23 історії героїв: якими були закарпатці, що полягли на АТО (ФОТО, ВІДЕО)

23 історії героїв: якими були закарпатці, що полягли на АТО (ФОТО, ВІДЕО)

Цей тиждень і розпочався, і пройшов на Закарпатті під сумним знаком втрат: у понеділок стало відомо про загибель у зоні АТО двох закарпатців, а вже у вівторок до них приєднався ще один товариш. Протягом наступних днів у різних районах області прощалися з полеглими.

Голос Карпат підготував історії всіх закарпатських чоловіків та хлопців, котрі загинули у боротьбі за цілісність України на буремному Сході. 

Борис Середа, Виноградівщина

Прийнято вважати, що першим закарпатцем, котрий став жертвою бойових дій на Сході, був берегівчанин Роланд Попович. Так, першою жертвою АТО став саме він. Однак, як вдалося з’ясувати журналістам Голосу Карпат у Закарпатському обласному військовому комісаріаті, набагато раніше, ще до початку антитерористичної операції там загинув підполковник 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (військова частина А 1778, Ужгород) 128-ї окремої механізованої бригади Сергій Середа. Чоловікові було 42 роки. У Виноградівському районі, в селі Тросник у нього залишилася дружина та 19-річний син. Ще в березні військовий поїхав на Схід для виконання завдань по прикриттю державного кордону. Загинув 30 квітня близько 11:30 при виконанні бойового завдання.
 

Роланд Попович, Берегово

А вже потім був молодий берегівчанин Роланд Попович, звістка про якого вперше змусила закарпатців подивитися на події на Сході по-новому. Хлопець ще два роки тому був школярем, але пішов служити до ЗСУ за контрактом і в числі перших закарпатців відправився до зони АТО. 14 червня під час виконання бойового завдання з охорони блок-посту поблизу Луганська життя 19-річного бійця перервала ворожа куля. Він не дожив до свого дня народження лише тиждень – 22 червня 2014 року йому б виповнилося двадцять років. 

Вже через кілька днів Закарпаття «трусонуло»: одразу три смерті в один день – 17 червня. Не стало Олександра Попадинця, Сергія Мартина та Михайла Кулі.
 

Сергій Мартин, Ужгород

 

Сергій Мартин — механік-водій гірсько–піхотного відділення гірсько–піхотного взводу гірсько–піхотної роти військової частини А1778. Народився 21.05.1991 в Ужгороді. Про Сергія в одному з інтерв’ю розповів молодший рідний брат Василь:

«Сергій дуже хотів працювати у правоохоронних структурах, тому й пішов два роки тому до Збройних сил України на службу за контрактом. Із нового місця служби брат телефонував регулярно, але розмови були якісь нетривалі та неконкретні,— розповідав брат Василь. — Знаючи, що він перебуває неподалік місця боїв із терористами біля містечка Щастя, мама дуже хвилювалася. Востаннє вона зателефонувала йому 17 червня, але їй відповіли, що він не має можливості розмовляти. Якраз тоді в Інтернеті повідомляли, що військові із Закарпаття потрапили під обстріл неподалік Металіста, є вбиті й полонені. Я подивився карту і побачив, що це могло статися саме там, де служив Сергій. Увечері наступного дня, 18 червня, хтось подзвонив у наші двері. Мама побачила кілька військових і подумала, що це принесли мені повістку до армії. Однак сталося найстрашніше — офіцери з частини, де служив брат, прийшли повідомити нас про його загибель…

Аналогічну, найтяжчу в житті місію мені довелося виконати наступного дня — повідомити про страшну трагедію братовій дружині, яка очікує дитину, котрій судилося прийти на світ по смерті батька (у Сергія залишилася молода дружина, з якою вони одружилися лише у лютому цього року – ред.)».

Про обставини загибелі знають мало. Кажуть, фугасним снарядом бойовики із завчасно зробленої засідки поцілили в БМП. У машині з Сергієм перебував його командир Олександр Попадинець. Солдати загинули миттєво, а ще одного, закарпатця Михайла Кулю, застрелили неподалік від підбитої машини. 

Сергія Мартина поховали в Ужгороді на цвинтарі «Кальварія» разом і Олександром Попадинцем. Він був командиром бойової машини – командиром відділення управління командира частини взводу зв’язку військової частини А1778. Народився 06.02.1992 в Ужгороді. 

