Федір Шандор: "В Ужгороді туризму нема. Ще нема"

Незалежно від того, яку посаду він обіймає в цей момент і над яким проектом працює саме сьогодні, Федір Шандор лишається головним експертом у галузі туризму на Закарпатті.Таке враження, що якби не його незгасна енергія, наш край так і лишився б регіоном, який ще тільки мріє про статус туристичного. Саме Федір, хоч і не завжди в цьому зізнається, є ініціатором створення багатьох фестивалів та кількох оригінальних туристичних маршрутів в області. Ба більше – з його легкої руки в Ужгороді народилися і живуть кілька цікавих «родзинок» і дійств, покликаних допомогти місту набути туристичної привабливості. Що ж – закарпатські фестивалі, розвиток котрих, власне, кілька років тому набув ознак стихійності, вже є брендом, який закликає сюди, в нашу область, в «Українську Європу», туристів з усіх усюдів.

І Закарпаття зміцнює свої позиції як «туристичний регіон». Але от чи є його столиця — Ужгород — туристичним містом? На цю, як виявилося, неоднозначну тему, ми й говоримо з Федором Шандором – із науковцем, туризмознавцем, завідувачем кафедри туризму, а віднедавна проректором УжНУ, та головне – з людиною, більше від якої про місцевий туризм не знає ніхто ані в теорії, ані на практиці… Чи є ця розмова способом пошуку рецепту «приготування» з Ужгорода туристичного міста – вирішувати читачам…

– От що таке туризм? І чи є він в Ужгороді? – Власне, туризм – це узагальнення чотирьох складових: транспорт, трансфер, засоби розміщення і харчування, а також додаткові послуги, які стосуються привабливості певного місця, скажімо так – його родзинки… Отже, транспорт. Щодо залізничного, то з Ужгорода йдуть лише кілька поїздів, зменшилася кількість рейсів, які сполучають місто з іншими регіонами України, якщо рахувати, то залишилося тільки чотири повноцінні поїзди. Міжнародне залізничне сполучення в Ужгороді як таке відсутнє – є додаткові вагони. Якщо взяти за основу автобусне сполучення з іншими регіонами України, воно також зменшується, у нас є зв'язок лише із західними регіонами, і то на рівні нашого специфічного сервісу – це маршрутки, автобуси ж неукомплектовані і некомфортабельні. Про повітряне сполучення краще промовчати – воно є одним із найдорожчих у Європі і найдорожчим в Україні, цими літаками майже ніхто не літає, рейсів low-cost у нас нема, аеропорт до них і не готовий… – А автомобільне сполучення – проблемне через проблемні дороги… – Звичайно. Погані дороги, системи знакування, відсутні або недостатні написи іноземною на вказівниках… Наступна складова – це трансфери, тобто доправа туристів від транспортних вузлів до пунктів проживання і харчування. У нас не налагоджена система таксі – вона дуже велика і в той же час біля транспортних вузлів працюють люди, які є «нелегалами», псують імідж міста та області, наживаються на іноземцях, які не вміють з ними спілкуватися. Тобто, з трансферними послугами проблема, також відсутня й така послуга як розміщення карт у транспортних вузлах – вони відсутні, на жодному вокзалі нема повноцінної карти, за якою турист, і тим паче іноземець, зміг би зорієнтуватися… – Наступна складова – це готелі-ресторани… – У нас працює кілька юридичних осіб, все решта оформлено на приватних підприємців. І такі заклади не завжди можна вважати кваліфікованими, якісними моментами у готельно-ресторанній справі. Нема чіткого позиціонування, нема узгодженості дій. І обслуговування має багато недоліків через те, що сервісна структура не заповнена людьми, які мають і професійну освіту, і бажають працювати якісно. Те саме і з додатковими послугами, хоча їх діапазон вже поступово розширюється. – Мова про ті самі «родзинки»? – Так. Цікавинок більшає. Але є проблема, до прикладу, із тим, що можна взяти із собою на згадку про Ужгород. Є те, що асоціюється з містом – речі як той же коньяк, але