Життя на відшибі… Що не село на Міжгірщині, то має назву, яка приклеїлася з давніх-давен

Життя на відшибі… Що не село на Міжгірщині, то має назву, яка приклеїлася з давніх-давен

Райцентр — не виняток. Грабовець, Поточина, Волівчик — такі назви найбільших житлових масивів Міжгір’я. А найпротяжніше за відстанню Прохідне, що сусідує ще з одним мікрорайончиком за йменням Дешево.

Дистанція цих двох осідків у середгір’ї, де хати вишикувалися вервечкою від “серця” “столиці” верховинського краю до піднебесного синевирського перевалу, сягає чималу віддаль — аж 6,5 км. Прохідне — мала батьківщина відомої людини, лауреата Національної премії ім. Т.Г.Шевченка Петра Скунця. Саме тут народився і ріс геній поетичного слова, аристократ волелюбного духу, справжній патріот України. Увіковічує пам’ять про нього одна з названих його іменем нових вулиць. Зараз тут з родини письменника проживає лиш сестра Василина.

Різниця між першим і другим поселенням — як у відстані, так і чисельності дворогосподарств. Прохідне тягнеться понад 5 км, маючи майже півтори сотні обійсть, що утричі більше за Дешево. Відмінність простежується і в побуті.

 

Колиба-ресторан “Квасур”, що належить ТОК “Петрівська слобода”.

Прохідняни все-таки заможніші — ця деталь у добробуті виразно підкреслюється новозбудованими помешканнями на місці розташування ферм та іншого призначення споруд колишнього колгоспу — такий собі свіжий елітний масив за місцевими мірками. А чим далі, то тьмяніє достаток. Особливо скромністю зажиток виділяється у хвості житлового рукава, де підйом на перевал. Гірські груні в урочищі, що зветься Заверхнянською Кичерою, теж помережані простими людськими оселями, розташованими на значній віддалі одна від одної. За адміністративним поділом ця місцевість з радянських часів чомусь підпорядковується Синевирській сільраді. Підлеглість парадоксальна, бо горянам куди ближче і вигідніше було б за всіляких потреб добиратися до органу місцевого самоврядування у Міжгір’я, ніж у село над Тереблею. Найперше, далеко і важко чимчикувати уверх і вниз через високий перевал пенсіонерам. Під час подорожі, не виключено, можна зустрітися і з вовком. Щоправда, тутешні синевирці вже звикли себе вважати міжгірцями або пак дешевлянами чи прохіднянами, з котрими межують у добросусідстві.

А найтісніше колись їх єднала у цій ущелині гір, безперечно, ґрунтова дорога, котра сполучала села над Рікою і Тереблею. У 70-ті роки минулого століття їй на заміну став асфальтний шлях. Знову через хребет синевирського перевалу, але вже в іншому місці, до речі, теж пролягає житловою відногою Міжгір’я — Волівчиком. Зріє слушна ідея підремонтувати давню стезю з туристичним наміром, щоб нею з вітерцем гасали квадроциклісти та велосипедисти. Цей вид їзди нині є модним відпочинком.

Що не кажи, а дорога всюди розбита, часто-густо лісовозами, подекуди виглядає як після бомбардування.
Підтоптаний манівець необхідно капітально підлатати, бо курсують ним маршрутний та шкільний автобуси. Не завадило б зміцнити й береги в’юнистого потічка, котрий під час повені може завдати підступного удару подвір’ям селян.

Одне зникає, інше виникає

Мандруючи околицею, неждано зустрічаємо на мотоциклі 86-річного Івана Чупа, у минулому відомого бригадира-будівельника Міжгірського лісокомбінату. Знайомий каже, що на старості тримає корову, теля, має пасіку. Походження Дешева корінний житель пояснив тим, що в давнину сюди здалеку зганяли худобу, бо її випас обходився дешево.

Аналогічно трактують і назву Прохідного, яким проходила дорога, котрою з Синевира, Негрівця вели маржину на торг у Волове (теперішнє Міжгір’я). Колись було повно скота, а тепер, як кіт наплакав. Ще з два-три десятки років тому тутешні газди випасали понад тисячу овець, навесні проводили аж два мішаня за сполучення їх у єдину громадську отару. Нині ж навряд чи й 200 їх назбирається. Явно поменшало корів — кругом вершки з нескошеною травою. І все-таки приємно здивував приватний підприємець Олександр Піфко, котрий недільного дня на толоці скотарив з двома коровами і символічно нагадав: хата без хліва, що газда без хліба. З худобиною не розлучаються також трудолюбиві сім’ї Василя Бундзяка, Марії Маслей, Ганни Биби…

Що радує — дефіцит свійських тварин почала компенсовувати поява форельних господарств біля прозорого гірського русла, зокрема, акуратні ставки-рибники облаштували Микола Цімбота, Василь Гаштур. Останній має і кузню. А ось 55-річний Іван Дурневич у себе в Дешеві неподалік будинку зберігає давню природну пральну машину — валило, яке змайстрував ще дід Федір. Аж білосніжно-золотистими після прання у ньому стають привезені навіть з Лозянського і Синевира рунисті овечі речі, килими і доріжки… Таким унікальним старовинним агрегатом, погодьмося, зараз мало яке село може похвалитися. У попередні роки були у цих краях млин, а ще — міні-ГЕС, якою заправляв Іван Тільняк біля зимівки.

