Іван Машков: "Якби не Щербицький, за намагання побудувати наш драмтеатр якнайкраще я б поплатився не тільки посадою..."

Іван Машков народився не в Ужгороді, але зробив для нього дуже багато. Міська лікарня, Палац піонерів, драмтеатр, купа шкіл і садочків – далеко не повний перелік об’єктів, зведених під його кураторством.

Іван Петрович був і заступником мера, і першим секретарем міськкому партії. При цьому намагався розбудовувати місто максимально якісно, хоч іноді для цього доводилося й ризикувати. Але ж не для себе старався – для городян. І це оцінили: років 10 тому Іван Машков став почесним громадянином міста. А буквально цього вівторка з нагоди 75-ліття його нагородили й на обласному рівні, вручивши відзнаку «За розвиток регіону».

«Батька виселили в Казахстан за те, що намагався уберегти від цього інших»

– Іване Петровичу, знаю, що ви родом із Караганди, але прізвище у вас російське. Батько був військовим?

– Та ні, тут зовсім інша історія. Тато в Курській області в колгоспі працював керівником ревізійної комісії. Але сільське керівництво так уже вислужувалася перед радянською владою, що під маркою боротьби з куркульством стали виселяти людей, які навіть коней не мали. Народ почав жалітися батькові, а той поїхав у  райцентр за 20 км захищати постраждалих від «перегинів». Районне начальство пообіцяли розібратися, тож тато зібрався  додому. А на півдорозі зустрів свою сім’ю на двох підводах із речами в супроводі червоноармійців – їх везли… на виселення. У «телячому» вагоні дісталися під Караганду. Зима, мороз, ніяких умов, а в батька троє дітей і вагітна дружина. Вона скоро померла, залишився сам із малюками. У моєї ж матері інша ситуація. Вона сама з бідної селянської сім’ї, але заміж вийшла за сина мельника. Мали вже 4-х дітей, коли тестя як куркуля (млин «посприяв») виселили. Син не хотів батьків залишати, хоч його й не чіпали, і, зібравши родину, поїхав слідом. Вони потрапили в той же район, що й мій батько. Там, крім вугільних копалень, нічого не було. Люди почали рити землянки. Лісу поблизу жодного, грітися ніяк, тож переселенці стали помирати від холоду, голоду й хвороб. У матері вся сім’я загинула, крім 1 дитини. За таких сумних обставин вони з батьком і зустрілися. У 1937-му одружилися, а через рік я народився. Така-от доля.

– Не було в вас образи на радянську владу – за батьків, наприклад?

– А за що ображатися? Такі часи були. На місцях хотіли вислужитися й перегинали палицю. До речі, через 5 років батько зустрів колишнього голову колгоспу,  якому «завдячував» виселенням. Того за щось посадили, він  відсидів і також опинився в Казахстані. А я там закінчив 10 класів  і в 1955-му поступив у лісотехнічну академію в Ленінграді. Правда, гуртожиток не дали – 1 балу не вистачило, тож довелося паралельно працювати. У 1961-му отримав диплом, а за рік до того одружився на однокурсниці й разом за розподілом потрапили на Закарпаття – на дослідний завод, як він тоді називався (потім – механічний). Із нього й почалося знайомство з Ужгородом.

«Мене помітили, бо «пропісочив» директора в заводській стінгазеті»

– А як ви, працюючи на заводі, потрапили у владу?

– Років 3 був майстром, згодом перевели старшим інженером-технологом, і тоді ж я став відповідальним за заводську стіннівку «Комсомольський прожектор». Мабуть, через неї мене й помітили «вгорі». Ми серйозно покритикували директора, причому по ділу. Прибуло нове обладнання, конче потрібне в цехах, а воно півроку під снігом, під дощами надворі лежало. Ми пропонували хоч навіси якісь зробити, але на це махнули рукою. От і довелося директора «пропісочити» в стінгазеті. Та заводські партфункціонери її зірвали… Ми обурилися, шум піднявся на цілу республіку, приїздив навіть секретар ЦК, який очолював «Комсомольський прожектор» України. Потім мені розповіли, що саме він у парткомі сказав: «Таких бойових хлопців треба брати в комсомол працювати!». І несподівано мені запропонували стати другим секретарем міськкому комсомолу. Чесно, не хотілося йти, бо на заводі було цікаво: вели оснащення кораблів, підводних  човнів… Але партійна дисципліна переважила. Відчував, що нова робота не по душі: хоч ми й запроваджували якісь новації, але слів виходило більше, ніж діла, а хотілося якийсь конкретний слід по собі залишити. Зрештою попросився назад на завод. Був заступником, а потім і начальником цеху, секретарем парторганізації. А в 1967 році вперше став депутатом міськради, і на сесії мене зразу обрали заступником мера. Досвіду комунальної роботи я не мав, тож відмовлявся, але ніхто це не слухав. Довелося освоювати нову сферу діяльності.

Наприкінці 60-х в Ужгороді ще не було газу

– Ви курирували будівництво та комунальну сферу. Які об’єкти за вашого керівництва зводили в Ужгороді?

