Ірина Стрижак: «Я дуже рада, що потрапила в цю сім’ю»

Ірина Стрижак: «Я дуже рада, що потрапила в цю сім’ю»

Яка вона – нинішня молода еліта Ужгорода? Як живуть, чим цікавляться, про що думають, чого прагнуть відомі ужгородці? «Унґвар» започатковує серію інтерв’ю з відомими ужгородцями, представниками молодої еліти міста.

Наш перший співрозмовник – успішна і заможна жінка, член відомої, мабуть, кожному ужгородцеві родини. Знайомтесь – невістка голови Конституційного Суду України в 2007-2010 рр., дружина бізнесмена і депутата обласної ради, мама двох дітей, непересічна жінка з цікавими захопленнями і оригінальним баченням світу – Ірина Стрижак.

Обожнюю Ужгород, але дітям буде краще в Києві

– Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Де народилися, вчилися? Як познайомилися з Андрієм Стрижаком?

– Я корінна ужгородка. Вчилася у 8-ій школі, вищу освіту здобула, на юридичному факультеті. З майбутнім чоловіком познайомилися випадково. Андрія Андрійовича (Стрижака-старшогоЯ. С.) із Києва призначили в Апеляційний суд області і, природно, він забрав в Ужгород свою сім’ю. Спочатку переїхав тільки син – Андрій в Ужгороді вступив на юридичний факультет і здобув тут вищу освіту. Коли він завершував навчання, я тільки стала студенткою.

– З майбутнім чоловіком довго зустрічалися?

– Ні, наші стосунки розвивалися дуже бурхливо, тож за рік ми вже одружилися. Невдовзі у нас народилася дочка Анастасія. Ми в шлюбі 15 років, а доньці 13. Синочку Андрюші – шість із половиною, він у нас першокласник. 

– Якщо не помиляюся, діти вчаться в гімназії?

– Старша в гімназії, молодший – у «Престижі». Звичайно, потім будемо і його переводити, але взагалі-то ми розмірковуємо над переїздом до Києва. Бо сім’ї важко жити на два міста. Чоловік працює в Києві, в Ужгород прилітає на вихідні. Хотілося б проводити з ним більше часу. Звичайно, влітку всі бачимося частіше, намагаємось щодня бути разом.

Цього літа ми дуже багато їздили, подорожували, зокрема й з дітьми. Дочка вже три роки на канікулах вчиться в Швейцарії, маленький – із нами. Ще в нас є традиція: усією сім’єю, з дідусем і бабусею, завжди стараємося відпочити разом у Криму. Але в інші пори року ми з дітьми тут, а чоловік – у Києві. Це дуже складно, тому, повторюся, ми подумовуємо переїхати до столиці.

– А вам подобається в Ужгороді?

– Я обожнюю своє місто. Тут народилася, тут моя сім’я, близькі, друзі. Звісно, буде дуже важко після переїзду, але ми і в Києві вже маємо багато приятелів. Не так принципово, де жити, головне, щоб усі разом.

– А де вам комфортніше – в маленькому й тихому місті, чи все-таки більше приваблює бурхливий мегаполіс?

– Мені комфортніше в Ужгороді. Тут батьки, багато знайомих, і все можна встигнути за один день. У Києві це неможливо:  відстані величезні, підеш на одну зустріч – і цілий день пройшов. Але я розумію, що майбутнє дітей – у великому місті. Це і можливості для розвитку, і широкий світогляд, і відкриті дороги до успіху. Донька вирішила, що точно буде вчитися за кордоном. У неї вже в 13 років західний погляд на життя, не наш менталітет. Навіть цього року просила кудись її перевести – у Відень чи в Швейцарію. Мабуть, позначається те, що вона з дитинства багато їздила і сама може порівнювати побачене і робити висновки.

– Ви кілька разів сказали, що сім’я багато подорожує. А де відпочивати вам найбільше до душі?

– Мабуть, в Італії, Франції, в Австрії – у країнах старої Європи. Хоча в цьому році, наприклад, були в США. Взяли з собою й доньку. Вона в захваті. Каже: «Мамо, я буду жити тільки в Америці».

За два тижні трохи проїхалися Штатами – були в Нью-Йорку, потім у Лас-Вегасі, Лос-Анджелесі. Враження прекрасні. Думаю, будемо частіше бувати в Америці. А ще в цьому році хочемо поїхати до Бразилії – маю таку мрію. Побачимо, чи вдасться, бо чоловік дуже зайнятий, у нього надзвичайно багато роботи, тож не все виходить подорожувати стільки, як хотілося б.

Я завжди мріяла стати акторкою. Тепер про це мріє донька

 – Пані Ірино, ви згадали, що також закінчували юридичний факультет. А працювали за спеціальністю?

– У нас взагалі сім’я юристів – і тато, і мама, і ми з чоловіком, і його рідна сестра. Але я ніколи не працювала. Чоловік хотів, щоб стала нотаріусом, та це не моє – я дуже непосидюча. Мені більше до душі творчість – дизайн, прикраси, одяг.

