Сестра Василія: «Я вступила до підпільного монастиря, бо дуже любила Ісуса»

Сестра Василія: «Я вступила до підпільного монастиря, бо дуже любила Ісуса»

 

В Ужгороді, поблизу головного корпусу Ужгородського національного університету, розташований монастир святого Василія Великого. Будівництво почалося не так давно, але вже видно добрі результати: побудовані капличка та цокольне приміщення монастиря, облаштоване подвір’я. Пропонуємо вам розмову з настоятелькою  цього монастиря сестрою Василією.

-                    Сестро, розкажіть коротко про Чин святого Василія Великого.

-                    Історія Чину починається з IV ст. Василій Великий був знатного походження, мав дуже багатих батьків, був освіченим. До чернечого життя його схиляла рідна сестра Макрина. Він побачив суєту цього світу і зрозумів, що ніщо не приносить йому стільки щастя як перебування з Господом Богом. На початку Василій Великий хотів вести життя пустельника, відлюдника, але потім він зрозумів, що краще за все буде заснувати спільний монаший чин. Він організував перший монастир, куди вступили молоді хлопці. Василій Великий став для них наставником. Згодом він став священиком, а через деякий час – архієпископом. Його сестра заснувала перший жіночий монастир. Вона, до речі, була неймовірно красива. Коли помер їхній батько, то мати разом зі служницями вступили до цього жіночого монастиря. Чому Василію Великому захотілося створити перший монарший чин? Він зрозумів, що коли монах-самітник йде в пустелю і відмежовується від світу, то це, звісно, добре, але хто зверне його увагу, допоможе піднятися, коли він впаде? І ще: як ти може виконати заповідь любити ближнього, коли біля себе нікого не маєш? Дух Святий надиктував Василію Великому монаші правила для жіночого і чоловічого монастирів. Згодом цими правилами користувалися інші чини.

-                    Коли з’явилися жіночі монастирі Чину святого Василія Великого на Закарпатті?

-                    З 1921 року вже велися переговори про запрошення перших сестер. 1922 року на Закарпаття приїхало кілька сестер з Івано-Франківська. Довгий час монахині не мали де жити. Августин Волошин, будучи священиком, був дуже прихильний до наших сестер. Він казав: «Поки не маєте житла, користуйтеся моїм будинком». Згодом він повністю віддав свій будинок дітям-сиротам і заповів, що опікуванням цих дітей мають займатися тільки сестри-василіянки. До речі, одна з вихованок цього дитячого будинку, сестра Ольга, ще досі проживає в Хусті. В сиротинець вона потрапила, коли мала п’ять років. Після навчання захотіла стати монахинею. Зараз вона має 93 роки і дуже хорошу пам'ять. Августина Волошина називає своїм татком. Згодом Волошин подарував сестрам-василіянкам будинок в Хусті. Багато сестер тоді переселилися до Виноградова. Вони засновували дитячі садочки, сиротинці. Люди дарували сестрам свої маєтки, будинки. З приходом радянської влади це все було відібрано.

-                    Сестро, розкажіть трохи про себе. Ви є настоятелькою цього монастиря?

-                    Так, я ігуменя. Родом із Свалявського району.

-                    Як Ви вирішили стати монашкою?

-                    Це був 1977 рік. Я вступила в підпільний монастир. Молодих монашок взагалі не було, всі сестри були похилого віку. Носити монарший одяг ми не могли, ховалися. Нікому не можна було говорити, що я є сестрою.

-                    Скільки Вам було років на час вступу до монастиря?

-                    Вісімнадцять.

-                    Сестричко, для чого Вам це було потрібно, адже Ви розуміли, що греко-католицька церква в підпіллі?

-                    Я дуже любила Ісуса. Знаєте, коли людина когось любить, вона готова ризикувати своїм життям заради неї.

-                    Де знаходився цей підпільний монастир, до якого Ви вступили?

-                    В Мукачеві на вулиці Івана Франка. Сестри вибрали мені ім’я Василія.

-                    Як діяв цей підпільний монастир?

-                    Це не був монастир в сучасному розуміння слова. Це була звичайна хата, де проживало кілька сестер, котрі ходили в звичайному одязі. До нас таємно приходили священики, щоб справляти Святу Літургію. Ми весь час знаходилися під контролем. Одного разу агенти КДБ навідалися до нас, коли ми якраз справляли Службу Божу. Довелося за кілька хвилин сховати все церковне начиння, а священика відправити на горище. До речі, тут у нас в монастирі зберігається шафа з того підпільного монастиря, де тоді зберігалися Святі Дари.

-                    Сестро, розкажіть про зв’язки Вашого монастиря з іншими монастирями Чину святого Василія Великого.

-                    У Львові знаходиться наш головний монастир. Ми входимо до провінції Пресвятої Тройці Української Греко-Католицької Церкви. Провінція охоплює всю Україну, відтак у нас дуже тісні зв’язки з монастирями всієї країні.

-                    Як у Вас складуються відносини з єпископом Міланом?

-                    Добре. Ми на вивісках не вказуємо, що приналежимо до Української Греко-Католицької Церкви, бо знаходимося на території Мукачівської єпархії. Не те, щоб нам забороняли, просто є свої правила. Для того, щоб писати на вивісках, треба мати дозвіл від Римського Престолу. Наше керівництво знаходиться у Львові. Владика Мілан шанує нас, допомагає. Він знає монаші порядки, бо сам є монахом. Коли йду до нього на прийом, то приймає мене без черги.

-                    Сестро, в Україні зараз дуже непрості часи. Як Вам вдається будувати монастир?

-                    Ми продали хату, в котрій раніше жили, поставили гроші на депозит. Шукаємо спонсорів, владика допомагає нам шукати. Дуже допомагають люди: щось дешевше дадуть, щось задаремно.

-                    Провінція не підтримує вас фінансово?

-                    Провінція бідна. Україна бідна. На початку трошки нам допомогли. Якщо б ми жили за кордоном, то я б мала роботу, отримувала б зарплату і було б легше.  Я закінчила в Італії інститут, маю диплом.  Але в Україні цей диплом недійсний. Зараз я працюю в першій школі в Ужгороді, та зарплати не отримую. Для того, щоб моя освіта була дійсною, Україна має мати договір з Італією.

Банківський рахунок для пожертв:

п/р № 26005300002264 (UAH, USD, EURв ЗОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», м. Ужгород, МФО 312356.


Максим МОЛНАР для 7 днів






Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)