існування вказівок Різака І.М. щодо виселення людей з готелю або вчинення ним інших дій, жодному з працівників міліції нічого не було відомо.

 

Про це свідчать допити: Залоги С.М., Панн В.Д., Поцко В.П., Шелеп М.І., Улман В.Т. в суді 16 січня 2007 року та допит Бізілі І.В., Бабинця В.А., Орешко В.С. в судовому засіданні 13 березня 2007 року. Будь-яких претензій до Різака І.М. працівники міліції не мають, із заявами про визнання потерпілими не звертались, стверджують, що не вважають себе потерпілими по справі. Отже і ці докази не доводять будь-якої причетності Різака І.М. до подій у м.Свалява. Єдине виключення – покази потерпілого Бізілі І.В. (суд першої інстанції у вироку стверджує, що він є свідком).

 

На думку суду першої інстанції, причетність Різака І.М. має підтвердити потерпілий Бізіля І.В. котрий пояснив суду, що після проникнення невстановлених слідством осіб у готель: “ …йому зателефонував Різак І.М., який в грубій формі повчав його щодо виселення агітаторів та погрожував зняттям з посади”. В дійсності Бізіля І.В. уточнив, що з Різаком І.М. він особисто знайомий не був і до подій, які мали місце в готелі, ніколи по телефону не розмовляв. Щодо телефонної розмови 13 листопада 2004 року, уточнив наступне: „Я не впевнений, що до мене телефонував Різак Іван Михайлович. Я тільки чув голос по телефону. Чи дійсно в трубці говорив Різак Іван Михайлович, не знаю і ствердити не можу”. Суд не пояснює у вироку чому уточнюючі пояснення цього потерпілого не беруться ним до уваги. Таке невмотивовано вибіркове ставлення до доказів підтверджує наявність процесуальних порушень, передбачених ст. 369 КПК України.

 

Отже, наведений аналіз судового розгляду кримінальної справи засвідчує порушення вимог

Статті 62 Конституції України, оскільки вирок ґрунтується на припущеннях та доказах, одержаних незаконним шляхом;

статті 334 КПК України,

„Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду… з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази;”Вирок суду першої інстанції по справі Різака І.М. містить формулювання обвинувачення, яке немає можливості визнати як таким, що є доведеним матеріалами справи;

статей 398, 396 ч.1 п.3, КПК України,

„Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;”

„У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;”

оскільки вищою судовою інстанцією не були відновлені права Різака І.М. та не було забезпечено йому права на захист від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження.

 

Окрім наведених вище порушень норм процесуального права, допущених при розгляді справи, при вирішенні справи було допущено також і порушення норм кримінального закону.

Встановлюючи час, місце, спосіб вчинення злочинів, суди стверджують про доведеність лише однієї дії Різака І.М.: надання ним по телефону 13 листопада 2004 року усної вказівки незаконного змісту двом особам – Паульо В.Д. і особі, щодо якої матеріали справи виділені в окреме провадження і цю одну дію кваліфікують за трьома статтями Кримінального Кодексу України, що є неправильним з огляду на пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 26.12.2003р. „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”: „Звернути увагу судів на те, що злочини, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.157 (...), ч.2 ст.162 (...), статтями 371-373 (...) та ч.2 ст.376 (...) КК України являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст.365 цього кодексу можлива лише за наявності реальної сукупності останніх”.

 

Таким чином, в цій справі неправильно застосовано норму кримінального закону, а саме, частину 2 статті 365 КК України.

 

Визнаючи Різака І.М. „організатором” масових заворушень, визнаючи відсутність Різака І.М. 13 листопада 2004 року у м.Свалява, ні досудове слідство, ні суди не мали можливості стверджувати, що Різак І.М. вчинив перешкоджання виборчим правам громадян як виконавець цього злочину. Під час слухання справи Верховним Судом України 18 грудня 2007 року, представник Генеральної прокуратури України погодився з доводами захисту, що в цій частині вирок суду першої інстанції містить внутрішні суперечності, але вважав, що без зміни обвинувачення прокурором суд першої інстанції не мав процесуальної можливості виправити цю неправильність.

 

Для застосування статті 157 КК України в цій справі, суду належало звернути увагу на її редакцію, викладену в Законі України № 3504-ІV (3504-15) від 23.02.2006р. У відповідності до нової редакції цієї норми, кримінально-карним визнається перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконання ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом, або примушуванням.

 

Отже, нова редакція не містить таких окремо визначених кримінально-караних дій, як перешкоджання веденню передвиборної агітації.

