У храмі на Червоній горі знову сталося диво

У храмі на Червоній горі знову сталося диво

Хто їде з обласного центру в бік Мукачева, той обов’язково помічає на самому в’їзді у місто над Латорицею на пагорбі, який називають Червоною горою, великий православний комплекс із золотистими банями та хрестами, що яскраво виблискують на сонці. Поруч діючої невеличкої церковці виріс новозбудований чудовий храм у візантійському стилі. Потік паломників без перебільшення — нескінченний. І не тільки з міста та району, а й усієї області та з-за її меж. Частими гостями тут бувають й іноземці. Що притягує людей у цю дивовижну місцину древнього «вароша»? Про це наша розповідь.

МРІЯ СТАРЦЯ

Із незапам’ятних часів тут росли виноградники. Родили вони так щедро, що вже в радянські часи двом трударям, які дбайливо їх доглядали, було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної праці. А в горезвісний горбачовський період боротьби з пияцтвом тут усе було знищено. Тривалий час земля пустувала. І тоді відомий у нашому краї та й в усьому православному світі великий старець, подвижник Божий, учений історик і археолог архімандрит о. Василій Пронін, який понад півстоліття проводив душпастирську діяльність у Мукачівському Свято-Миколаївському жіночому монастирі, запропонував побудувати на Червоній горі храм Усіх Скорботних Радість. Втілити цей задум великого старця у життя взявся протоієрей отець Миколай (Рішко), котрий тоді був священиком у цій древній обителі. Взявши благословення у тодішнього архієпископа Мукачівського і Ужгородського Євфимія, отець Миколай 2 червня 1995 року розпочав роботу.

Завдяки чималим зусиллям протоієрея на узвишші Червоної гори виросла маленька церковця, яка у свята та неділю не вміщає усіх охочих побувати на службі Божій. До речі, кілька слів про самого священика. Родом він із села Драгово, що на Хустщині. Зростав у набожній родині. З дитинства мріяв про душпастирську діяльність. Тому відразу після служби в армії вступив у духовну семінарію. А після завершення навчання отримав призначення в Курську область. В російській чорноземній зоні вірою і правдою прослужив десять років благочинним. Під час горбачовської перебудови переїхав на батьківщину. Спочатку був священиком у Драгівському Свято-Михайлівському монастирі, тому самому, де колись його хрестили, а згодом прибув на Чернечу гору в місто над Латорицею, де у найстарішому на Закарпатті Свято-Миколаївському жіночому монастирі служив п’ять років разом із нинішнім єпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором, котрий тоді був архімандритом.

РІВНЕНСЬКИЙ ІКОНОПИСЕЦЬ

«Відомо, що промисел Божий – справа, що є часто незбагненною для простої смертної людини, — каже отець Миколай. – Коли церква була збудована, то одного дня на порозі з’явився невідомий чоловік, якого раніше тут ніхто ніколи не бачив. Він розповів, що працював тривалий час на будівництві та у реставраційній галузі у Чехії. Нещодавно, повернувшись додому, побачив дивний віщий сон. Якийсь святий давав йому настанову їхати в Мукачево і розписати новозбудований храм. Він навіть привіз із собою частину необхідних для цієї роботи спеціальних фарб. Довірити незнайомій людині таку відповідальну справу відразу я не міг. Тому доручив йому розписати склепіння над церковним колодязем. І тільки тоді, коли робота була якісно виконана, погодився на розпис храму. Гроші за свою роботу іконописець не брав, кошти були потрібні тільки для фарб та на інші витратні матеріали. У вівтарі на задній стіні художник намалював Спасителя та святого Стефана. Написав і ще ряд інших ікон».