Михайло Куля, Перечинщина

Михайла Кулю, життя якого перервалося у той же день, ховали у рідному селі на Перечинщині – у Сімері. Він був механіком – водієм — електриком відділення управління командира частини взводу зв’язку військової частини А1778. Народився 28 жовтня 1993 у с. Сімер на Перечинщині. Загинув смертю героя 17 червня 2014 року. 

Василь Наливайко, Великоберезнянщина

28 червня не стало 23-річного Василя Наливайка. Він трагічно загинув у зоні проведення АТО на сході каїни під час так званого перемир’я. Снайперська куля підбила юнака під час нападу на колону тилового забезпечення сил АТО між населеними пунктами Нижня Вільхова та Комишне.

Хлопець родом із Великоберезнянщини, із села Ставне, служив у 128-й окремій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України. Односільчани розповідають, що останньою з Василем розмовляла його сестра: тоді він дивно попросив, аби молилися за них удома й повісили прапор. Уже за три години зв’язатися з братом не змогла… Розповідають, що звістка про загибель сина підкосила здоров’я матері, котра ще не оговталася від попереднього горя, нещодавньої втрати дочки в автоаварії…

Віталій Бєліков, Херсон — Львів — Закарпаття

Того ж дня перестало битися серце 23-річного лейтенанта Віталія Бєлікова. Віталій закінчив Академію сухопутних військ у Львові, після чого був направлений на службу на Закарпаття. Там зустрів свою майбутню дружину. Торік відгуляли весілля. Без чоловіка і батька залишилася дружина і чотиримісячна донька.

28 червня на околиці Луганська терористи обстріляли автомобільну колону, яка доправляла продовольство. Вояки відкрили вогонь у відповідь. У цьому бою Віталій Бєліков і дістав поранення, яке стало фатальним.

«Будучи пораненим, виконував стрільбу, захищаючи своїх підлеглих, які були в нього за спиною. Людина була мужня. Ніколи для нього перепон не було, труднощів не було. Завжди був у перших рядах», – описав полеглого командир батальйону.

Поховали Віталія на рідній Херсонщині.

Руслан Рущак, Міжгірщина

4 липня не стало старшого солдата, санітара медичної роти 93-ї окремої механізованої бригади Рущака Руслана. Він народився 3 січня 1988 року на Міжгірщині. У 1993 разом із батьками переїхав на Полтавщину. На початку квітня був мобілізований до Збройних сил України.

Загинув біля села Новоселівка Донецької області під час нічної танкової атаки бойовиків на один з блокпостів ЗСУ, яка велася з декількох напрямків одночасно. Тієї ночі 7 військових загинули, 6 отримали поранення. 

Олексій Калинюк, Рахів

Того ж дня загинув 21-річний контрактник з Рахова Олексій Калинюк. У рідному місті без підтримки залишились мати та п’ятеро (!) братів та сестер, найменша — 2010 року народження. Без коханого і дівчина, з якою був заручений. Загинув солдат під час обстрілу зі стрілецької зброї та мінометів східного району Луганська Велика Вергунка.

Вільгельм Штольцель, Мукачево

Наступним був мукачівець Вільгельм Штольцель. 11 липня о 4:30 ранку бойовики здійснили залп з установки «Град» по позиції прикордонників у Луганській області у районі пункту пропуску «Довжанський». Там обірвалося життя 22-річного юнака. Вільгельм прийняв присягу на вірність українському народові 3 квітня. Рідні кажуть, що хлопець з дитинства мріяв захищати кордони України. Батьки пишалися сином. Напередодні загибелі Вільгельм у своєму статусі в соціальних мережах написав: 

«Боятися треба не смерті, а порожнього життя».

Проходив службу курсантом в навчальному центрі «Оршанець». І в складі прикордонного підрозділу виконував завдання в межах Донецької та Луганської областей.

15 липня, на сайті Президента з’явився Указ № 593/2014 «Про відзначення державними нагородами України». Серед переліку імен значиться й Вільгельм Штолцель – 22-річний мукачівський студент посмертно удостоєний ордена «За мужність» III ступеня.