– Тільки подивитися-купити-колекціонувати чи й самій щось створити?

– Ні, чому тільки так? У мене вже є власна лінія одягу. Я представила її в Києві, а в Ужгороді про це не дуже відомо. Хоча всі мої близькі знають. Як і про те, що в цьому році я почала створювати власні прикраси із напівдорогоцінного каміння. Вони, наприклад, представлені в Києві, у модному бутіку грузинських дизайнерів Анукі Арешидзе та Бічолли Тетрадзе. До речі, Анукі – дружина нашого доброго друга Кахи Каладзе, у минулому відомого футболіста, а тепер міністра енергетики Грузії.

Загалом мені не треба популярності, вистачає, що відомі тато і чоловік (усміхається
Я. С.). Тому стараюся не дуже виступати публічно. Раніше, до речі,  я ніколи не погоджувалася на розмову з журналістами.

– Пані Ірино, а які у вас хобі, захоплення? В Ужгороді, наприклад, вашу родину знають як пристрасних колекціонерів…

– Про захоплення я вже трохи розповіла. А щодо колекціонування… Я з усього світу, з усіх країн, в яких буваємо, привожу щось на згадку, те, що мені найбільше сподобалося. А чоловік колекціонує картини. У нас їх багато, він любить купувати вартісні роботи.  Андрій дуже добре розуміється на живописі.

– А звідки в нього цей інте­рес?

– Може, від батька. Андрій Андрійович також давно колекціонує картини. Йому завжди їх дарували, крім того, він купував роботи, які подобалися. Мабуть, батьки й прищепили чоловіку цю любов до мистецтва.

Згадала про ще одне моє захоплення – я завжди мріяла стати акторкою. Але так швидко все закрутилося – сім’я, народилися діти, тож не вийшло. До речі, чоловік ніколи мені не перешкоджав, не забороняв чогось, чим хотіла займатися. Він задоволений, наприклад, що створила свій бренд, колекції одягу і прикрас. Підтримав мене і я йому за це дуже вдячна. 

– Оскільки ваш чоловік постійно зайнятий роботою, логічно, що виховання дітей – на ваших плечах. Не складно?

– Ні, що тут складного. Є багатодітні сім’ї, їм, може, й нелегко. А двоє дітей це не так і багато. До того ж, і бабуся з дідусем допомагають. Правда, вони також зайняті. Андрій Андрійович, хоч із цього року вже й на пенсії, ще має багато справ, часто їздить у Київ.

Я горджуся нашими дітьми, вони в нас чудові. Обоє дуже розвинені, цікаві. Ми ніколи не мали з ними жодних проблем. Анастасія, наприклад, і в гімназії добре вчиться, і в спорті має успіхи...

– А яким видом займається?

– Художньою гімнастикою, причому з 5 років. Влітку, звичайно, трошки «сачкувала», але зараз знову почалися тренування.

– Це ж такий складний вид спорту…

– Дуже. Я їй пояснюю, що не треба прагнути досягти професійних висот, а займатися для власного задоволення. Коли її взяли в збірну, мала по два тренування на день. Потім я зрозуміла, що так не можна, їй надто важко. І ми вирішили, що треба тренуватися лише для себе, коли їй хочеться. До речі, в неї така ж мрія, як і в мами – вступити в театральний, стати моделлю. Я тішуся: вона ще дуже юна, але вже чітко знає, ким хоче бути.

– А як це все поєднати – навчання за кордоном, бажання стати акторкою?

– Зараз це елементарно, є спеціальні школи, де можна й навчатися, і паралельно працювати над кар’єрою, розвиватися. Але мій чоловік, який дуже серйозно і дбайливо ставиться до сім’ї, вважає, що всі мають бути разом. Каже, донька ще замала, щоб їхати закордон. Хай їй 15-16 виповниться, а там буде видно. Та в будь-якому випадку саму її не відпустимо, з нею поїде хтось із рідних.

У Андрія прекрасна родина, тато з мамою – дивовижні люди

– Готуючись до інтерв’ю, дізнався, що ваша родина дружить із багатьма відомими людьми, серед яких є і зірки телебачення та сцени. З ким найближчі стосунки?

– Так, справді, у нас багато знайомих і приятелів. Але дуже близько дружимо лише з Гаріком Мартіросяном. Часто зустрічаємося, разом відпочиваємо, ось тепер були на «Юрмалі» разом із ним і його дружиною. Решта – товариші. А він наш близький друг. Також серед наших приятелів Паша Воля та інші хлопці-резиденти з Comedy Club. Знайомих маємо багато...

– Маю одне делікатне питання… Знаю, що ви дуже релігійна людина. І що займаєтеся благодійністю, допомагаєте, зокрема, церквам та монастирям. Звідки така глибока віра і прагнення допомагати ближнім?

