Володимир Тарасюк: «Раз Бог дав людині задатки, то покладає на неї певну місію, яку маємо виконувати...»

Володимир Тарасюк: «Раз Бог дав людині задатки, то покладає на неї певну місію, яку маємо виконувати...»

Його життя розписане, мабуть, похвилинно. Будні майже нічим не відрізняються від вихідних. Його роботі немає меж. Залежно від частини доби й днів тижня він — викладач кафедри журналістики УжНУ, редактор газети «Погляд», ведучий програми «Спортивний сектор» на «Тисі-1», коментатор гандбольних, футбольних, волейбольних матчів та інших спортивних заходів. Але Володимир Тарасюк щасливий, адже в нього є улюблена робота.

  • Володимире Юрійовичу, знайомлячись із вашим журналістським доробком, не важко помітити, що в основному висвітлюєте спортивну тематику. Хто прищепив вам любов до його величності Спорту?

– У моїй сім'ї ніколи не було спортсменів, натомість виріс на дуже спортивній вулиці. Вона є однією з найменших у селі, але на ній завжди збиралося чи не найбільше дітей. У дитинстві ми постійно грали в найрізноманітніші спортивні ігри. Це були баталії, за якими нерідко й дорослі спостерігали. Ось це й був мій перший «спортивний» досвід, який розбурхав і утвердив у мені любов до спорту. Завдячую, звичайно, і вчителям фізкультури. Їх було кілька, але всі ці наставники – справжні педагоги. Вони вміли захопити різними заняттями, іграми. А ще переконали, коли я у 8 класі довідався про хронічну недугу й окремі лікарі в подальшому песимістично дивилися на моє «рухливе» майбутнє, що саме фізична культура і спорт допоможуть подолати мені проблеми зі здоров’ям. Невипадково ще в 9 – 10 класах я захищав честь села в чемпіонаті району з футболу. І сам собі довів, що за допомогою спорту справді можна багато що в житті подолати. Потім навіть у лавах армії служив, хоч міг і «відкосити», пережив кроси, марш-кидки… Завжди пам’ятаю слова літературознавця й політика Анатолія Луначарського, який зазначав: «Спорт формує культуру оптимізму, культуру бадьорості”. 

  • Раніше ви писали про спорт у друкованих ЗМІ, а нині – ведучий програми «Спортивний сектор» на обласному телеканалі «Тиса-1». Це Ваш особистий шлях до самовдосконалення, якому, як відомо, немає меж?

– Саме так можна й сказати. Я люблю вчитися й ніколи не соромлюся цього. Вважаю, що навіть якщо людині 90, вона повинна вчитися. Удосконаленню немає меж. Тому у своєму професійному житті, крім газетно-журнальної, інтернет- і тележурналістики, я мав ще й радійний досвід: півроку вів програму в режимі прямого ефіру. Згодом мені запропонували спробувати себе на телебаченні. Вважаю, що якщо викладаю журналістику в університеті, то повинен пройти через усі види ЗМІ. Водночас це не панацея. Просто неоціненний досвід, який допомагає не тільки мені, а й передається студентам. 

  • Чи підраховували, скільки вже вийшло програм «Спортивного сектору»?

Я не тільки підраховую, а від першого випуску веду текстову архівацію всіх програм. «Спортивному сектору» вже пішов шостий рік, наразі буде 212-ий випуск. Удячний усім телеколегам, які мені допомагали й допомагають у роботі. По-особливому приємно, що до цієї програми долучаються наші студенти. Чимало з них, почавши зі «Спортивного сектору», тепер успішно реалізовують себе в тележурналістиці. 

  • Позаминулого року вийшла ваша праця «Розвиток спорту на Закарпатті в незалежній Україні (1991-2011)». Коли Ви її задумали й скільки над нею працювали?

– Ідею виношував ще із середини 1990-х років. Благо, уже мав чимало авторських матеріалів. У нас на Закарпатті розвивається багато видів спорту, є значні успіхи. І якщо розвиток спорту в радянські часи підсумував Василь Федак у дослідженні «Закарпаття» в спортивному вимірі» (1994 рік), то комплексної розвідки за часів незалежності України й саме про цей період у краї не було, хоч загалом на спортивну тематику вийшло чимало цікавих та ґрунтовних праць. Про них, до речі, згадую у своєму виданні. Так і зародився «Розвиток спорту на Закарпатті в незалежній Україні (1991-2011)». Удячний управлінню молоді та спорту облдержадміністрації, яке допомогло фінансово реалізувати цей проект. Створюючи книжку, мав і цілком актуальну для суспільства мету: себе можна знайти не в алкоголі, тютюні чи наркотиках, а в здоровому способі життя. 

  • Ви видали в співавторстві монографію, присвячену дослідженню журналістської творчості Авґустина Волошина. Що Ви від нього почерпнули для себе?

