"Чому Бог допускає те, що коїться на Сході?", – враження священника від поїздки в зону АТО

"Чому Бог допускає те, що коїться на Сході?", – враження священника від поїздки в зону АТО

Ми зустрічаємося на ужгородській набережній. День хилиться до вечора, тож ніхто нікуди не спішить: гуляють мами з дітьми, на лавках сидять закохані. Тут – тихо і спокійно. 

А лише кілька днів тому він був там, де все зовсім по-іншому: цивільні люди звикають працювати під свист куль і вибухи снарядів, а військові щохвилини ризикують життям.

Священик Олександр Панасенко, приїхавши з Донеччини, уже тривалий час живе в Ужгороді. Сьогодні він допомагає всім – від переселенців до військовослужбовців. Більше того, нещодавно повернувся із зони АТО, куди разом із однодумцями возив допомогу для батальйону «Донбас».

Їхали зі швидкістю 130 км на годину

Там страшно?,– питаю його одразу після вітання.

– Дуже, – відповідає, розуміючи, про що я і замислено дивиться на Уж.

Чому вирішили поїхати?

– Мені зателефонували і сказали, що треба допомогти зібрати гуманітарний вантаж для батальйону «Донбас». Нібито потім його відправлять на базу під Київ, а звідти – на передову. Я цій людині повірив, бо бачив, що вона щира. Однак не довірився тим людям, які їй телефонували із цим проханням. Якесь внутрішнє відчуття було. А найкращий спосіб упевнитися, що все дійшло до хлопців, – повезти самому.

Важко було добиратися?

– Територією всієї України ми їхали прекрасно. Жодного поста ДАІ, на якому б нас зупинили. Із того, як даішники стоять на посту, можна судити, що вони живуть у мирний час: розслаблені, жартують.

А вже за Ізюмом дуже багато постів. Хлопці серйозні – їм не до жартів. Одразу питають паспорт, з’ясовують мету і кінцеву точку подорожі. Дивляться прописку. Обов’язково перевіряють увесь вантаж. У нас все не перевертали, але просвітили якимось спецприладом. І ми поїхали далі.

Від Ізюму до Слав’янська мчали дуже швидко. Оскільки вірогідність провокацій і обстрілів дуже велика, летіли не менше 130 кілометрів на годину. По трасі машин практично не було. Може, одна-дві на годину. Особливо це було помітно після Ізюму.

– Плануєте їхати туди ще?

– Так, звісно. І неодноразово.

Як там, у зоні проведення АТО, простим людям?

– По-різному. Спілкувався з жінкою, матір’ю восьмимісячного немовляти. Живуть ближче до Лисичанська. Звідти до лінії фронту – кілометрів 10. Чоловік її – кадровий офіцер – пішов у добровольчий батальйон Нацгвардії. А вона залишилася з дитиною на руках, маля треба годувати. Харчі, звісно, були, але немовлятам потрібні інші продукти.

Прийшла та жінка до сепаратистів і каже: «Ви закрили всі магазини. Допоможіть відкрити хоч один із дитячим харчуванням. Бо є люди, які не бояться завозити харчування, однак ті, що мають магазин, бояться без вашого дозволу відкривати його». На що комендант відповів: «Я твою дитину не народжував. Тому, якщо вона здохне, для Новоросії втрати не буде». От таке ставлення…

Добре, що місцеве населення зорганізувалося. Активісти пішли до бабусь, у яких є корови і кози, бабусі погодилися для всіх дітей з тієї округи давати безкоштовно молоко. А люди, які купували в них раніше пляшку молока за 20 гривень, тепер стали давали по 60. Таким чином вони перекривають бабусям витрати, щоб ті могли і справу хорошу робити, і себе підтримати, і худобу.

Семенченко подякував ужгородцям за допомогу

– Ви спілкувалися із Семеном Семенченком, який уже став легендою. Розкажіть про нього.

– Семенченко – Чапаєв сучасності. У нього дуже класне почуття гумору. Пам’ятаєте, коли його звинувачували у тому, що він збуває внутрішні органи терористів, а він ще й віджартовувався? Він і при нас на цю тему шуткував: «Ну, прислали знов цирозників, зірвали поставки!».

Його обличчя я не бачив. Маску він ніколи не знімає. Навіть коли спить. Ніхто не знає, хто він і звідки. Ніхто не знає його справжнє ім’я. У нього є велика ціль, як і в усієї України: закінчити війну, припинити всю цю бандитську вакханалію. А офіцер він, цивільний, шахтар чи металург – невідомо. Він дуже грамотний і «підкутий». Гарно говорить, має добре поставлений голос, у нього хороша риторика. А ще в нього дуже сильна професійна охорона. Оці хлоп’ята, що охороняли Януковича, порівняно з його охороною, – «перший клас, друга чверть».