СВЯТИНЯ ІЗ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА

Ця чудотворна ікона Усіх Скорботних Радість має дуже цікаву історію. Далекого 1888 року на скляному заводі тодішньої столиці Російської імперії сталася велика пожежа, яку ніхто не зміг загасити. У вогні згоріло буквально все. Коли палали стіни заводу, то з однієї з них відірвалася і впала на землю ця ікона. Образ великим дивом залишився зовсім неушкодженим. Коли він падав зі стіни, то до нього приліпилося одинадцять золотих монет. Це повважали за добрий знак, і диво-образ передали у Санкт-Петербурзький храм Куліча і Пасхи. Пізніше було помічено, що він має властивості до зцілення немічних, і до нього постійно стали прикладатися хворі. Відомий у церковних колах північної столиці Росії протоієрей Василій Єрмаков, якось повертаючись із закордонного вояжу, зупинився у Мукачеві на Червоній горі. Довідавшись, що церква побудована саме в честь цієї ікони, пообіцяв передати копію чудотворного образа на Закарпаття. Коли вона вже була готова і її мали відвезти на потяг, стало відомо, що кур’єр, котрому доручили доставити її на вокзал, запізнився на дві години. Переживаючи, що образ залишиться, отець Василій зауважив: «Дасть Бог, що поїзд без ікони не поїде!». І, о диво! Потяг також запізнився, й святиня все ж поїхала на Закарпаття. І хоча це тільки копія, однак люди прикладаються до неї, і багатьом немічним та тим, хто терпить якусь нужду, вона допомагає.

ПАЛОМНИКІВ ЩОРАЗ БІЛЬШЕ

Цей новозбудований храм, як і хотів старець Божий отець Василій (Пронін), був висвячений владикою Євфимієм у честь ікони Божої Матері Усіх Скорботних Радість, яка є заступницею гнаних і принижених, немічних. Він став місцем паломництва. З часом потік віруючих церкви Христової до нової обителі значно зріс. Тут, як в будень, так і в свята й неділю, завжди повно люду. Інколи своєї черги до отця Миколая треба очікувати годинами. Мені довелося спілкуватися з кількома прочанами з Львівщини, Іршавщини та навіть із Росії. Усі в один голос стверджували, що навідуються у цю церкву не вперше, адже, коли помоляться та дадуть на службу Божу, збуваються їхні прохання до Всевишнього. Так, чимало приватних підприємців щоразу перед укладанням будь-яких угод відвідують цей храм на Червоній горі та поклоняються чудотворній іконі.

«Всяку справу, котру починаю з благословення отця Миколая, завершую добре, — каже бізнесмен з Іршави Михайло, — тому так часто тут буваю. Крім того, батюшка є моїм духовним наставником, у нього завше сповідаюся, причащаюся й отримую прощення гріхів. Знаєте, після такої процедури відчуваю в собі приплив сил духовних і тілесних, почуваюся щасливим». «Я не сам, а з усією родиною приїжджаю сюди майже щороку, — каже житель російського Воронежа пан Владислав, — свого часу в нас дуже хворів син Михайлик, священик тоді три рази поспіль тут прочитав над ним спеціальну молитву, й нашій дитині стало значно краще. А пізніше й узагалі хлопчик забув про свою хворобу. З того часу навідуємося сюди з подякою Всевишньому за зцілення». «І я вірувала, що моя уже доросла дочка, яка нездужала два роки поспіль, зможе зцілитися, — розповідає інша паломниця із Сколівського району Львівщини пані Віра. – Зрештою так і сталося. Мій чоловік має зараз відрядження в Ужгород, тож ми вирішили відвідати цю святиню й поклонитися чудотворній іконі».

Ще одна прочанка Василина приїхала з Міжгірщини. Жінка каже, що їм ніяк не ведеться худоба. Ходила по ворожках, які стверджували, що то пороблено. Почула про чудотворний образ й прийшла поклонитися, попросити заступництва у святої Діви Марії. Сподівається на її допомогу. А ось жителя Іршавщини Івана, який зловживав алкоголем й безпробудно пив, Господь напоумив. Після кількох відвідин й поклонінь святині чоловік перестав пити зовсім. І таких прикладів чимало. «Людей, що приходять до нас, стільки, що запам’ятати усіх я не в змозі, — каже протоієрей, — кожен іде зі своєю бідою і надіється на допомогу. Ми ж молимося і просимо Господа послати витримки, настанови на шлях християнської істини. І здебільшого наші молитви Бог чує й допомагає».