– Коли розпочав викладати в університеті, то потрібно було узгодити тему для дисертації. Спрямовував себе на дослідження саме з історії закарпатської журналістики. Оскільки я не місцевий, то прагнув більше довідатися про цей благодатний край. І постать Авґустина Волошина дуже імпонувала мені. Це була та людина, довкола якої творилася історія і яка сама творила історію. Це була державотворча людина, патріот. Авґустин Волошин зробив чимало для розвитку свого краю, для нашої державності, недаремно йому посмертно надали звання „Герой України”. 

  • Чи писав президент Карпатської України на спортивну тематику?

– Спортивним журналістом, звичайно, Авґустин Волошин не був, але в нього є низка публікацій, пов’язаних із потребою займатися фізичним вихованням, вести здоровий спосіб життя. Особливо акцент зроблено на молодому поколінні. 

• Пане Володимире, що для Вас університетська газета «Погляд»? 

– У січні будемо відзначати 15 років нашого часопису. А 15 років – це частина життя, причому не стільки мого чи навіть редакції, скільки студентського й викладацького складу університету, зокрема студентів-журналістів. Гадаю, за вказаний час газета хоч і помилялася в чомусь, проте успішно виконувала принаймні дві місії: систематично розповідала про багатогранне життя альма-матер та давала можливість хорошої практики здобувачам журналістського фаху. Утім нести редакторський хрест нелегко. Почасти це – саможертовна робота. Іноді щодня доводиться відповідати на 15–20 листів, у яких студенти просять проаналізувати свої матеріали. Тільки на це потрібно час! Але, з іншого боку, розумію: щоб чогось навчити, потрібно індивідуально працювати з молодими авторами, пояснити кожному переваги й недоліки журналістських виступів, а не тільки на планірках чи під час практичних занять. Воднораз пишаюся, що стільки часу працюю в «Погляді». Адже було багато хороших результатів, успіхів, зокрема і на всеукраїнському рівні, які спільно творили студенти й викладачі кафедри, факультету, університету. За це всім щире спасибі!

  • Чи допомагає газета Вам розпізнати майбутніх журналістів серед студентів?

– Однозначно, адже якщо особистість творча, то її одразу видно. Намагаюся в кожному розпалити журналістську іскру, спонукати повірити у свої сили. Завжди кажу студентам, що поразки й перемоги слабкого роблять ще слабшим, а сильного – ще сильнішим. Мій рецепт фахового зростання: не занижувати свої можливості, але й не ходити із зіркою на лобі. І саме «Погляд» значною мірою дає можливість позбутися цих крайнощів, принаймні достатньо розкриває студента, його грані творчого характеру, таланту, які намагаюся скерувати в потрібне русло.

  • Сьогодні Ви ще й голова Прес-клубу молодого журналіста “Медіаперспективи”. Маєте вже якісь нові ідеї, плани, новинки щодо прес-клубу?

– Насамперед хотів би подякувати попередньому керівникові – Галині Василівні Шумицькій, яка доклала значних зусиль, аби цей клуб повноцінно функціонував. Я прийшов не на порожнє місце й кращі традиції намагатимусь підтримувати. Але, без сумніву, якщо приходить працювати інша людина, то в неї є якісь свої нові ідеї, нове бачення. Тому не дивно, що можуть з’явитися й нові форми роботи, нові види зустрічей. Наприклад, останнє засідання було виїзним. Дослухатимуся й до того, кого б самі юнаки й дівчата передусім хотіли б бачити на засіданнях прес-клубу. Усі плани наперед не розголошуватиму. Хай це буде сюрпризом для студентів. 

  • Студент – категорія вічна, а чи студент-журналіст серед них особливий?

– Звичайно, адже всі студенти по-своєму особливі: чи то хімік, чи біолог, чи будь-хто інший. Що ж до студента-журналіста, то він насамперед вирізняється комунікабельністю, веселим духом, оптимізмом і невгамовністю, невсипущістю. Це справжній пробий-голова, який ні з чого не робить проблему, у всяку шпарину хоче залізти, аби щось нове побачити, почути. Як нам мене, такі риси якісно й приємно вирізняють студентів-журналістів.

  • Хто мав вплив на формування вашого світогляду?

– У житті я мав багато хороших вчителів, за що вдячний Богові. Перші наставники, звичайно, батьки. Їм насамперед удячний за те, що привчили мене працювати й весь час наставляли: «Спочатку будь Людиною, а потім уже кимось іншим». Не знаю, наскільки мені вдається бути Людиною, але я цього справді все життя прагну. Крім батьків, у мене було багато вчителів у школі, університеті та журналістиці. Боюся когось пропустити, тому не називатиму поіменно, а просто, як і моїм мамі й татові, низький уклін і шана! Вони справді багато зробили для мене.

