Незвичайна історія закарпатця у Греції: від прибиральника в готелі — до співвласника туристичної агенції

Незвичайна історія закарпатця у Греції: від прибиральника в готелі — до співвласника туристичної агенції

Ми познайомилися на казковому острові Санторіні, який деякі дослідники вважають втраченою Атлантидою. Закарпатці Валерій та Галина Шоляк зі своїм сином Мирославом проживають у Греції вже більше десяти років.

Пане Валерію, як довго ви живете в Греції?

— Я приїхав сюди на свій день народження, 24 травня 2001 року.

Зробили собі подарунок?

— Так, якщо це можна було б назвати подарунком… У дитинстві я мріяв жити на острові, а потрапив у Грецію у пошуках кращої долі, десь вичитавши, що в цій країні легалізуватимуть мігрантів. Шенгенську візу отримав через туристичне агентство, як паломник до Німеччини. Але Німеччину ми оминули і поїхали прямо до Греції.

В Афінах наші співвітчизники, які проживали там уже довгий час, обіцяли мені роботу і підтримку, проте не виявилося ні того, ні іншого… Я залишився у готелі сам — без роботи, грошей і знання мови. Проте світ не без добрих людей.

♦ Валерій та Галина ШОЛЯКИ.

Познайомився з поляком, що багато років жив у Греції, саме він і порадив, як бути далі, та допоміг вивчити грецьку мову. Починав я з азів: калімера, теканіс, евхарісто, тобто – добрий день, як справи, дякую. Досі зберігаю ці нотатки у старенькому зошиті, на згадку. Відтак почалися пошуки роботи, ходив по різних агенціях, проте для чоловіків праці у той час майже не було, зате була велика потреба у жінках-прибиральницях, доглядальницях, нянях, та я не втрачав надії. І врешті-решт в одній з агенцій із працевлаштування на мій запит ламаною грецькою мовою відповіли російською (там працювали жінки з Краснодара) – «на Санторіні у готель потрібен чоловік-прибиральник». Працівники агенції допомогли купити квиток, посадили на корабель, і я поплив у невідоме.

Як вам вдалося пристосуватися до нових умов життя, адже знаю, що до того ви працювали завучем вечірньої школи у селі Люта, що на Великоберезнянщині?

— Так, я працював завучем вечірньої школи, потім перебрався до Ужгорода, проте роботи не було. У Грецію переїхав, так би мовити, «не від хорошого життя». З дитинства навчений працювати, тому «змінив кваліфікацію» досить легко. Вважаю, що будь-яка чесна робота заслуговує на повагу, до того ж потрібно було годувати родину, а не думати про статус.

Чи користуються повагою наші заробітчани у таких заморських країнах, як Греція?

— Не можу сказати однозначно: так чи ні. Розкажу вам свою історію.

Коли почав працювати прибиральником, довелося наводити порядок у 25 кімнатах, а ще — випрати і попрасувати усю білизну. Окрім прибирання, ввечері смажив для туристів шашлик, впорядковував садок при готелі. Словом, брався за все. Працював важко. Для порівняння, інші прибиральники за цей самий час встигали привести до ладу лише шість кімнат. Хазяїн, побачивши українську спритність і мої навики без проблем відремонтувати електрику чи сантехніку, почав цінувати, проте платив копійки. Я пригрозив, що піду. Як не дивно, саме те, що наважився відстояти свої права перед роботодавцем, спрацювало безвідмовно. Далі наполіг на тому, аби мене оформили легально. На той час я вже мав друзів на острові, які моєму хазяїну пригрозили, що здадуть у поліцію, якщо не оформить нелегала, тобто мене, належним чином. Завдяки цьому в Греції я жодного дня не прожив без документів, коли скінчилася віза, відразу ж отримав дозвіл на проживання.

Всього, що довелося пережити, і не розкажеш… Так, одного разу на будівництві готелю, де у свій час я також працював, власник за якусь дурницю запустив у мене молотком. Маючи почуття власної гідності, адже нікому і ніколи не дозволяв принизити себе, я дозволив собі застосувати силу…. Після цього інциденту наші дороги розійшлися, хоча ми і залишилися друзями, досі вітаємося. Потім було три тижні безробіття. Згодом — інша робота, став менеджером готелю і паралельно працював на будівництві. Саме у той переломний період я дав собі слово – працюватиму так, що ніколи не проситимусь на роботу, мене запрошуватимуть.

Що вас, пане Валерію, найбільше приваблює у Греції?

— У жодній країні світу нема такої демократії, як у Греції. Якщо люди відчувають несправедливість, тут починаються масові страйки і демонстрації. Уявляєте, у школі, яку відві­дував наш син, був недобудований ігровий майданчик і футбольне поле, так діти вийшли на демонстрацію і не пішли до школи. Учні організували страйк, і все добудували за кілька днів. Син Мирослав зараз працює помічником капітана, він ментально відрізняється від нас із дружиною, виріс вільною людиною, не має наших страхів. Син має грецький менталітет, виріс із розумінням свободи слова.

Чи сумуєте за батьківщиною, рідним Закарпаттям?

— Вдома — це завжди вдома. Хочеться повернутися назад, але я вам скажу чесно, зараз не бачу такої можливості. Щоразу, повертаючись на батьківщину, бачу проблеми із корупцією і вимаганням хабарів, які починаються вже при перетині кордону, адже маємо грецькі номери на автомобілі. Я українець, їдучи щороку додому, без проблем перетинаю всі європейські кордони, окрім рідного. Чомусь у Греції мене приймають із більшою любов’ю.

Маю мрію – зайнятися сільським туризмом. Серед моїх численних друзів у всьому світі знайшлися б інвестори, котрі готові були б вкласти гроші у моє рідне село Люту. Проте говорять відверто – не платитимемо хабарів, а без цього іноземна інвестиція і будівництво на батьківщині, на жаль, неможливі. Ненавиджу українську терплячість і оцей вислів — «аби не гірше».

Якщо порівняти греків і українців, що спільного і відмінного?

— Перше, що об’єднує нас, – це православна віра, адже колись і ми були під Грецьким патріархатом. Греки, так само, як і українці, дуже і дуже гостинні, люблять життя, застілля. Проте українці надзвичайно терплячі, і у цьому, на мою думку, наша біда.

Ви розповідали про те, що у дитинстві мріяли жити на острові. Отож мрії збуваються?

— Я вірю, що все починається з мрії. Із вашої власної голови, вірю у силу думки. Спочатку цей острів не був схожим на мрію, адже доводилося працювати з ранку до вечора, терпіти несправедливість і образи задля того, аби пройти непростий шлях від прибиральника до співвласника одного із туристичних агентств.

Розмовляла
Майя ТАРАСОВА, газета «Новини Закарпаття».

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-10
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)