І не тільки духовну поміч отримують тут, але й матеріальну. Сюди часто навіду­ються подорожні, жебраки, бездомні, малоімущі, інваліди та немічні. Їх тут завжди нагодують. Бували випадки, коли отця Миколая звинувачували, мовляв, годуєш та пригріваєш біля себе п’яниць, волоцюг, лінивих та інших антисоціальних елементів. «Але ж, слідуючи настановам Святого письма, я повинен голодного нагодувати, голого вдягнути, бездомного поховати, бо цього вимагають від мене Божі заповіді, — зауважив священик, — і спасення не потребують праведники, бо вони уже спасенні, а потребують його грішники. Саме їх я як справжній пастир повинен наставляти на шлях істини. Для мене все одно — жебрак чи високопоставлений посадовець. Вони обидва — божі створіння і рівні перед Богом». Щоб годувати стількох людей, необхідно займатися господарством. І такі умови тут є. Комплекс має сім гектарів землі. Раніше тут утримували корів, свиней. Городину вирощують.

ІКОНИ ТУТ ЧАСТО МИРОТОЧАТЬ

Творіння рук рівненського іконописця на «горному» місці вівтаря через більш ніж десятиліття одного дня покрилося дрібними крапельками маслянистої прозорої рідини невідомого походження, які, з’єднуючись між собою, утворювали потічки і стікали вниз.  Попервах про це священнослужителі нікому із мирян не говорили й вирішили показати таку дивину єпископу Мукачівському і Ужгородському Феодору. Владика, побачивши це, підтвердив, що ікона дійсно замироточила. І ось відтоді дуже часто із стіни, на якій і намальований образ, стікає миро. Його використовують для обрядових дійств. Настоятель храму отець Миколай на запитання, як сприймає це чудо, відповів: «Я не шукаю цьому пояснень, а вважаю, що це великий подарунок нашій церкві з Неба. Бо тільки там, де є справжня Божа благодать і перебуває Дух Святий, стаються подібні дива».

ЩЕ ОДНЕ ДИВО У ЦЕРКВІ

Сталося воно вперше кілька років тому невдовзі після великодніх свят. Ікона Усіх Скорботних Радість, яка знаходиться у храмі зліва, до Воскресіння Христового була прикрашена білими ліліями. З часом стебла квіток засохли. А через якийсь час парафіяни, прийшовши на службу Божу і підступивши до святого образа з наміром прикластися до нього, помітили, що сухі лілії розквітли. На уже повністю засохлих стеблах розпустилися білі, як сніг, квітки. Від них йшов чудовий ніжний аромат. Цей феномен ніхто з учених не взявся коментувати. Справді, як можуть розквітнути уже давно посохлі квіти?! Інакше як дивом це назвати не можна. Цьогоріч це диво повторилося знову, сухі стебла лілій цвітуть і досі.

НОВИЙ ХРАМ УСІХ СВЯТИХ

 Побудувавши невеличку церковцю, батюшка невдовзі зрозумів, що для такого комплексу і такої кількості прочан вона явно замала. Тому взявся за спорудження справді величного храму Усіх Святих. Нині це — велика культова споруда, рівної якій у місті над Латорицею навряд чи знайдеться. Новозбудований храм трохи схожий на Ужгородський Хресто-Воздвиженський собор. І на сам празник Усіх Святих тут очікується велике дійство. Владика Феодор має освятити його.
…Жовті, ніби позолочені, бані цієї надзвичайно красивої культової споруди, сліпуче виблискуючи на сонці, видніються з пагорба далеко-далеко, створюючи разом із древнім «Паланком» неповторну панораму більш ніж тисячолітнього Мукачева.

Віталій ПУМПИНЕЦЬ, м. Мукачево, газета «Новини Закарпаття».




Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-08
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)