Юрій Білобров, Київщина — Ужгород

14 липня героїчну смерть біля Луганська прийняв командир роти Юрій Білобров 1986 року народження. Хлопець служив капітаном у військовій частині А1778 в Ужгороді у гірничо-піхотному батальйоні. Народився на Київщині. В Ужгороді вдовою залишилася молода дружина. 

Володимир Чорноус, Вінничина — Ужгород

Через кілька днів, 19 липня, не стало Володимира Чорноуса. Цього дня група військових виїхала з аеропорту Луганська на зустріч колоні, що рухалась до них із підкріпленням, та потрапила під обстріл артилерії терористів. Один військовий загинув. Ним був 24-річний Володимир Чорноус.

Майбутній герой народився в селі Панасівка Козятинського району Вінницької області. Військову освіту отримав у Харківському університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. З 2009 року проходив службу у військовій частині А 1778 в місті Ужгород. У загиблого залишилися дружина та однорічний син. 23 липня, поховали Володимира Чорноуса на цвинтарі в селі Козятині.

Дмитро Георгієв, Миколаїв — Ужгород

25 липня не стало 36-річного Дмитра Георгієва. До передислокації його підрозділу в зону бойових дій Дмитро Георгієв служив в ужгородській військовій частині А1778 гірсько-піхотного батальйону заступником начальника штабу.

Народився в Миколаєві, а дитинство його минуло на Черкащині. Звідси 1994 року, як солдат строкової служби, був призваний до лав Збройних сил України та з часом прибув на службу до Ужгорода. 

Як сказано у газеті "День", завдяки своїм здібностям за відносно короткий період він не лише впевнено просувався по службі, а й здобув визнання і повагу серед солдатів та офіцерів. Колеги згадують його як фахівця високого класу, відмінного керівника й водночас добру і чуйну людину. Заступник командира частини по роботі з особовим складом майор Олександр Бовкуненко каже, що Дмитро був військовим за покликанням, до своїх обов’язків завжди ставився відповідально й добросовісно, володів неабиякою витримкою і з величезною повагою ставився до рядового складу, цінував кожну ввірену йому людину.

У зоні бойових дій капітан Георгієв перебував практично з перших днів проведення АТО. 

Тієї страшної ночі, десь за півтори години до трагедії, він приїхав на блокпост неподалік села Весела Тарасівка під Луганськом. Його товариш по службі, на очах якого сталася трагедія, розповів, що капітан мав намір заночувати тут з бійцями, а вранці відвідати бійців на іншій території. Відносний спокій, який може бути на війні, раптом порушив натужний гул легковика, який на шаленій швидкості мчав до блокпоста. За кілька десятків метрів терористи почали стріляти з автоматичної зброї, і одна з випущених ними куль наскрізь прошила бойового офіцера.

Героїчна смерть капітана Георгієва зробила вдовою його молоду дружину Марину, без батьківської підтримки зростатимуть його двоє синів — 2001 та 2007 років народження.

Василь Балог, Ужгород

30 липня під Луганськом під час мінометного обстрілу загинув 33-річний Василь Балог, Поховали капітана 128-ої механізованої бригади на ужгородській Кальварії. У нього залишилася дружина, двоє синів 2003 та 2012 р.н. 

Володимир Корнєв, Чернівці — Ужгород

Того ж дня перестало битися серце на рік молодшого Володимира Корнєва, корінного росіянина, який перейшов на службу до Ужгорода з міста Чернівці. Тут служив капітаном 128-ої механізованої бригади. Загинув під Луганськом в результаті мінометного обстрілу (за іншими джерелами – під Сніжним в Донецькій області). Похований у с. Дівички, де мешкають його батьки (військове містечко на Київщині).

«Володя був життєрадісним, чесним та сміливим чоловіком. Був мужнім бійцем. У бою з терористами за спини своїх військових товаришів ніколи не ховався. Вклоняюся батькам Володимира, за те що виховали хорошого сина, порядну людину, справжнього патріота нашої держави», – розповів на церемонії прощання з героєм командир батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади, майор Борис Уршанський.