  • Останні кілька років ви долучаєтеся до виховання творчої молоді, зокрема майбутніх журналістів у Малій академії літератури і журналістики…

– По-перше, хочу подякувати тим людям, які створили й забезпечують безпосереднє функціонування МАЛіЖ. Насамперед її ініціатору й керівникові, заслуженому журналістові, письменнику Василю Тарчинцю, керівникові відділення МАЛіЖ у Закарпатській області, відомому тележурналістові, поетесі Ірині Гармасій, яка до того ж зробила мені честь і запросила попрацювати в цій Академії. Тут є всі можливості розкрити себе творчо обдарованим дітям, зокрема і в журналістиці. А я побачив, що таких дітей у нас, в Україні, зокрема й на Закарпатті, вистачає. Цього року в силу обставин я не зміг приїхати на всі дні роботи фестивалю в рамках Академії, але й того вистачило, щоб переконатися, наскільки студенти й школярі з різних куточків країни очікують таких зустрічей, майстер-класів. В окремих юних членів МАЛіЖ, із якими працював минулого року, навіть виступили сльози радощів від повторної зустрічі. Я не очікував такого ставлення. Це мене надзвичайно розчулило та зворушило. Наскільки зможу, у майбутньому обов’язково підтримуватиму МАЛіЖ своєю участю в ній. Академія саме пережила своє перше десятиліття, тож хай і надалі МАЛіЖ робить свою благородну й вагому справу – підтримує юні таланти. 

  • Ви працюєте на кафедрі журналістики майже із самого початку її заснування. За цей час школа журналістики на Закарпатті пройшла якусь частину шляху. Чи відчуваєте, що ваші випускники, студенти формують громадську думку в інформаційному просторі?

– Однозначно відчуваю. По-перше, це виявляється в тому, що чимало наших вихованців досягли багато чого в житті. Вагома частина випускників уже працює за кордоном, у всеукраїнських ЗМІ, займають високі посади або ж просто стали пізнаваними журналістами. Прикро тільки, що іноді інформаційний простір Закарпаття збурюють публікації, у яких є намагання подати роботу нашої кафедри, відділення в негативних відтінках, є прагнення довести, що журналістська освіта – не обов’язкова. Із якою метою це робиться? Чи то на замовлення конкурентів, чи в іграх політиканів, чи від незнання реального стану справ (адже такі автори-скептики не приходили на відділення, не спілкувалися зі студентами, викладачами, не бували в наших навчальних аудиторіях, а отже, не володіють достовірною інформацією)? Не знаю… Зрештою, суть не в цьому. А в іншому. Хто хотів би, щоб нас консультував юрист або лікар без диплома? Ось так і журналіст, уважаю, повинен мати фахову підготовку в стінах вишу. Проблеми з «куванням» професійних кадрів, звичайно, завжди були й будуть. Теорія ніколи не могла наздогнати практику. Але песимістам університетської журналістської освіти відповім словами нині, на жаль, покійного професора Володимира Здоровеги, який серед журналістів-практиків мав авторитет: «Практична, прикладна за природою журналістика важко вписувалася і вписується у систему класичної університетської освіти. І це тема окремої розмови. Але саме в університеті, і тільки в університеті, молоді адепти журналістики мають змогу здобути ті базові фундаментальні знання, які здобуваються тільки в юності і які стають основою для набуття майбутніх спеціальних, прикладних знань і навиків». 

Нещодавно я опублікував наукову статтю про методологію й відповідно якість навчання журналістів, використавши за основу анонімне анкетування працівників обласних ЗМІ різних типів. Так ось: в опитуваннях досвідчені практики дають високу оцінку нашим студентам і випускникам. Звичайно, є серед них і кращі, і гірші, але в цілому кафедра журналістики УжНУ на правильному шляху. А проблеми підготовки кадрів можна і треба вирішувати спільно, зокрема й через дискусії, зустрічі так званих «теоретиків» і «практиків». Ось нещодавно ми уклали нові договори (на 5 років) із рядом регіональних ЗМІ, де наші студенти проходитимуть практику. Будь ласка, досвідчені колеги, учіть молодих журналістів правильно писати, як свого часу в редакції «районки» вчили мене. Для того молодь і приходить у медіа, щоб здобути практичні навички, хоч не забувають про них і викладачі у виші. Сукупними зусиллями (у редакціях і університетських стінах) підготуємо більше кращих фахівців. 

  • І насамкінець: до чого повинен дослухатися майбутній журналіст, що повинен знати, щоб не загубитися в цьому інформаційному просторі, а, навпаки, стати помітним?

– Передусім студент повинен мати мету в житті. Якщо це студент-журналіст, то він має зрозуміти, ким саме хоче стати в журналістиці. Але слід пам’ятати: наша професія не з тих, яка робить людину матеріально багатою. Слід готуватися до саможертовної праці, яка потребує багато часу, зусиль, умінь, знань, напруги тощо. З іншого боку, такий «дискомфорт» компенсується цікавими зустрічами, подіями, подорожами, враженнями, зрештою – високою місією, яку на журналістів покладає суспільство. Я думаю так: якщо людині дано якісь здібності чи талант, у нашому випадку до журналістики, то не для того, щоб просто існувати чи почивати на лаврах слави. Раз Бог дав людині такі задатки, то покладає на неї певну місію, яку потрібно з честю виконати. 

Ярміла Гармасій,
студентка відділення журналістики
Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-10
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)