Має цей житловий масив райцентру і своїх майстрів. Скажімо, Петро Звірич — стельмах, чинить колеса до возів. Може до всього виготовити рукодільницям куделі, веретена. Однак 88-літньому чоловікові час від часу дошкуляють хвороби, а передати секрети кустарництва нікому. Столяр з великої літери і його земляк — на п’ять років молодший Дмитро Пилипчинець, до речі, родич знаменитого літератора Петра Скунця. Його сини добре знаються у різьбі по дереву, розмальовують Божі храми — церкви.

Взагалі тут добрі, скромні й працьовиті люди. З гордістю, для прикладу, односельчани відгукувалися про колишню листоношу Марію Рущак, з шаною говорили про свою рятівницю Анночку — завідуючу місцевим ФАПом Ганну Рущак. Згадували добрим словом про ще одного Рущака — Михайла Григоровича, директора Міжгірського будівельно-деревообробного підприємства, тутешнього вихідця.

І природна краса цього краю неперевершена. Славний він насамперед трьома цілющими мінджерелами. Біля одного з них у затишному урочищі Квасівський відомий у державі університет “Україна”, який очолює перший міністр освіти незалежної України Петро Таланчук, спорудив і продовжує забудову турбази “Петрівська слобода”.

Кого обирають — тому довіряють

По довжелезному закутку Міжгір’я поводирем погодився стати Олександр Шовак, який родом звідси. Йому всього 43 роки, але за плечима вже чималий досвід: служив на флоті у Владивостоці, працював у місцевому райвідділі міліції, у тому числі начальником ДАІ, першим заступником начальника РВ УМВС України. Зараз — начальник відділу Держземагентства у Міжгірському районі. Олександр Васильович — депутат селищної ради вже двох скликань, отож, як кажуть, йому і всі карти в руки.

♦  Олександр Шовак у колі сім’ї.

— Щоб Прохідне і Дешево не старіли, треба працювати, — каже він. — Проблеми є, про них люди не мовчать. Дорога — найперше завдання.

У селищній раді небезпідставно називають Олександра Шовака як одного з найактивніших депутатів, бо серйозно турбується про рідну сторону. Не дає спокою, коли треба ліквідувати вади або зробити щось нове. Результати помітні: організовано вивіз сміття, автобусне сполучення з райцентром, проведено кабельне телебачення, докорінно розширено мережу телефонізації. «Всі ці та інші надбання — вінець спільних зусиль депутатського корпусу», – у свою чергу стверджує мій супутник. Знають О.Шовака і як мецената, зокрема, футбольної команди “Верховина”, початкової школи в Дешеві… Любов до рідного краю успадкував від батька — Василя Олексійовича, теж колишнього депутата райради і селища, керівника ремонтно-транспортного підприємства. Саме він став “піонером” газифікації осідку, виготовляючи проектно-технічну документацію і створюючи бригаду спеціалістів. Телевежа — теж заслуга пенсіонера. Пан Василь у свої 70 не повісив молоток на цвяшок — ставши ковалем, клепле залізо, виготовляючи металеві огорожі та всілякі інші речі.

Мило було побувати і в гостях молодшого Шовака. Подвір’я уквітчане садом, клумбами квітів, навіть персики вирощують з дружиною Тетяною, вихователем дитсадка. Ставок з рибами завів господар неподалік подвір’я, а у березі ще спорудив пивницю — земне сховище для городини. Одне слово, має ґаздівський почерк. Пишається не лише синами Василем та Андрієм, але й предками, бо були роботящі. Найперше дідами — мельником Олексою та ковалем Василем. Як і прадідом Олексою, який у бочці на кораблі переправився за океан на заробітки, щоб виживала сім’я за давньої скрути. За це його і прозвали у Прохідному Американтом. Таких, як Шовак, побільше б серед депутатів, які по-справжньому вболівають за престиж свого краю.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Міжгірський район, газета «Новини Закарпаття».
Фото автора.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-05
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Кацапській мові не місце в Україні доки москалі оккуповують українську землю. На Донбасі і в Криму повністю заборонено українську мову та освіту. Треба відповідати ворогам, завезеним з рязанщини-моско ......
Іван (2016-12-06 03:21:12)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:03:13)
Надо расследовать схемы, по которым Ляшко стал миллионером и приобрел ряд элитных квартир и апартаментов! Какие олигархи и за что ему платили!?...
Гость (2016-12-05 21:01:32)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)