Історії закарпатців, які знайшли кохання свого життя в Інтернеті

Історії закарпатців, які знайшли кохання свого життя в Інтернеті

 Сучасний світ кардинально відрізняється від того, яким він був якихось 50 років тому. Глобальні зміни відбулися, у тому числі, й за рахунок розвитку Інтернету. Хіба сьогодні когось дивує робота чи навчання у всесвітній мережі? Або ж чи видається дивним аудіовізуальне спілкування у реальному часі між родичами, що живуть у різних куточках планети? Що вже говорити про знайомства та обмін думками у соціальних мережах? Та що там обмін думками! Декотрі примудряються закохатися у віртуальному житті, а потім одружитися у реальному! Ужгород теж може похвалитися такими історіями. Отже...

 О 5 ранку отримала листа, що не можна комплексувати і все у моїх руках 

 Знайомтесь – Ольга Борсук. Тендітна дівчина з Ужгорода погодилася розповісти «Унґвару» історію власного кохання.

 «Це був грудень 2012 року. Гра в соціальній мережі «ВКонтакті» так і називалася: «Спитав. Побачив. Покохав». Тільки у нас вийшло трохи по-іншому: «Спитав. Покохав. Побачив». 

Суть гри у тому, що людина задає будь-яке питання (це може бути щось банальне на кшталт «як підняти собі настрій?»), а представники протилежної статі відповідають. Той, хто поставив питання, оцінює, і у випадку, якщо один на одного звертають увагу (стрілочки перетнуться), з’явиться можливість приватної переписки. Більше того, якщо твій профіль через цю гру дивляться, приходить сповіщення, яке проявляється нав’язливим писком і миганням. Коли мені 99 разів пискнуло від хлопця з Вінниці на ім’я Сашко, я спитала, чи не заїло в нього кнопку. Написала російською, на що отримала зауваження, що я із Західної України і як мені не соромно.

Отак і зав’язалося спілкування: перші два дні ми говорили на підвищених тонах. Він був таким собі онлайновим агресором. На другий день навіть почали ображати один одного. Уже, здається, і теми для розмов були вичерпані, але щось тягнуло один до одного, не вистачало «спілкування».

У перший же день він вимагав фотографію, а я вперто відмовляла. Він не витримав і сказав, що, мабуть, зі мною щось не те. Я розізлилася і заявила, що важу 80 кг при зрості 150 см. Хоча це не відповідало дійсності, він повірив. Одразу вийшов із гри. А о 5 ранку отримала лист, що не можна комплексувати і все у моїх руках. Намагався мене заспокоїти. Вийшла ціла психологічна лекція. Дотепер сміємося із того випадку. А потім почали спілкуватися уже в нормальному тоні. Говорили більше про особисті речі, а не про політику чи релігію, як до того.

Уже через тиждень я зрозуміла, що заходжу у соц­мережу не як раніше, а спеціально, аби відкрити той додаток. До речі, впродовж двох місяців ми спілкувалися всліпу. Навіть фото один одного не бачили. Потім уже обмінялися фотографіями за допомогою електронної пошти. А зустрілися взагалі через півроку. Планували через 3 місяці, але я побоялася. Та й не хотілося нічого серйозного. Це був період у моєму житті, коли звикла до самотності і це мені навіть було комфортно. У нашій зустрічі не бачила перспектив. Однак Сашко наполягав, що приїде.

Що ще розказати? Як я виряджалася на перше побачення? Страшенно хвилювалася. А він постійно розповідає, що я була червона… Я тоді для себе визначила: якщо виявиться, що він – не та людина, за яку видавав себе півроку, то зроблю все можливе, аби друга зустріч не відбулася. Але він виявився іще кращим, ніж у віртуальному житті. Ну, і тепер ми одружуємося. Конкретної дати ще нема, однак пропозиція і обручка – вже пройдений етап. Це було досить романтично: на день Валентина, коли ми запускали небесні ліхтарики...»

 Після першої зустрічі хотіла поставити крапку, але не змогла

 Ужгородець Олександр живе у Дніпропетровську, куди поїхав за своїм коханням. Знову ж завдяки прогресивним комп’ютерним технологіям спілкуємося з Сашком та його обраницею за допомогою скайпу. Обоє, як розповідають, уже й не дуже сподівалися знайти свою половинку у мережі, однак доля розсудила по-іншому. 