Що ви возили батальйону «Донбас» і де це брали?

– Ліки возили і харчі. Збирали у «Дасторі». Дуже активну участь у зборах брали переселенці зі Сходу. Коли ми були на місці, у мене виникла ідея, щоб Семенченко звернувся до закарпатців. Так ми записали коротке відео­звернення командира цього добровольчого батальйону до ужгородців і закарпатців, в якому він щиро дякує за надану допомогу. Відео можна знайти в інтернеті.

– З ким іще довелося поспілкуватися?

– Із Костянтином Матейченком, командиром спецпідрозділу «Артемівськ». До нього входять місцеві чоловіки, які одного разу зібралися і вирішили, що, може, досить віддавати територію бандюкам, наркоманам і алкоголікам. І за одну ніч вичистили місто. Як кажуть самі, вони забрали продуктів на 8 років уперед, а амуніції та зброї вистачило б років на 50.

– А що там за історія з Гіркіним?

– Спілкувався з ним. Щоправда, не зараз, а раніше. То було після Пасхи. Я був на конференції у Горлівському інституті іноземних мов. Зробив кілька фото з сепаратистами для історії, бо уже тоді знав, що все це скоро скінчиться. І тут вийшов Ігор Гіркін. До речі, підійшов сам. В розмові я почув від нього фразу: «Ми будемо вбивати і чоловіків, і жінок будь-якого віку – всіх, хто проти ДНР»…

– А оця його «плаксива» риторика, що все в них погано, і допомоги нема, і люди розбігаються – це що?

– А як думаєте? Це гра на публіку. Його Росія зробила персоною нон-грата. Він може повернутися туди лише з перемогою. Інакше розстріляють. Він рятує себе. Прості люди, які нібито підтримують сепаратистів (я кажу про мирне населення), насправді борються з системою, яку встановив Янукович. Вони ж думають: якщо повернуться ці чиновники, то знов буде те саме. Їх зараз активно переконують, що вся братія, яка була в місцевій Партії регіонів, перефарбувалася у «Правий сектор».

Господь попустив, бо священики ударилися в політику і комерцію

– У мене таке питання… А чому Бог допускає те, що коїться на Сході?

– На території Донецької і Луганської областей більшість прихожан – Православної церкви Московського патріархату. На жаль, за останні 23 роки Московський патріархат дуже сильно «матеріалізувався». Кожен священик мусить платити ще й наверх. Їм ставлять задачу: перестанеш платити гроші – заборонимо провадити діяльність. У результаті у Донецькій і Луганській областях люди сприймають церкву як якусь комерційну структуру, в яку можна заплатити гроші, і цього, на їх думку, достатньо для спасіння.

Там похрестити дитину коштує 500 гривень і більше. Відспівати – так само. Безкоштовно там жоден батюшка кадилом не махатиме. А якщо і махатиме, то одиниці, які є винятком. Священики, у більшості випадків, тягнуться до спілкування не з простими прихожанами.

А ще на Донбасі існує думка: якщо ти не ходиш у церкву московського патріархату – то ти не людина. І так вважає більшість віруючих. Самі ж священики у проповідях говорять: «У Донецьк прийшли фашисти, беріть до рук зброю і вбивайте їх!»

Так каже отець Костянтин Лесняк у Соледарі, отець Віталій Веселий у Слов’янську, Леонтій Дяковський в Артемівському районі. А ще всі архієреї у Луганську і Донецьку дотепер підтримують Партію регіонів… От Господь тому, на мій погляд, і попустив, бо священики ударилися у політику і комерцію.

Ні для кого не секрет, що терористів – Гіркіна і його поплічників – цілий тиждень переховував у себе і годував священик на Славкурорті. Це було ще до захоплення СБУ. Жили вони в одній із храмових будівель. А нещодавно заарештували священика, який воював на стороні терористів під Слов’янськом із автоматом у руках. От Господь, скоріше за все, за таке ставлення і попустив на Донеччині.

– Чим це все, на вашу думку, закінчиться?

– Думаю, ми закриємо років на 50 кордон із Росією. Буде жорсткий візовий режим. Україна стане членом НАТО. Прибічникам Росії запропонують переїхати в в цю країну. І в подальшому заклики до чужих армій зайти на територію України жорстко каратимуться. Україна поверне Крим. Це 100 відсотків. Але не так скоро, як би нам цього хотілося.

Ярослава Матвійчук, газета «Унґвар».




Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-10
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)