Зазначені у судових рішеннях „… громадяни, які приїхали в м.Свалява Закарпатської області для ведення передвиборної агітації на користь одного з кандидатів на посаду Президента України,” не визначені цитованою диспозицією як суб’єкт захисту ні за своїм статусом, ні за видом діяльності. Агітатори не є суб’єктом виборчого процесу відповідно до ст.12 Закону України „Про вибори Президента України”.

Разом з тим, не можна не звернути увагу на те, що кримінально-карним, за новою редакцією статті 157 КК України, визнається перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права. Виборче право визначено Статтею 38 Конституції України як право кожного громадянина України обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Будь-яке інше розширене тлумачення диспозиції частини 1, а як наслідок – і частини 2 ст.157 КК України (в редакції 2006 року) буде суперечити:

-ч.1 ст.2 КК України, за приписом якої, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України;

-ч.1 ст.3 КК України, відповідно до якої законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;

ч.1 ст.11 КК України, відповідно до якої злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину.

Перешкоджання праву громадян обирати і бути обраним судом в цій справі не встановлено.

Таким чином, з дня набрання чинності, а саме, з 25 березня 2006 року, Закону України № 3504-ІV (3504-15) від 23.02.2006р., в силу ч.1 ст.5 КК України, скасована злочинність такого діяння як перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права вести передвиборну агітацію, за наявності відповідних підстав такі дії мають визнаватися злочином проти особи.

 

Але, крім дискусійного питання можливості застосування нової редакції цієї норми закону, в справі існують і об’єктивні перешкоди стверджувати, що мало місце перешкоджання роботі агітаторів. Ні досудове слідство, ні суди ніколи не мали в своєму розпорядженні доказів тому, що особи, які поселилися в готелі „Комфорт” міста Свалява, дійсно мали намір в законний спосіб займатись агітацією за свого кандидата на пост Президента України. По справі встановлено, що про цих осіб нічого не було відомо у виборчому штабі; в порушення вимог Статті 39 вони не зареєструвались в органах виконавчої влади чи органах місцевого самоврядування; всі одностайно стверджували, що в день 13 листопада 2004 року ніякої агітації у місті Свалява не здійснювали (стаття 157 КК України захищає саме агітаційну діяльність); при перевірці паспортного режиму, розповідали працівникам міліції, що приїхали з туристичною метою; в справі немає жодного агітаційного листка або інших агітаційних матеріалів, такі докази не були вилучені ні на місці події ні в подальшому будь-де. Між тим, законом України „Про вибори Президента України” встановлено, що громадяни України мають право на участь в агітації в спосіб, визначений цим законом. Тобто, для того, щоб стверджувати, що мало місце перешкоджання агітаційній роботі, треба було мати докази законності такої роботи, її відповідності вимогам закону. Критерії визначені 8-м розділом Закону України „Про вибори Президента України”. Цей розділ, зокрема, визначає форми і засоби передвиборної агітації. Статтею 58 встановлено, що передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України. Статтею 59 встановлені вимоги до матеріалів передвиборної агітації, а саме – друковані матеріали має можливість виготовити на власний розсуд кандидат або партія, яка його підтримує. В такому разі відомості, що містяться у цих матеріалах, повинні відповідати вимогам закону; повинні містити вказівку про установу, що здійснила друк, інформацію про відповідальних осіб. Один примірник таких матеріалів має бути наданий Центральній виборчій комісії. Також цей закон містить обмеження щодо ведення передвиборної агітації — заборони для участі у проведенні агітації для окремих громадян (п.1ст.64); заборони надавати виборцям гроші, товари, послуги, вчиняти інші дії, які можуть свідчити про підкуп виборців (п.6 ст.64); заборони виготовлення та розповсюдження друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, що не містять відомостей про установу, яка здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск (п.16 ст.64).

Отже, в цій справі не існує жодних доказів тому, що мав місце склад злочину, передбачений статтею 157 КК України.

 

Таким чином вищевикладене підтверджує, що кримінальне провадження у справі, щодо обвинувачення громадянина України Різака І.М., на всіх стадіях досудового слідства та суду, засвідчує про порушення норм національного та міжнародного законодавства:

— кваліфікація дій Різака І.М. як злочинних — не відповідає національному закону та міжнародному праву;

— при здійсненні правосуддя, судді вирішували кримінальну справу не на основі закону, а в порушення його вимог;

— органи дізнання не вжили передбачених кримінальним законом заходів для повного та об’єктивного дослідження обставин справи і спрямували слідство лише на створення штучних доказів та засудження Різака І.М.;

— постановляючи вирок, суд обґрунтував його на підставі доказів, які не були розглянуті в судовому засіданні;

— в ході судового слідства та постановлені вироку, судом так і не було остаточно з’ясовано питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого було звинувачено Різака І.М., а сумніви щодо доведеності його вини розтлумачено на користь обвинувачення ;

 

ІII. ВИКЛАДЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ, ЩО МАЛИ МІСЦЕ, НА ДУМКУ ЗАЯВНИКА, ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ДО НЕЇ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ

 

15.

