Європа на чужому фронті

Готовності до військових операцій за кордоном у європейців стає менше, але ситуація в Малі продемонструвала, що попит на них досі високийМатеріал друкованого видання№ 4 (272)
від 24 січня 

Коли молоді люди вирушають на війну, ті, кому вдалось уникнути небезпеки, опиняються в неласці. В Іраку американці називали французів боягузливими мавпами, що знай собі наминають сир. У випадку інтервенції в Малі політики Парижа обурені браком союзників – особливо серед європейців – для боротьби проти джихадистів.

Лідер французьких опози­ціо­нерів-консерваторів Жан-Фран­суа Копе був одним із тих, хто скаржився: «Наразі наша країна сам на сам із ворогом». Кари­катурист Le Monde Плантю намалював президента Франсуа Олланда в образі Тентена, який іде в бій, аЄвропейський Союз– недолугими детективами Дюпоном і Дюпонном (Томсоном і Томпсоном в англійській версії), які, лежачи на дивані, вигукують: «Ми з вами!»

Критика надто сувора. Британці, бельгійці, данці, італійці, німці й канадці пропонували свій авіаційний транспорт; американці розглядають можливість посприяти в розвідці, а також дозаправці літаків у повітрі. Французькі можновладці, які зазвичай кепкують із Кетрін Ештон, верховного представника ЄС із питань спільної зовнішньої та безпекової політики, були задоволені, що 17 січня вона скликала надзвичайне засідання міністрів закордонних справ і готова пришвидшити початок запланованої місії з проведення військових навчань у Малі.

Та на практиці лише французи наражають своїх військових на небезпеку, даючи відсіч повстанцям.Африканські заго­­ни, які восени мали очолити кампанію визволення північної частини Малі, нині кидають на операції за принципом «що буде, те й буде», але багато хто сумнівається в їхній готовності. Жоден європеєць чи американець не заперечує загрози від потенційного створення в Сахелі осередку в талібанському стилі. Як сказала одна високопоставлена у сфері безпеки персона (не із Франції), цей регіон став «проектом «Аль-Каїди» з найуспішнішим темпом розвитку».

Як колишній колоніальний володар цієї частини континенту і об’єкт погроз джихадистів, Париж відчуває небезпеку гостріше за інших. Річ у тому, що серед європейців лише французи й британці мають охоту й необхідні ресурси для швидкого реагування на операції за кордоном. Франція не збиралася грати першу скрипку в цьому конфлікті. Хіба що сподівалась у межах європейської навчальної місії відправити невеликий підрозділ досвідчених військових на підмогу багатонаціональній західноафриканській армії – виключно заради реалізації політичної стратегії під мандатом ООН задля просування демократії на Півдні Малі та мирного врегулювання з деякими повстанцями на Півночі. Лише несподіваний напад джихадистів на південну частину держави змусив французів відмовитися від стратегії непрямого впливу.

І все ж малійські події – це екстрена ситуація, в якій могли б бути задіяні збройні загони ЄС (угруповання, що складаються десь із 1500 солдатів і можуть швидко прийти в бойову готовність). Наразі таким підрозділом мало бути «Веймарське формування» на чолі з Польщею, за участюФранції та Німеччини. Однак для поляків, які вже повоювали в Афганістані, конфлікт у Малі – абсолютно чужа війна. А німці завжди неохоче ув’язуються в такі справи. Бойові формування були створені 2007 року, та ще жодного разу їх не випробували на практиці. До них ставляться вже з меншим ентузіазмом. Передбачали, що кожні півроку дві нові одиниці мають бути в стані готовності, але за браком активності тепер іде­ться лише про одну.

L’Europe de la défence, як французи називають Спільну політику безпеки і оборони ЄС, має сумну історію. Париж поставив хрест на ідеї створення європейської армії 1954 року. Залежність Старого світу від США під час війни в Югославії в 1990-х спонукала європейців повернутись до ідеї про посилення військового потенціалу ЄС за ініціативою Тоні Блера й Жака Ширака на саміті в Сен-Мало 1998 року. Однак цей план суперечив інтересам США, що побоювалися намагань Парижа підірвати позиції НАТО, а зрештою, процес загальмувався через франко-британську гризню навколо війни в Іраку 2003 року. Заспокоївшись після повернення Франції в керівні структури Північноатлантичного альянсу в 2009-му, американці почали заохочувати європейців до посилення військової ролі ЄС. Одначе торік Лондон ветував плани щодо створення нових військових підрозділів ЄС. НАТО за ініціативою Великої Британії та інших країн втрутилось у війну в Лівії, вивівши ЄС із гри.

Нині бере гору франко-британський прагматизм. Париж обережно зупинив поки що процес розвитку безпекових інституцій, а Лондон мовчки погодився з перевагами скромних операцій ЄС. Найвизначнішою місією була операція «Аталанта» – військово-морське патрулюванняСомалідля захисту від піратів. Торік було відправлено італійський гелікоптер для розстрілу їхньої бази постачання. Нині ЄС керує навчальною місією для сомалійських підрозділів (в Уганді), фінансує африканські сили інтервенції в Сомалі та організовує маневри для сусідніх країн, які мають захищати власні узбережжя. Це сприяло обмеженню діяльності піратів і викликало надії на краще майбутнє в Сомалі. Дещо робиться і в Сахелі. Окрім навчань для дезорганізованої малійської армії, Євросоюз допоможе африканським загонам фінансами й матеріально-технічним забезпеченням. Уже проводять маневри для підрозділів у Нігері, а незабаром ЄС планує допомогти в захисті кордонів новій лівійській владі.

Приємного мало, та подітися нікуди?

Може, в Парижі й відчували, що зобов’язані прийти на допомогу самотою, але для завершення цієї війни йому знадобиться допомога ЄС та африканців. Малі продемонструвала, що, хоч фран­­­цузи і британці завжди готові вступити в бій першого-таки дня, вони хочуть, щоб ЄС, попри всі свої помилки, допоміг забезпечити стабільність через сотню днів і далі на майбутнє.

Стратегічне бачення Європи змінюється. Поки американці заклопотаніТихоокеанським регіоном, європейцям слід зайнятися безпекою і стабільністю власного «сусідства». Однак ресурси для цього зменшуються. Фінансова криза багатьох змусила обмежити оборонні бюджети, здебільшого нескоординованим чином. Це стосується й британських та французьких кошторисів.

Навіть за наявності суттєвіших фінансових ресурсів, більшої кількості солдатів і оснащення, формула успіху у війнах за кордоном залишається загадкою. Ірак, Афганістан і навіть Лівію навряд чи можна назва­­ти тріумфальними прикладами західної інтервенції. Дехто з європейців сподівався, що це приструнить охочих до іноземних пригод. Одначе конфлікт у Малі почався несподівано й радше був неминучим. Незалежно від результату цієї війни, вона не буде останньою, що вимагає європейської інтервенції.

Тиждень

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-04
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)