Великі біди малих ужгородців. Невигадані історії, які крають серце

Великі біди малих ужгородців. Невигадані історії, які крають серце

В одному з попередніх номерів «Унґвар» розповів про ужгородську дівчинку, яка за свої 16 «встигла» багато – батьки пиячили, бабку, яка оформила опікунство, Катя (ім’я змінено – авт.) довела до розпачу, кочувала закладами – школа-притулок у Батьові, реабілітаційний центр у Сваляві, психіатрична лікарня в Берегові після спроби самогубства. Зараз у Каті життя ніби більш менш налагодилося – опіку оформила старша сестра, працівники служби у справах дітей Ужгородської міськради допомогли влаштувати її в одне з ужгородських професійно-технічних училищ і дівчина вчиться на швачку.

10-11 клас для дітей-сиріт – влада задумалася

Історія Каті стала ще одним «камінцем», який, хочеться сподіватися, таки нарешті зрушить із місця «брилу» давньої проблеми. Після 16 років – 9 класів школи, діти без батьків практично не мають вибору – їм хіба одна дорога – у ПТУ. І зазвичай не на ту професію, про яку вони не те що мріють, а бодай хоч сяк-так згодні, а на ту, куди є можливість їх прилаштувати. Тепер же обласна адміністрація вже почала вивчати питання запровадження в школі-інтернаті в Перечині навчання й у 10-11 класах.

Як не парадоксально, досі такого закладу для дітей, позбавлених батьківського піклування, на Закарпатті немає. Найближчий – на Львівщині, але й туди приймають дітей передусім із серйозними захворюваннями. 

А, наприклад, із двох дітей в Ужгороді, у яких оформлено статус позбавлених батьківського піклування, один хлопець залишився навіть без ПТУ. Його опікун померла, а з другою жінкою-опікуном взаємини «колючого» підлітка не склалися. Відтак була кримінальна справа, тривалий час він перебував під вартою. Оскільки майже півроку не відвідував навчання, його відрахували. Тепер поновити не можуть, бо усі бюджетні місця зайняті, а сиротам належать виплати більші, ніж просто стипендія.

Крім того, за словами начальника міської служби у справах дітей Марини Арокгаті, «кандидатів» учитися у старших класах інтернату – щонайменше по одному чи не в кожній ужгородській школі. Нещодавно, наприклад, дівчинку працівники служби перевели на екстернат – у неї не складалися взаємини в школі. А мама більшість часу перебувала на лікуванні у психдиспансері. Якось вона навіть написала і нотаріально завірила заяву про відмову від дитини, потім передумала.

Таких батьків, яких, на добру справу, слід було б позбавити батьківських прав, чимало. Проте досі все впиралося в питання без відповіді – куди подіти таку дитину? 15-16-річні – не чарівні немовлята, усиновлювати яких вишиковується черга. Та й оформляти опікунство над ними теж не поспішають. Це вже цілком сформовані особистості, от тільки з проблемами підліткового віку, помноженими на численні пережиті стреси, і для дорослого життя (та ще й такого, як нині) вони ще далеко не дозрілі. Можливо, вже з наступного року чи бодай з 2015-го (чиновницькі гвинтики крутяться не завжди швидко) сироти з паспортами не залишатимуться фактично на вулиці і напризволяще.

7-річний безхатченко при мамі з квартирою

Марина Юріївна також кількома штрихами розповіла про ще одну дитячу долю, яка, попри «імунітет», який, здавалося б, уже мав виробитися у працівників служби, вражає. Максимку (ім’я, зрозуміло, змінене – авт.) зараз 7 років. «Така хороша дитина», – зітхають. У шість, на відміну від ровесників, хлопчик не пішов до школи. Мама його після автоаварії ледве ходить. Лише з опорою-ходунками. Розтрощену ногу їй скріпили пластиною, але її треба видаляти, бо нога постійно нагниває. Працівники центру соціальних служб домовилися про операцію і лікування в обласній лікарні – все без грошей, але жінка до медиків так і не прийшла. Зате регулярно спускатися з шостого поверху по пляшку її вистачає.

Ще у Юрка була бабуся – сліпа і прикута до ліжка. Доглядати її було нікому. Не так давно старенька відмучилася. Щодо мами ініціювали позбавлення її батьківських прав, але у суд вона теж ні разу не з’явилася.

Максима ж відправили на оздоровлення в дитячий протитуберкульозний санаторій «Човен», згодом у притулок у Батьово. Оскільки термін перебування і там, і там обмежений, хлопчика переводили – із санаторію в притулок і навпаки. Зараз малий перебуває у реабілітаційному центрі в Сваляві, там нарешті почав вчитися у школі.

Збираючи документи для оформлення в інтернат (куди саме – вирішать на обласному рівні), працівники міської служби у справах дітей зіткнулися з тим, що Максим фактично безхатченко. Один із необхідних папірців для інтернату – довідка про склад сім’ї. Звернулися в ЖРЕР і виявили, що в квартирі прописані мама і бабуся, а дитину навіть не зареєстрували. Тепер потрібно ще клопотати про прописку, зробити опис майна, бо інакше після закінчення інтернату хлопець не матиме нічого.

Максимко у свої 7 теж «устиг» уже багато – не на одне, та ще й поки таке коротеньке життя. Можливо, знайдеться якась добра душа і хлопчик ще «відігріється» у справжній родині… 

Тетяна РОШКО, газета «Унґвар».

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-06
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)
Не хочу никого оскорбить,НО закрадывается сомнение в адекватности авторов законопроекта.Они представляют СКОЛЬКО ЭТО СТОИТ.Может для цветущей страны для которой кредиты МВФ пыль,это не проблема???Може ......
простофиля (2016-12-06 22:26:34)
Ну и где же запись? История с компроматом точно напоминает анекдот о неуловимом Джо....
Федя (2016-12-06 20:57:36)
Скоро ты и задние лапы так же поднимешь......
Валерий (2016-12-06 20:41:37)
Порошенко добре казав віддати гроші в казну Кадиров-Онищенко сам насправді жадібний відмовився от і весь сир- бор результат ми читаємоі ковтаємо це все лайно....
Анна (2016-12-06 19:29:58)