Одеський митець, що закохався в Ужгород, дарує місту ретроспективну виставку своїх робіт

Одеський митець, що закохався в Ужгород, дарує місту ретроспективну виставку своїх робіт

Спиридон Павленко – самобутній митець, який тяжіє до філософського сприйняття життя, що, безперечно, віддзеркалюється в його творах. Протягом десятиліть він безкорисливо любить мистецтво, самовіддано йому служить.

 

Його твори позбавлені сюжетної оповідальності, вони емоційно насичені, викликають відповідні почуття. Мистецтвознавець Людмила Попова, характеризуючи творчість С. Павленка, пише: “Тонкими кольоровими співвідношеннями він створює поетичний, гармонійний, а часом бунтівний образ безкінечно розмаїтої природи або того чи іншого стану експресивної душі самого митця, яка прагне тонкого і розумного співрозмовника в особі небайдужого глядача”.

Понад 100 художників на одному пленері

– Знаю тебе, Спиридоне, з початку 90-х років, коли з Одеси ти приїхав до Ужгорода. Пригадую, що познайомила нас свого часу Людмила Сушко, відома журналістка краю, яка працює в газеті “РІО”. Відтоді ти організував і провів кілька пленерів, зробив чотири персональні виставки, брав участь у колективних виставках. Котрий із пленерів тобі найбільше запам’ятався й чому?

–        Перший пленер я провів весною 2003 року в Соймах на Міжгірщині. Відверто зізнаюся, що він був невдалим. І цьому є пояснення. На той час мене знали ще не досить добре і сумнівались у тому, що зможу це зробити. З дванадцяти запрошених до участі приїхало четверо художників, найвірніших друзів. Але вони не пожалкували, бо відкрили для себе Карпати, були зачаровані красою цього краю. Восени того ж року мені вдалося на тій же базі в Соймах провести ще один пленер. Він був набагато успішнішим. У ньому взяли участь відомі митці з Києва, Одеси, Івано-Франківська… Загалом понад п’ятнадцять осіб.

А найбільше запам’ятався мені пленер, проведений у селі Коблеві на Чорноморському узбережжі 2011 року. Це був наймасштабніший проект, у якому я будь-коли брав участь, – понад сто митців із Туреччини, Білорусі, Молдови, України та інших країн. Більш як тридцять із них мали високі наукові звання. Були там і представники Закарпаття: Людмила Корж-Радько, Олена Кондратюк, Сергій Біба, Володимир Павлюк та інші. Впевнений, що цей пленер справив незабутнє враження на всіх його учасників, адже зібрав оригінальних і неповторних митців, представників різних культур, релігій, мистецьких шкіл. З огляду на це, там особливо вирізнялися художники з Туреччини.

Такі пленери надзвичайно збагачують митців, розширюють кругозір, можуть змінити навіть світобачення. Традиційно пленер завершився грандіозною виставкою, на якій було представлено кількасот полотен його учасників. Вона мала позитивні відгуки в республіканській пресі. Я радий, що теж долучився до організації того пленеру, взяв у ньому участь.

–        Пригадую, що теж навідувався до вас у Сойми і провів у вашому товаристві два дні… Мені було цікаво. Цей пленер відкривав переді мною нові можливості, які я, мабуть, так і не зреалізував. Ти підтримуєш зв’язки з митцями, які тоді були в Соймах? Як склалася їхня доля?

–        Звичайно, підтримую. Іноді ми бачимося в Одесі, часом – в Ужгороді чи деінде. Торік до Ужгорода приїжджало подружжя Кравченків, Анатолій і Галина. В художньому музеї вони мали виставку, яка не залишилась непоміченою, мала певний резонанс. Відгуки про неї є в місцевій пресі.

Вадим та Вікторія Целоусови живуть і працюють в Одесі, підтримуть тісні творчі зв’язки з митцями Німеччини, беруть участь у виставках, здійснюють спільні міжнародні проекти. Одеситка Інна Пантелеймонова нині знайшла себе в Києві, де не загубилась і активно виставляється.

«Ужгород мене зустрів привітно й доброзичливо»

–        До Ужгорода ти вперше приїхав у 1993 році, відтоді живеш тут. Якими були твої перші враження від міста, його мешканців?

–        Одеса, степова зона України мають свою неповторну гаму кольорів, свою атмосферу, врешті-решт свій запах. Пригадую, був серпень. В Одесі домінували охристі, червонувато-пурпурні відтінки випаленої гарячим південним сонцем землі. А на Закарпатті колорит був зовсім інший. Я побачив соковиту зелень трави, надзвичайно гарні гірські краєвиди.

Вже трохи згодом, коли побував у лісі, де росли вікові красені-буки, деякі по кілька метрів в обхваті, я зрозумів, що гори і море – це дві рівновеликі стихії, без яких нині я не уявляю свого життя. Тому обов’язково кілька разів у році їжджу в Одесу, з якою мене пов’язують не тільки спогади. Маю там добрих друзів, певні професійні зв’язки, роботу. Разом з товаришами виконую різні художньо-оформлювальні роботи. Ужгород як місто мені теж дуже сподобався. Коли вперше потрапив сюди, здалося, що опинився десь за кордоном. І це не дивно, адже місто має багату європейську історію, входило свого часу до Австро-Угорської імперії, і не тільки.