Вдалось знайти і слова матері загиблого героя: 

«Російський хлопець поліг у бою з терористами за Україну. Як не дивно, в зоні АТО його називали бандеровцем, а він же народився в Росії… Ну чому, чому такі молоді хлопці, як оце мій син, мають вмирати?.. Володя так хотів жити. Він, як і кожен з нас, хотів, щоб ця клята війна якнайшвидше закінчилася і повернутися додому… А держава в нас одна. Ми не повинні допустити до того, щоб її розривали на різні сторони. А сильна Україна буде тоді, коли за її світле майбутнє підніметься весь народ, а не одиниці… Царство небесне тобі, мій любий синку. Світла тобі пам’ять».

Станіслав Кіш, Виноградівщина

3 серпня обірвалося життя молодого хлопця із села Онок Виноградівського району – Станіслава Кіша. 19-річний юнак служив за контрактом у 128-ій окремій Закарпатській механізованій бригаді. Як розповів односельчанин бійця Іван Тупиця, його останній дзвінок мамі був приблизно такого змісту:

«Зробіть все можливе, аби мене звідси забрати, бо тут смерть неминуча! Ми тут без будь-якого захисту, без права на життя».

На жаль, вберегти хлопця не вдалося. І наразі найбільше запитань викликають саме обставини смерті юнака: офіційно повідомили, що він загинув під Луганськом від обстрілу Градом. Однак родичі загиблого нарахували вже 6 версій обставин цієї трагедії. Поза камерою кажуть – правди їм ніхто не скаже.

Через два дні, 5 серпня, не стало одразу двох бійців закарпатської військової частини – 36-річного старшого прапорщика Реготуна Олега та 33-річного старшого прапорщика Коренівського Сергія. Загинули герої у жорстоких боях під Луганським аеропортом. Обоє служили у тій же ж 128-ій механізованій бригаді, родом були з Бердичева, де їх і поховали. В Олега залишилася дружина та двоє дітей, в Сергія – дружина та донька. 

Михайло Тимощук, Берегово

13 серпня, у день свого народження, загинув 27-річний берегівчанин Михайло Тимощук. Він служив у ЗСУ за контрактом, у 128-ій окремій Закарпатській механізованій бригаді. Загинув під час обстрілу з боку терористів. Прощалися з героєм у Берегові 17 серпня. 

Цього ж дня стало відомо про загибель сержанта 128-ої бригади 34-річного Гафіча Володимира. Точна дата та обставини смерті героя невідомі. У нього залишилася мати, яка проживає в Харківській області, та брат і сестра у селі Тисів Великоберезнянського району. 

Василь Мартинюк, Рахів

14 серпня смерть настигла рахівчанина Василя Мартинюка. Він був контрактником у 24-ій окремій механізованій бригаді (Яворів). Загинув у боях під Луганськом.

«Коли хлопці оточували Луганськ, на них пішли не бойовики, а 10 танків. Один зі службовців, Андрій Марунчак підірвав один танк, ще один підірвали інші хлопці. Танки їх і розстріляли», – розповів про героїчну смерть військових боєць «Червень».

Олег Тюріков, Берегово

16 серпня не стало 23-річного берегівчанина Олега Тюрікова. Він був молодший сержантом, командиром відділення зводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284. Служив за контрактом. Олег загинув в результаті смертельного поранення під час виконання бойового завдання в районі проведення антитерористичної операції на Луганщині. Терористи вели обстріл з установки «Град».

Альберт Падюков, Мукачівщина

19 серпня стало відомо про загибель Адальберта Падюкова, 43-річного бійця батальйону «Айдар». Народився та проживав Адальберт у селі Ключарки Мукачівського району. Там у нього залишилася дружина та 14-річний син. Воювати на Схід пішов добровольцем Загинув військовий від осколкового поранення у скроневу частину голови під час зачистки міста Металіст, Луганської області. Точна дата смерті невідома.

«7 Днів» також повідомляли про те, що сьогодні стало відомо про загибель ще одного закарпатця в наслідок обстрілу бойовиків.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-06
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)
Не хочу никого оскорбить,НО закрадывается сомнение в адекватности авторов законопроекта.Они представляют СКОЛЬКО ЭТО СТОИТ.Может для цветущей страны для которой кредиты МВФ пыль,это не проблема???Може ......
простофиля (2016-12-06 22:26:34)
Ну и где же запись? История с компроматом точно напоминает анекдот о неуловимом Джо....
Федя (2016-12-06 20:57:36)