– Ми боролися за будівництво шкіл, дитсадків, не кажу вже про комунальні об’єкти – це все, в основному, за радянської влади звели. Правда, справа йшла важко, бо будівельна база в ті часи була дуже слабка. В Ужгороді тоді ще й газ не провели – дотягнули десь до Дравець. А обласний центр послуговувався хіба скрапленим газом у балонах чи великих ємностях. Утім, в основному всі топили вугіллям, тому над містом стояв страшенний смог. Газ до Ужгорода ми таки дотягли, хоча 3 км труб потрібного діаметру ледве знайшли – матеріали всі були в дефіциті, доводилося діставати, їздячи по всьому Союзу. Потім уже цілу мережу по місту розвели. Ще одна проблема, яку успішно вирішили, – нестача води, адже тоді працював лише поверхневий водозабір. Ми скористалися будівництвом  газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород» і в його техумови «забили» буріння свердловин у районі Минаю. Так лівобережжя отримало артезіанську воду. Активно розвивали й будівельну базу. Бо гроші тоді ще можна було знайти, а от освоїти їх – не вистачало сил.

– Знаю, що ви в ті часи мали шанси перейти в Москву – в Міноборони СРСР.

– Дійсно, в 1975-му кликали туди заступником у господарський відділ. Але в обкомі мене не відпустили, мовляв, і тут справ купа. Ще й допитувалися: «Звідки у вас там зв’язки, яка волохата лапа?». Насправді в міністерстві мене знали ще по заводу – ми ж на «оборонку» працювали. Утім, через рік я все одно потрапив у Москву – відправили у вищу партійну школу. Зізнаюся, для мене це було перепочинком, бо посада заступника мера вимагала сталевих нервів. Рік дали спокійно повчитися, а потім відкликали: я перейшов на вільне відвідування й приїздив лише на екзамени й заліки. А в Ужгороді став секретарем міськкому партії. Тут уже почалася конкретніша робота. Краще запрацювали будівельні організації, пішло освоєння серйозних коштів. Я ввів систему: якщо на планірці ставляться завдання – вони мають бути виконані. Довелося й догани виносити посадовцям із формулюванням «Не відповідає займаній посаді». І виконавча дисципліна покращилася. На таких будівництвах, як міська лікарня, я особисто планірки проводив. Мене критикували, що підмінюю господарські органи, але це – контроль, а не підміна. Ми успішно здали УЦМКЛ, Палац піонерів. Він, до речі, зайняв 3 місце у всесоюзному конкурсі за архітектурою. Аж тоді взялися до драмтеатру. Довелося повністю всю документацію міняти – існуючий проект  нагадував каланчу, будівля абсолютно не вписувалася в архітектуру Ужгорода. Залучили місцевих архітекторів, і те, що ви зараз бачите, – їхня творчість. Загалом цей об’єкт будували 20 років. На його місці був приватний сектор, тож належало спершу дати нові помешкання людям. Ті  постаралися по-максимуму використати ситуацію, і через фіктивні розлучення, прописку родичів тощо у підсумку замість початкових 45 сімей відселяти довелося понад 100. І все це коштом міського бюджету. Підготували майданчик під театр, вирили котлован, а потім у ньому понад 20 з гаком літ жаби квакали – виявилося, що грошей у крайовому бюджеті нема, хоч фінансування в обсязі 3 млн. крб. затвердили. Зате коли ми заново взялися за театр – побудували за 3 роки.

Кошторис будівництва драмтеатру перевищили на 1,7 мільйона карбованців

– Кажуть, драмтеатр поспіхом здавали, щоб до якоїсь річниці революції встигнути. Це правда?

– Та ні. Ми його до Дня міста здавали, а будували на совість. Не хотіли обходитися тим, що було під руками, – обробні матеріали правдами й неправдами діставали навіть у Словаччині. Дах зробили мідний, хоч на той час у СРСР вже заборонили використовувати кольорові метали в будівництві. Та покрити театр руберойдом було б дикістю. І ми, важачи партійними квитками, ризикнули привезти 17 тонн мідного заліза. Зрештою,  не для себе ж робили якнайкраще. Але якби тоді хтось написав  скаргу – виключенням із партії не обійшлося б. Загалом на драмтеатр пішло 5,7 млн. крб. Кошторис ми перевищили на 1,7 млн. Де їх дістали? Їздили по союзних міністерствах, і ті через асигнування на свої тутешні заводи давали гроші. Потім у газетах стали з’являтися статті, мовляв, секретар парткому користується владою й обдирає підприємства, люди премії через це не отримали.

– А це не мало нічого спільного з дійсністю?

– (Сміється. – Авт.) Та ви що, навпаки, ми суворо контролювали виплату зарплати: 3 дні затримки – і керівника викликали «на килим». Все, що ми робили, було в межах закону. Але замість сказати: «Молодці, хлопці, кмітливі, знайшли кошти!», нас почали клювати. Республіканські газети вже готували ґрунт, щоб мало не в прокуратуру справу на мене відправляти. Насправді це все підігрівалося одним нині покійним посадовцем, який чомусь вирішив, що я націлився на його місце. Врятував мене Щербицький. Він приїхав до Ужгорода, оглянув усі новозбудовані об’єкти, зокрема й театр, і виніс вердикт: «Місто змінюється на краще, це добре. А театр скромний, навіть кришталевої люстри нема, тож у те, що мені тут наговорили, я не вірю. Стосовно перевищення кошторису: знайшли гроші – ну й слава Богу. У Києві реконструкція оперного театру спершу на 17 млн. тягнула, а зрештою стало 51 млн.» І цього було достатньо, щоб усі замовкнули.

– Дозвольте останнє запитання. Виходячи з вашого досвіду господарника, на що варто звернути увагу нинішньому керівництву Ужгорода?

– Та керівництво саме бачить, що треба робити, але грошей де взяти? Дороги наші за 20 років стали непроїзними, а це ж імідж міста. Фасади руйнуються, і нікому до них діла нема. В першу чергу треба ставити на ноги економіку, а потім уже займатися рештою.

karpatnews

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-02
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)