У Казахстані хвилюється суспільство: чи настане там "оранжева" революція?

У Казахстані хвилюється суспільство: чи настане там "оранжева" революція?
Мухтар Аблязов, один з лідерів опозиції та колишній міністр енергетики Казахстану, закликав громадян країни влаштувати вуличні акції протесту 16 грудня (День незалежності Казахстану) 2018 року на честь Желтоксана-1986 і Жанаозена-2011, двох подій в історії країни, які ознаменувалися масовими заворушеннями та антиурядовими виступами казахів

 

Однак навряд чи цього дня станеться довгоочікувана "помаранчева революція". Умови для неї ще не дозріли: економіка країни в пристойному стані, доходи населення поступово зростають, корупція (за даними Transparency International) приблизно на тому самому рівні, що в Росії, Україні, Азербайджані та Молдові, тобто не гірша, ніж в інших пострадянських країнах.
І все ж передумови для майбутніх змін поступово виникають. Це, насамперед, розкол еліт і швидке формування громадянського суспільства.
Внутрішньоелітний розкол проявляється в активній участі колишніх високопоставлених чиновників в опозиційному русі (достатньо подивитися список засновників позасистемної партії "Демократичний вибір Казахстану").
Найбільш яскраві представники опозиційної номенклатури – це вже згаданий Мухтар Аблязов, якого можна назвати "казахським Ходорковським", і колишній прем'єр-міністр Казахстану Акежан Кажегельдін, "казахський Касьянов".
Зрілість громадянського суспільства проявляється в активній участі населення в політичних дискусіях в інтернеті. Кількість передплатників у опозиційних діячів в YouTube вражає: Єрмек Наримбай (політолог) – лизько 50 тис., Аскар Шайгумаров (блогер) – близько 40 тис., Мухтар Аблязов – 90 тис. і 35 тис. (у нього два канали), Галим Агелеуов (відеоблогер) – 2,5 тис. Є багато відеовиступів колишнього прем'єр-міністра Казахстану Акежана Кажегельдіна, хоча свого каналу в нього начебто немає. Та й канал Радіо Азаттик з 232 тис. передплатників теж можна вважати опозиційним режимом Нурсултана Назарбаєва.
На жаль, у лавах лідерів опозиції панує міжусобиця. Кажегельдін про Аблязова: "нехай приєднується до нас як рядовий член, а не лідер". Аблязов про Кажегельдіна: "він пішов з політики на початку 2000-х". Аблязов про Наримбая: "це агент КНБ" (Комітет національної безпеки Казахстану). Наримбай про Аблязова: "він повинен частіше використовувати казахську мову в спілкуванні з народом", "я розчарувався в ньому після його останніх висловлювань". Тощо.
Які сили могли б прийти до влади в разі смерті або виходу Назарбаєва? Судячи з усього, в Казахстані є 5 ідеологізованих політичних сил: провладна (назарбаєвська) еліта, антивладна (антиназарбаєвська) еліта, неноменклатурна опозиція, ісламські фундаменталісти і російські націоналісти.
Дві останні групи можна сміливо викреслити: в ісламістів немає жодної творчої програми, їхня єдина мета – вбивати, руйнувати, підривати. У російських націоналістів же мета є суто регіональною – відділення російськомовного Північного Сходу країни і приєднання його до Росії.
На полі боротьби за владу залишаються тільки громадські активісти і дві внутрішньоелітні групи. Ось вони і будуть боротися за майбутнє Казахстану.
Чи вдасться опозиціонерам розбудити народ? Важко сказати. Народ у цілому поки аполітичний. У цьому, до речі, одна з аналогій із ситуацією в Росії. Але є й інші аналогії між Росією і Казахстаном:
– авторитарний режим, що імітує демократію за допомогою фейкових інститутів, виборів, партій;
– прагнення лідера увічнити свою владу (Назарбаєв призначив себе довічним головою Ради безпеки Казахстану);
– використання репресій та політичних убивств проти опозиціонерів (опозиційний політик Алтинбек Сарсенбаєв, "казахський Нємцов", колишній міністр інформації та екс-співголова партії "Ак жол", був убитий 12 років тому);
– наявність "партії влади" ("Єдина Росія" = "Нур Отан") і прилиплих до неї лже-опозиційних партій.
А важливою відмінністю між двома країнами є відсутність імперського фактора в Казахстані, що значно полегшує майбутню революцію в цій країні. Демократична революція неминуче призвела б до розпаду Росії.
Страх перед цим утримує багатьох росіян, у тому числі лібералів, від більш активної боротьби з путінським режимом. У Казахстану ж немає такої турботи: революція не призведе до розпаду країни.
Судячи з усього, в разі перемоги "помаранчевої революції" країну чекає "олігархічна" демократія, коли кілька олігархічних кланів будуть конкурувати між собою в боротьбі за владу, створюючи тим самим передумови для реального плюралізму.
Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Це вже навіть дурістю не слід називати - явні ознаки розумового розладу......
Зоотехнік (2018-04-17 20:06:47)
Звичайно ж у влади гешефтників грошей немає, бо всі гроші розкрадені і виведені за межі України......
Запорожець (2018-04-16 20:31:24)
Світовій спільноті треба відкрито говорити про економічну агресію сіоністів проти України - саме агенти сіонізму, які прийшли до влади розграбували Україну....
Гардистон (2018-04-14 18:19:00)
Ото такі "європейські цінності" - обстрілювати та руйнувати міста інших держав... Та й "русскіє братья" такі ж самі гади - лізуть усюди як свині......
Запорожець (2018-04-14 13:36:45)
За декілька століть нічого не змінилося у ставленні ляхів до українців. Досить вже базікати про "польських друзів" - і вивчали історію, і класиків читали, і бували і клятій Польщі....
Веркблей (2018-04-14 06:56:22)