–        Як зустрів тебе Ужгород?

–        Привітно і доброзичливо. Я одразу потрапив у близьке мені творче середовище митців, письменників, місцевої інтелігенції. Першими, з ким я познайомився, були Микола Матола, Олександр Волков, Бейла Верецький, Антон Ковач та інші. Особливо тепло мене зустрів відомий художник Василь Беца, який тоді очолював Закарпатську організацію Національної спілки художників України. Я показав йому фотографії своїх картин, і вони йому сподобалися. Це підтримало мій моральний дух, я почав активніше писати, брати участь у виставках. Ми знайшли з ним спільних друзів, яких знали по Ленінграду. З цими людьми в мене зав’язалися теплі, дружні відносини.

«Справжній митець не може не творити»

–        Нині коло твоїх знайомих значно ширше. Ти вже знаєш багатьох митців, знайомий з їхньою творчістю. Хто з них тобі найближчий по духу?

–        Мені подобається багато закарпатських митців… Серед них Тарас Усик, Владислав Габда, Тарас Табака. Особливо мені до душі роботи Габди, створені ним за кілька останніх років. Але найближчий мені Ференц Семан… А ще – Павло Бедзір, який мав на мене великий вплив.

–        Якими є твої критерії оцінки митців? Хто, на твою думку, є справжнім художником?

–        Не моя справа давати художникам оцінки. Вважаю, що кожен, хто коли-небудь узяв пензель у руку і створив щось вартісне, вже художник. Це певний внутрішній стан людини, її ставлення до того, що вона робить. Справжній митець не може не творити. Творчість – це його сутність. Він у постійному русі, пошуку нових шляхів самовираження, пошуку своєї образотворчої мови. Нерідко його не визнають, не розуміють, іноді навіть беруть на сміх...

Але, очевидно, така доля Митця, який іде в авангарді суспільного розвитку. Добре, коли його твір “виношений”, наче дитя, і з’являється на світ природно, безболісно, легко й невимушено, без надриву. А буває, що хочеш щось написати, стараєшся, стараєшся і… перестараєшся – в результаті виходить вимучений, “мертвий” твір, який буде подобатись хіба що збоченцям. Художників є багато, а справжніх творців – одиниці.

–        Вже 20 років ти живеш в Ужгороді, знаєш багатьох митців краю. Як ти вважаєш, чим відрізняється їхня творчість від творчості представників одеської школи малярства?

–        Закарпатська й одеська школи формувалися в різних історичних та культурних середовищах, що відбилось у роботах митців. Я дуже чітко бачу ці відмінності. Вони помітні не тільки в сюжетах і тематиці робіт, а й у кольоровій гамі, композиції, техніці та технології живопису тощо… Митці Одеси завжди намагались бути максимально вільними у своїй творчості, політично незаангажованими, тяжіли до незалежності. Гадаю, що робили це досить успішно. Про це свідчить їхній творчий доробок. Відзначу, що на ранніх етапах своєї творчості впливу одеської школи зазнали й відомі нині ужгородські митці. Серед них Василь Гангур, Василь Вовчок, Тетяна Левляс і Тетяна Сопільняк, які в 70–80-і роки здобули художню освіту в Одесі.

Понад 10 виставок в Ужгороді й Мукачеві

–        Нещодавно ти повернувся з Одеси. Чим там займався цього разу?

–        Разом з товаришами я працював над реконструкцією колишнього будинку-дачі дворянської родини Гагаріних в Одесі. Нині там дипломатичний клуб. Зокрема я виконував там розписи. Над цим об’єктом працюємо вже півтора року, але до повного завершення ще досить багато роботи. Залишилося зробити розписи в бібліотеці та конференц-залі. Робота є – були би гроші й бажання замовників привести все в порядок!

–        Цьогоріч в Одесі відбулася твоя ювілейна персональна виставка. А коли й де пройшла перша?

–        У 1992 році в Одесі. Моя перша персональна виставка відбулася в конференц-залі Національного інституту курортології, за підтримки його директора Костянтина Бабова. Відтоді я мав понад десять персональних виставок у виставкових залах Ужгорода і Мукачева, зокрема в галереї “Ужгород”, кафе-галереї “Пегас”, “Св. Мартин” тощо.

До слова, нині я готую чергову персональну виставку, що днями відбудеться у виставкових залах Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Це буде ретроспективна виставка. Хочу зібрати роботи, створені протягом кількох десятиріч, різні як за жанрами, так і мистецькими напрямками, щоб найповніше репрезентувати свою творчість, підбити певні підсумки. Як кажуть, прийшов час “збирати каміння”… Сподіваюся, що виставка буде цікавою.

–        Впевнений, що так воно й буде. Щиро бажаю успіхів у житті і творчості.

 Володимир Мишанич, газета «Ужгород»




Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-08
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)