Стаття 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) передбачає та встановлює право кожної людини на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

 

Загальні національні та міжнародні домінанти прав людини передбачають, що справедливим встановленням обґрунтованості висунутого кримінального обвинувачення є чітке дотримання загальних принципів правосуддя.

Справедливе правосуддя полягає у розгляді у судовому засіданні, учасниками судового процесу обставин спірних правовідносин та подальшому їх вирішенні на підставі повного та всебічного з’ясування усіх істотних обставини справи, правильного застосування норм національного законодавства з подальшим прийняттям законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення у справі. Справедливим судовим рішенням може бути лише рішення вчинене на засадах рівності учасників судового процесу в можливості захисту своїх прав на підставі норм матеріального та процесуального права, встановлених національним законодавством, та відсутності будь яких проявів дискримінації.

 

При розгляді та вирішенні справи, щодо обвинувачення та засудження громадянина України Різака І.М., було порушене, встановлене ст. 6 Конвенції, право кожної людини на встановлення обґрунтованості висунутого проти неї кримінального обвинувачення безстороннім та незалежним судом. Це право було порушене, оскільки при вирішенні справи принципи вчинення правосуддя, як встановленої законом сукупності норм матеріального та процесуального права, були підмінені вирішенням справи на підставі суб’єктивних міркувань щодо тлумачення норм закону, та порушення встановленого нормами процесуального закону порядку вчинення правосуддя. Здійснення правосуддя є правозастосовчою діяльністю, що ґрунтується на суворому дотримані закону, тому вирішення відповідного спору з порушенням закону чи постановлення неправосудного рішення не можна назвати правосуддям. Кожен громадянин має право на справедливий суд, а обов’язок суду — це здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, захисту осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих. Невиконання судом своїх обов’язків неодмінно призводить до порушення прав людини та громадянина.

 

Постановляючи вирок, щодо обвинувачення Різака І.М., суд діяв всупереч загальних принципів правосуддя та конституційних засад судочинства, а саме:

— законності;

— рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

— забезпечення доведеності вини;

— змагальності сторін та свободі у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості;

— забезпечення права обвинуваченому на захист.

 

Наведенні вище порушення принципів правосуддя та конституційних засад судочинства, привели до порушення встановленого ст. 6 Конвенції права громадянина Різака І.М. на справедливий судовий розгляд та об’єктивне встановлення обґрунтованості висунутих проти нього кримінальних обвинувачень.

 

Стаття 7 Конвенції передбачає, що „Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.”

Постановляючи вирок, щодо обвинувачення Різака І.М., судом було порушено вимоги ст. 7 Конвенції. Наявність зазначеного порушення підтверджується тим, що досліджуючи обставини справи судом не було встановлено наявності дій обвинуваченого, які б, згідно з національним або міжнародним правом, становили кримінальне правопорушення. Враховуючи обставини викладені в матеріалах кримінальної справи та вищевикладені обставини є очевидним той факт, що встановлюючи вину громадянина Різака І.М., судом не було доведено причетність обвинуваченого до подій та дій які у своїй сукупності становили на момент їх здійснення кримінальне правопорушення.

Визнання кримінально-карними дій Різака І.М., за рахунок розширеного тлумачення диспозицій статей Кримінального Кодексу України не ґрунтується на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права та суперечить вимогам Конституції України і законодавства України про кримінальну відповідальність. Тобто національним судовим органом України, при кваліфікації дій Різака І.М. як кримінального правопорушення було порушено вимоги ст. 7 Конвенції та обвинувачено його за вчинення дій які, згідно з національним законом та міжнародним правом не становлять кримінального правопорушення.

 

16. Остаточне внутрішнє рішення (дата і юридичний зміст рішення, орган, котрий його постановив(судова чи інша інстанція).

 

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 18 грудня 2007 року, вирок апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2007року, щодо засудження Різака Івана Михайловича

„за ч.2 ст. 157 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі;

за ч.1 ст. 294 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі;

за ч.2 ст. 365 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з здійсненням владних повноважень та з виконанням організаційно-розпорядчих

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-03
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)