Поки Наталка порається на кухні, слухаємо Олександра: «Це сталося у червні 2012-го через мережу знайомств «Мамба». Я вже неодноразово знайомився з дівчатами через Інтернет. Варто обережно «фільтрувати контингент», є вірогідність натрапити на жартівника, що видає себе за іншу особу. А от цього разу я був приємно здивований: знайшов жінку свого життя.

Перше, що спонукало мене розпочати спілкування – розумні і розсудливі записи у її щоденнику. Поставив провокативне запитання. Яке – не скажу. А вже через 2 місяці ми побачилися. В перші хвилини нашої реальної зустрічі я її… налякав. Ненавмисно. Доти Наталка не бачила, як я виглядаю. Фотографія, звісно, була, де я сфотографувався після велосипедної поїздки горами: червоне обличчя, реальних розмірів не видно. Уявіть: у мене зріст – 190 см, у неї – 157 см, а ще я майже втричі важчий за неї.

Я, коли її вперше побачив, думав, щоб ненароком нічого не зламати. Боявся: така тендітна дівчина, а я такий ведмідь – якщо обійму, то ребра, мабуть, тріснуть».

На звуки жвавої розмови приходить дюймовочка-білявка Наталка. Зізнається: у тій мережі зареєструвалася, щоб знайти кохання, однак через 2 роки втратила надію, що це можливо.

«Під час обговорення чергової статті Сашко мене і знайшов. Не одразу зрозуміла, що це моє. Спочатку мені відверто не подобався тон, з яким він відписував – трохи зухвалий. Тому навіть відповідати не хотілося.

Але маю таке виховання, яке не дозволяє грубіянити у відповідь, тож чемно відповіла. Тоді він запропонував мені якісь медитації, на що я теж подякувала, але заперечила, що це не моє. І так слово за слово – поїхало. Розговорилися і якось ближче познайомилися. Здзвонилися. Сподобався голос. Потім було бажання побачитися… І він дійсно мене налякав. Був далеким від ідеалу, який я шукала. Зовсім не такий: ні за зовнішністю, ні за характером.

Під час першої зустрічі я подумала: «Ну, приїхав. Не буду ж його гнати і казати: йди, звідки прийшов». Я розуміла, що мені треба його кілька днів «вигуляти», а далі хай їде. Однак за два дні спілкування ми якось зблизилися. Чесно кажучи, думала: поїде – і на цьому все скінчиться. Та коли поїхав, зрозуміла: не вистачає мені Сашка. Тоді щовечора почали спілкуватися телефоном та через скайп. А рік тому він до мене переїхав. Незабаром у нас весілля. В глобальних планах – двоє дітей, а там – побачимо», – розповіла, усміхаючись, молода наречена.

 Спочатку сподобалися фотографії, потім – сам фотограф

 Сім’я Мізераків із Закарпаття – іще одна класична історія кохання в соцмережах. Марина розповідає, що у 2009 році створила собі блог на одному з малопопулярних сервісів і стала шукати на ньому споріднені душі. У Сергія на цьому ресурсі була стрічка ще зі студентських років. Хлопець захоплювався фотографією та викладав свої роботи. Підписалася на блог саме через неординарні світлини, потім потроху почалося спілкування. За місяць молоді люди зрозуміли, що просто створені одне для одного, але тут постало одне але… 3000 км відстані. Оренбурзька область Росії – це майже чотири дні дороги залізницею.

Зустрілися на Закарпатті у серпні 2009 року. І перші три дні, за словами Марини Мізерак, їм було дуже складно спілкуватися. Здавалося дивним розмовляти про побут з людиною, з якою ти письмово легко обговорював свої страхи і мрії. Через бюрократичну тяганину як Росії, так і України розписатися змогли лише в жовтні 2011 року, вінчалися трохи раніше – у серпні.

Сьогодні це – щаслива молода сім’я, кажуть, ідеально пасують одне одному. Усім радять: «Зовнішність – не головне. А що стосується душі – в Інтернеті її якраз видно найкраще. Ніки та аватарки – як щити, які дозволяють не боятися бути висміяним за щось, тому людина в інтернеті легше розкривається і сміливіша у спілкуванні».

Ярослава Матвійчук, газета «Унґвар»

На першому фото Ольга Борсук; 

На другому фото ужгородець Олександр;

На третьому фото сім’я Мізераків із Закарпаття         

 






Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)