– Це дуже делікатне питання (Пауза). Я народилася в сім’ї атеїстів, батько – єврей. Але мене з дитинства завжди тягнуло до релігії. Я приходила до подружок, які запрошували святити паску, і вже тоді відчувала себе православною. Потім вийшла заміж і потрапила в дуже віруючу родину чоловіка. Коли ми похрестили дочку, я також прийняла православ’я. Це сталося вже у дорослому віці – 13 років тому. (задумалася Я. С.) Я справді дуже віруюча людина і вважаю, якщо хоча б старатися жити за заповідями Божими, то в тебе все буде добре.

– Ужгородці звертаються до вас по допомогу?

– Звичайно, неодноразово. Чим можемо, стараємося допомогти. Думаю, мій чоловік мало кому відмовляв у цьому місті з тих, хто підходив до нього з якимось проханням. Взагалі у Андрія прекрасна родина і я дуже рада, що потрапила в цю сім’ю. Тато з мамою – унікальні, дивовижні люди.

– Цікаво, а релігійні свята у вашій сім’ї шануються?

– Так, звичайно. Всі свята ми стараємося відзначати вдома, запрошуємо друзів. На Різдво, наприклад, до нас приходять священики і монахи з чоловічого монастиря, колядує хор Покровського храму. Тоді в нашому домі двері відкриті для всіх – навіть для найменших колядників. Взагалі ми дуже любимо святкувати родиною. На Новий рік, наприклад, ніколи нікуди не їдемо – вже здавна зустрічаємо його вдома, з сім’єю і друзями.

– А ви, до речі, колядуєте? 

– (Усміхається) Звичайно, як би я жила на Закарпатті і не вміла колядувати?

Щодня бігаю по 4 кілометри

– Вважається, що кожна закарпатська жінка обов’язково повинна вміти чудово куховарити. А дружина Андрія Стрижака готує?

– Нечасто – коли є натхнення або діти просять. А так взагалі у нас є кому готувати. Та й в основному майже нікого дома немає: діти в школі, я у своїх справах, чоловік на роботі  в Києві. Коли Андрій приїжджає, звичайно, я накриваю стіл. І майже кожну суботу-неділю в нас удома – друзі. Відпочиваємо на терасі, смажимо шашлики – все, як звичайно. (Усміхається).

– У вас дуже гарна фігура. Дозволяєте собі й шашликом посмакувати?

– Рідко, – сміється. – Насправді, дуже рідко.

– А для занять спортом знаходите час?

– Звичайно. Спорт у моєму житті займає дуже важливе місце. Я вже казала, що вчилася у восьмій школі. Так-от у нас був перший експериментальний спортклас. Тренування проходили двічі на день – вранці й увечері. Я 8 років займалася легкою атлетикою. І, напевно, з того часу любов до спорту в мене й залишилася. Щодня бігаю – по 4 кілометри.

– А коли дощ?

– На біговій доріжці в спортзалі. Слід старатися завжди тримати себе у тонусі. Вважаю, якщо жінка народила двох дітей, це не означає, що можна вже не дбати про своє тіло. Треба підтримувати форму.

– Напевно, і дочці це передалося генетично?

– Так, у неї прекрасна фігура. Вона взагалі красива дівчинка. Тому її мета – стати моделлю й акторкою. Вона вже знає собі ціну.

– Пані Ірино, недавно податкова  поширила інформацію, що в Ужгороді 5 жінок-мільйонерів. За нашою інформацією, ви – серед них. Як воно, бути мільйонером?

– Чесно кажучи, ми абсолютно такі ж люди, як і всі інші. І поводимося цілком адекватно. Думаю, що ніхто в місті не зміг би нам чимось дорікнути. Те, що їздимо на дорогих машинах і можемо собі дозволити більше, ніж інші, наприклад, частіше відпочити за кордоном – нічого особливого не означає.

Мій чоловік – успішна людина. Він дуже скоро став дорослим, у 21 рік у нього народилася дочка. І він поступово-поступово піднімався своїми сходинками. Це результат його праці, він заслуговує на те, чого досяг. Андрій – заможний і успішний чоловік, працює в Києві, є депутатом обласної ради. Я ним дуже горджуся.

– Цікаво, а ви ніколи не думали про власну політичну кар’єру?

– Ні, думаю, достатньо одного політика в родині. Моя роль – підтримувати чоловіка.

– Про що, наприклад, зараз мріє Ірина Стрижак?

– Навіть не знаю. У мене є все для щастя: чудовий чоловік, прекрасні діти, достаток. Я б сказала, є прагнення – зберегти сім’ю і постійно бути разом із родиною. Але це не мрія, а ствердження, так має бути.

– У вас добре виходить, адже 15 років у шлюбі – це немало…

– Так, слава Богу. І ми дотепер зберегли прекрасні відносини. Звичайно, в кожній сім’ї бувають тимчасові труднощі, але, тим не менше, у нас усе добре. І я цьому дуже рада.

Ярослав Світлик, газета «Унґвар»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-03
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)