вони ще недостатньо розрекламовані. Є торт «Ужгород», марка відомого нашого кондитера, і Валентин Штефаньо працює над новими цікавими штуками… «Родзинки»… Є перші серйозні спроби, і їх треба відмітити. Це – фестивалі і акції. Але вони робляться без підтримки міської і обласної влади, безпосередньо конкретними людьми, ентузіастами, що, чесно кажучи, неприпустимо. Хоча б тому, що ентузіаст може відійти від справи в силу суб’єктивних причин, і тоді хороша акція припинить існування. Такі речі мають бути системними. Наразі ж всі такі події і свята — під загрозою, до того ж є політичний фактор, який в туризмі взагалі не повинен мати місця… Якщо ж далі говорити про «родзинки», то в нас є цікаве. Є історичні цікавинки – починаючи від пам'яток культури і архітектури, і до того, що про історичних осіб, пов’язаних з нашим містом, згадуємо через міні-скульптури. Є кілька акцій, так би мовити флеш-мобів, які вже стали традиційними і котрі живуть завдяки ентузіастам і – моментам єдності громади. Саме тому можемо сказати: Ужгород, на відміну від інших міст, має великий потенціал громади. При чому неважливо, хто є чи буде при владі – громада може обійтися без них, що постійно й показує. Звичайно, добре, коли є сприяння, але і без цього громада живе – це метод самоорганізації, і Ужгород вже до цього дійшов… – Але чи означає це, що такі речі, які прикрашають життя міста і є цікавими туристично, й повинні розвиватися самі по собі? Виходить, непотрібно стратегії?.. – Стратегія, у тому числі й туристичного розвитку міста, мала бути розроблена давно (незалежній Україні вже більше 20-ти років!). І насправді не так важливо, яку форму вона б мала – нехай неідеальна, недороблена, до кінця недописана, але стратегія просто повинна бути! Хоч якась орієнтовна, котра потім коригуватиметься і доповнюватиметься! Але стратегія має бути підтримана бюджетом! Що таке бюджет? Це планова річ, видатки мають передбачатися хоча б на рік, і заходи – виконуватись. Повинен бути окремий рахунок на пріоритетні напрямки: якщо соціальна сфера – то на соціальні заходи, якщо промисловість – то промисловість, якщо туризм – то туристичний рахунок! Бо здебільшого всі кошти з'їдаються соціальними моментами: зарплати бюджетникам, енергоносії, утримання міста. І тоді який сенс туристичним фірмам платити туристичний податок, якщо він іде на «проїдання», а не на розвиток туризму?  – Гаразд, якщо говорити про стратегію, то що має стати основою «промо» міста? Що є козирями Ужгорода, які наразі не використані? – Не використані можливості шкіл, освітніх закладів – вони дуже вдало самоорганізовуються, і у них є величезний потенціал до створення подій. Але він рідко залучається. Якщо ж це залучається, то це одразу видно… – Наприклад?

Уменьшить

– Це помітно, коли, скажімо, школа чи кафедра вишу організовують якусь подію, яка одразу «вистрілює», наприклад, спортивну. В УжНУ є кілька кафедр, які можуть самоорганізуватися і зробити якийсь чемпіонат або акцію. Школи можуть зробити виставку – тих же писанок або новорічних іграшок… – …І яскравим прикладом є Парад Миколайчиків, який почався саме зі шкіл. До речі, це дійство – одна із найцікавіших «родзинок» міста взимку. Що ж до інших «козирів» Ужгорода, окрім традицій святкування новорічно-різдвяних свят – скажімо, відомо, що місто володіє багатьма джерелами: і термальними, і мінеральними. Але вони використовуються, скажімо м’яко, не надто активно… – Так, майже не використовуються. Для цього треба значні фінансові вкладення.  – Але точно можемо похвалитися дечим іще, окрім, звісно, знаменитої сакури, навколо цвітіння якої в Ужгороді усе ж таки починають творитися дійства. Які бренди спрацьовують? Скажи як науковець! – Спрацьовує бренд липової алеї, але ще недостатньо – над ним треба працювати. Бренди архітектури періоду Чехословацької республіки, періоду Угорської держави… – Гастрономія? Ужгородська кава?.. – Гастрономія спрацьовує сама по собі, рухається, так би мовити, паралельно. А от ужгородська кава – неспозиціонована. Ця «фішка» просувається хаотично. Але будемо сподіватися, що колись «вибухне» і хтось у нашій великій кількості кав’ярень яскраво самопроявиться в цій атракції.  – А поки що кавову «фішку» від нас перетягує Львів. Хоч всім і відомо, що «у Львові є кав'ярні, а в Ужгороді – кава», але саме кава там уже брендована, є й гасло: «на каву до Львова!». Зате у нас є вино! – Так! З фестивалями вина, які довгий час «прокручувались», нарешті стався вибух, бо вдало спрацювали всі механізми: бізнес, влада і наука спрацювали разом і — спрацювали вдало. Ми маємо зараз два дійства – «Закарпатське божоле» і «Сонячний напій», і вони з часом переростуть й інші винні фестивалі Закарпаття, якщо вже не переросли… – Ми часто говоримо: «Ужгород – туристичне місто!». Звісно, це поки що тільки мрія. Але і необхідність. Адже крім потенціалу туристичного, місто навряд має інші напрямки розвитку, бо Ужгород точно не є промисловим чи, скажімо, інноваційним центром (хіба ще володіє статусом міста молоді, освіти і, в якійсь мірі, науки). Використовувати для розвитку Ужгород може хіба своє географічне розташування, близькість до кордонів (тут іще й логістика) та історично-культурні аспекти. Що слід зробити, аби «зіграв» цей потенціал Ужгорода як туристичного осередку? – Треба об'єднатися – громаді з владою і з наукою та запропонувати бізнесу цей шлях розвитку. Бо бізнес буде розвиватися лише «методом тика»: «що пішло – то робимо», «що не йде – то не робимо». Але така господарська діяльність як туризм – вона не може одразу «піти»: треба пройти етап становлення, інформаційного забезпечення і так далі. – Тобто, Ужгород має сам себе створити як туристичне місто. – Так. Якщо ж уже так говорити, то і в Парижі не дуже є на що дивитися, якби не було відомих письменників, міських «легенд» і –  міфодизайну. Зі Львовом те саме: так, він багатий «наповненістю» архітектури, але ж на 400 років молодший, ніж наше місто, яким за століття «пройшло» кілька стилів архітектури, утворивши неповторну ужгородську еклектику. На жаль, ужгородці не люблять своє місто по-справжньому – лише багато про нього говорять.  – Але ж точно є те, що можна зробити вже сьогодні, і – «малою кров'ю», доки про справжню стратегію розвитку міста доводиться лише говорити! І – вже втілювати свій власний міф про Ужгород як «туристичне місто»… – Коли нічого не робиться системно, активізовується громада. В Ужгороді так і сталося. Кожного місяця є свята, фестивалі й акції. Згадаймо хоча б велосипедний рух – він активізувався без підтримки. Ті ж Парад наречених чи Парад Миколаїв зародилися і проходять на ентузіазмі. Таких прикладів багато. – Але хоча б маленькі кроки, які б зробили цей процес більш системним… Наприклад, якісний путівник Ужгородом… – Ужгород має путівник, але… немає коштів, аби його надрукувати. Вийшло те, що вийшло, а на якісний продукт – як завжди… Утім, ужгородці зробили карту в пасажі… До того ж Ужгород – єдине місто, де є путівник для сліпих мовою Брайля. Загалом же в Ужгороді є місця, куди можна піти і здивуватися – можна вибрати момент, вибрати період. Це сакури весною – те, що «вибухає» саме собою. Новорічно-різдвяні свята. Є різні речі в різні періоди року і є групи, які до цього щось роблять. Є специфічні спортивні змагання (як міжнародні чемпіонати з петанку, які на території СНД проводяться лише в Ужгороді), є культурні події, вони живуть своїм життям. Також з Ужгородом пов’язані такі люди, що аж не віриться, що вони тут були – ми чомусь були зациклені лише на регіональних лідерах, але зараз піднімаються історії про видатних постатей Європи і їх зв'язок з нашим містом. Тут жив Чонтварі – це всесвітньо відомий