З іншого боку фронту

З іншого боку фронту

Цих ветеранів не вітають з Днем Перемоги, вони не мають соціальних пільг, звань учасників бойових дій тощо.

А все тому, що свого часу воювали на іншій стороні – були солдатами угорської армії. «Від черевного тифу лікували водою з попелом» У закарпатських містах і селах таких залишилося небагато.

А от у Малій Доброні Ужгородського району «Замку» вдалося розшукати одразу двох учасників війни, котрі бачили її з іншого боку.

92-річний Ференц Ускої, його дружина і син показують фотографію, з якої всміхається молодий статечний юнак у формі.

Кашкет зсунений набік – схоже, хлопець і не підозрює, через що йому доведеться пройти, аби повернутися живим додому, але вже до зовсім іншої держави.

Ференц Ференцович розповідає: народився в Малій Доброні в родині коваля. Мав ще 3-х молодших братів, усі разом допомагали батькові. 1942-го, коли йому виповнився 21 рік, прийшов наказ іти до війська.

«Я не хотів воювати, але вибору не мав, – згадує він. – Нас зібрали й повезли в Румунію на навчання. Годували дуже добре: 6 разів на тиждень давали м’ясо. Я потрапив у школу водіїв, і так потім майже всю війну перевозив боєприпаси й солдатів».

Вперше справжній бій Ференц Ускої побачив біля містечка Надвірної на сучасній Івано-Франківщині. Звідти угорське військо пішло на Коломию, однак потім відступило. Закарпатця відправили до Дебрецена, а там, коли радянські війська вже підступали до нинішніх кордонів Угорщини, командування наказало йому їхати на передову. Цей період війни, згадує нині, був найстрашнішим.

Потрібно було в безпосередній близькості від лінії фронту підвозити продукти, боєприпаси та інші потрібні солдатам речі. Власне, там для нього, як солдата, війна й закінчилася. Одного дня за кілька метрів від його автомобіля вибухнув снаряд. Ференца Ференцовича поранило в ногу, розірвало вухо, понівечило обличчя. Його відвезли до шпиталю Мішкольца, але ненадовго, бо радянські війська вже були недалеко.

Оскільки поранення закарпатця не були смертельними, йому запропонували самотужки повертатися додому. Та ходити він майже не міг, тож подався до свого дядька, котрий жив далі углиб Угорщини. За місяць уже поволі почав ставати на ноги. Коли в дім дядька прийшли угорські офіцери, то забрали добронця допомагати на кухні.

Один із військових сказав, що скоро візьме Ференца з собою на фронт, – той вирішив тікати. Але далеко не вдалося – потрапив у полон. Згадує, що «червоні» повезли його в табір до румунської Тимішоари, де якраз лютував черевний тиф. Лікували угорських солдатів водою з попелом, всі були виснажені й ледве ходили.

«Якби не знайома угорка, котра працювала тут і час від часу приносила мені ліки, я би точно помер, – каже Ференц Ференцович. За якийсь час полонених повезли в товарному вагоні до Росії – в Казань. Там закарпатця примусили працювати на заводі з виготовлення шкіряних виробів.Разом із іншими він бетонував величезні басейни для замочування шкіри. Робота була важка, до того ж годували поганенько – переважно капустяним супом і хлібом (іноді за хорошу працю давали кашу). У Казані закарпатець пропрацював півтора року. За цей час зовсім нічого не чув про своє село й родину, а близькі, своєю чергою, не знали, чи живий він, чи вже помер.

«Якось мене викликав до себе офіцер і спитав: «Скількох росіян ти вбив на війні?» Я відповів, що не вбив жодного. Це була правда. Був звичайним шофером, навіть зброї не мав. Тоді офіцер розповів, що моє село приєднали до Радянського Союзу і я тепер «наш». Тому скоро поїду додому», – згадує дідусь. – Так і сталося. Нас довезли до Чопа, звідти прийшов у Малу Добронь пішки.Вдома всі були живі-здорові. Сказати, що зраділи, коли мене побачили, – це нічого не сказати!»

«Пам’ятаю, кого ловили, розстрілювали за дезертирство в нас на очах

Так само в радянському полоні зустрів звістку про закінчення Другої світової війни інший солдат угорської армії – Дюла Лелкеш. Нині цей усміхнений жвавий 91-річний дідусь згадує, що його забрали в угорське військо лише 1943-го, коли бої точилися вже недалеко від Карпат.

«Нас привезли в табір під Хустом. Войовничого настрою у хлопців не було, чимало з них пробували втекти. Пам’ятаю, кого ловили, розстрілювали за дезертирство в нас на очах: щоб для інших був урок», – згадує Дюла Ференцович. Після короткого навчання новобранців повезли до Будапешта.

Там хлопця вивчили на помічника водія (у шофера на війні завжди мав бути підсобник на випадок поранення), але в жодному бою взяти участь він так і не встиг. Каже: якраз стояли в селі під угорською столицею, коли дістали інформацію, що радянські війська вже близько. Солдати полишили всі автівки й розбіглися хто-куди. Дюла Ференцович сховався в одній із хат – там його і взяли в полон. Наступні 2,5 роки закарпатець провів у містечку Ірміні на Луганщині.

Працював на вугільній шахті, одразу після роботи повертався в барак, їв і лягав спати. «Забій був такий вузький, що працювали на колінах або й лежачи. Якщо цивільним (а тоді на шахтах робітниками були переважно жінки), дозволяли підніматися на поверхню на обідню перерву, то нам спускали шматки хліба вниз. Не виконував робочу норму – били.

Загалом же умови були нормальні». Куди гіршим виявилося таке бажане повернення додому. Дюлу Ференцовича також якось викликали й повідомили про приєднання Закарпаття до Радянського Союзу. Обіцяли, що поїде в рідне село, провели комуністичну агітацію, наказали збирати речі. Посадили у вагон і повезли у якесь село, на закриту ферму.

Тримали там кілька тижнів, майже не годували. Хлопець уже думав, що йому збрехали про повернення додому, коли нарешті у село привезли ще близько 60 закарпатців. Посадивши всіх у товарний вагон, повезли в бік Карпат. Удома його зустрічало все село. Батьки плакали, бо був дуже худий. Дізнався, що молодшого брата Шандора російські солдати забрали в робочий табір у Сваляві, звідки він так і не повернувся...

«Знаєте, у День Перемоги ми теж раділи закінченню війни. Якраз поверталися з шахти в Ірміні, коли почули на вулиці крики, співи, музику. Навіть у полоні ми були втішені: нарешті все це закінчилося. Бо воювати ніхто не хотів. Нам наказали – і ми пішли».

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Старий Замок»




Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-05
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:03:13)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:01:32)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)