художник… – …Про Ігнатія Рошковича не так давно почали згадувати. До речі, Ужгород – ще й мистецьке місто! – Так, ми маємо власну Підкарпатську школу живопису. А щодо Рошковича – взагалі ганьба, що про нього забули. Ференц Ліст бував в Ужгороді, Соломон Лівшиц – відомий шахіст, Марк Ведреш – знаменитий скульптор – народився в Ужгороді… Той самий Швейк – ми згадали, що у Гашека йдеться про Ужгород… Ми починаємо згадувати ці моменти, викопувати, і ужгородці дивуються, що це все – наше. Я думаю, що це лише початок «викопування». Дивно, що деякі ужгородці «ховають» цю інформацію, не бажають розповідати і воліють потягти це з собою в могилу. Неправильно, це треба піднімати.  – Знову вертаємося до того, що Ужгород має сам себе створити. Зараз доволі активізувався громадських рух за збереження міста… Водночас є конфлікт між туристичною привабливістю і господарськими питаннями – наприклад, є квітучі сакури і стара архітектура й водночас – сміття і яскраві вивіски на історичних фасадах… Уменьшить– Якщо сказати, що в нас можна і треба хоч із чого «робити цукерку», то це правда. Іншого виходу в нас нема. Водночас – усе, що створюється в новий час, важко приживається. До прикладу, був рух проти маленьких пам’ятників на перилах. Це наслідок браку знань про те, що є в Європі. У Вроцлаві чомусь не воюють проти знаменитих гномиків, яких там є вже двісті штук, навпаки – це стало фішкою для міста. А згадаймо проблему Барселони: місто засноване карфагенянцями, потім там були римляни… Але ніхто не їде в Барселону дивитися на старе місто – всі їдуть побачити твори Гауді! А уявіть, що йому говорили при житті… Але тепер Барселона має лозунг «місто Гауді», й іншого в неї нема.  – А якщо ми подивимося на Ужгород трошки ідеалізований, ніби з висоти пташиного польоту, не звертаючи увагу на розбиті тротуари й таке інше, які гасла могли б бути для нього? – «Зелене місто в центрі Європи». «Місто…». Ух! Проблема! В тому то й справа, щоби сформулювати… «Місто для всіх». Знаєш, це гасло народиться, народиться саме, мусить народитися. Багато міст мало спершу незрозумілі гасла, які потім «вибухали»: «Канзас – місто фонтанів», «Касабланка – місто сонця». Знайдеться. «Ужгород – місто сакур». Так, але сакури – це японське… – Місто сакур в центрі Європи… Слід шукати варіанти. Торік я ініціювала підняття теми бренду (і, відповідно, гасла) для міста. Шкода, що в усіх цих господарський перипетіях і проблемах, які є, ця справа призупинилася. Якщо відверто, не відчула, що це комусь потрібно. Насправді ж до цього колись дійдемо – Ужгороду потрібне зрозуміле позиціонування, і воно має бути у рамках цілісної стратегії розвитку… Так ось, одне з того, що сформулювала, було «Місто зустрічей» – адже тут зустрічаються кордони, шляхи, нації, культури, та навіть кухні… Звісно, передовсім люди. Як перехрестя… – Meeting point, точка зустрічі. – Так, як місце зустрічей, але Місто зустрічей… Гаразд. Ти кажеш, що Ужгород щороку приймає від 300 до 600 тисяч туристів, не маючи з цього прибутку. І цілком спроможний приймати мільйон гостей. Водночас, резюмуючи, можемо сказати – Ужгород лише має стати туристичним містом. Як не прикро, в Ужгороді туризму нема…  – Так. В Ужгороді туризму, якщо його розглядати серйозно і системно, нема. Але давай пом'якшимо – скажемо так: ще нема… Треба працювати.  

P.S. Коли матеріал був уже готовий, стало відомо, що оригінальну літню атракцію – Ужгородську регату – перенесли через похолодання та дощ. Тож принагідно бажаємо Федору Шандору, який носить почесне звання Адмірала Закарпатського флоту, завжди сприятливої погоди та за жодних обставин не втрачати ентузіазму і натхнення.Мукачево
Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:03:13)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:01:32)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)