Тягар років. Одиноким стареньким в Ужгороді, на щастя, є кому допомогти

Тягар років. Одиноким стареньким в Ужгороді, на щастя, є кому допомогти

Новорічно-різдвяні свята – час, коли особливо прийнято згадувати про диво, чарівну казку та хочеться робити для когось хороші справи. А є люди, для яких добрі справи, милосердя, співчуття і терпіння – щоденна праця, професія. Вони працюють із тими, хто вже не може самостійно дати собі раду – літніми і самотніми, інвалідами, хворими. 

Тих, переважно стареньких, які не можуть самостійно себе обслуговувати (зараз їх 26), прихистили у приміщенні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування у мікрорайоні «Шахта». А ще більш ніж двом сотням ужгородців соціальні робітники центру допомагають удома. «Щонайменше двічі на тиждень, – розповідає директор терцентру Галина Юсковець – купують все, що потрібно людям: харчі, ліки, прибирають у хаті». Часто соціальні робітники – чи не єдині, з ким одинокі люди можуть поспілкуватися, це їхній зв’язок із світом поза стінами помешкання.

«Унґвар» теж побував у гостях у двох ужгородців, до яких соцробітники приходять додому.

Вчителька математики – гід містами СРСР  

Ужгородка Клара Людвігівна у 60-70-ті об’їздила мало не весь величезний Радянський Союз. У Москві була 36 разів, у Ленінграді (вона не звикла до нинішнього «Санкт-Петербург») 20 разів. Грузія, Азербайджан, Самарканд, Ташкент, Бухара – для неї добре знайомі країни і міста. Жартує, що хіба в Іркутськ не доїхала. Подорожувала майже кожні канікули – не тільки літні, а й під час осінніх, зимових, весняних – решту часу працювала вчителькою математики.

Спочатку, після закінчення Ужгородського університету, Клара Людвігівна 5 років віддала рідному вузу. А тоді вирішила вчити дітей. Починала у 6-ій школі,  відтак перейшла у 15-ту і там пройшли більшість із 35 років її стажу. Колишні учні згодом приводили до неї вже своїх дітлахів. За школярами і їхніми батьками, каже, тепер найбільше сумує.

Якось друг студентської юності, який згодом став директором місцевого представництва всесоюзної туристичної мережі «Спутник», попросив її супроводжувати в поїздці одну з перших угорськомовних туристичних груп, яку пустили подивитися СРСР. Із того часу на багато років пані Клара стала «за сумісництвом» ще й гідом-перекладачем.

Угорка за національністю, російською вона володіла так, що могла відтворити навіть прислів’я та приказки. А її українська не тільки без акценту, а ще й дуже багата, літературно правильна і вишукана.

Спогадів, вражень із тих часів залишилося багато. Їй навіть присвоїли звання почесного шахтаря України! Якось на Донбасі, коли супроводжувала чергових туристів, постало питання про спуск у шахту на глибину 1020 метрів. Доти там не бувала жодна жінка! А Кларі Людвігівні дозвіл таки дали, але аж після трьох днів телеграм і перемовин із Москвою. Розповідає, що злякатися під час спуску й «екскурсії» якось і не встигла, а як піднялися – на обличчі біліли тільки зуби. Однак за ту поїздку стільки наслухалася про шахту, що згодом на ВДНГ у Києві розповідала про видобуток вугілля краще за фахівців галузі. 

Рідкісні на той час туристичні закордонні делегації, пригадує, приймали з такими почестями, як і офіційні. А власне за роботу перші два роки їй нічого не платили – разом із групою мала тільки проїзд, проживання, харчування. Згодом за те, що не лише перекладала, а й знала, що та як розповісти туристам, займалася їхніми переїздами, влаштуванням у готелі, харчуванням, безпекою, словом, усіма питаннями – отримувала аж 1 карбованець за день. Утім, для неї головною була можливість побачити світ.

Уже 20 років пані Клара на пенсії, незабаром розміняє дев’ятий десяток літ. У двір багатоповерхівки виходить, каже, хіба влітку. Проте все ще доглядає під будинком квітничок. Багато квітів і в її квартирі та навіть на сходовій клітці під’їзду. Порядкувати в хаті, купувати все необхідне їй допомагають соціальні робітники, які приходять двічі на тиждень. Не може нахвалитися на своїх помічників. Каже, обійдуть і кілька базарів, аби знайти те, що вона просила, купити дешевше.

Стежить за подіями в країні і всім, що робиться в Ужгороді. Перечитує газети. Не одному керівникові Клара Людвігівна написала численні листи-пропозиції. Але найцікавіше – абсолютно не скаржиться на життя, вік чи болячки – її оптимізму, бадьорості, дотепному гумору можна тільки позаздрити. Єдине, нарікає, часу не вистачає і багато із запланованого просто не встигає зробити!

Ужгород переміг у «конкуренції» з десятками міст від Німеччини до Монголії

Миколі Степановичу 87. Ще минулого літа вибиралися з дружиною на дачу, тепер же через проблеми з суглобами йому важко пересуватися навіть квартирою. Операцію ж, кажуть, серце може не витримати.

Микола Степанович у 43-му закінчив школу, а вже під зиму пішов в армію. Улітку 44-го хлопця кинули на третій Білоруський фронт, перші бої прийняв під Оршею. Розповідає, на один кілометр тоді стояло триста пушок. Звідти рушили на Прибалтику, відтак Німеччину. Наводчик потужної гаубиці, поступово дослужився до командира бойового підрозділу. Назавжди запам’ятав прізвища тих, із ким рік провів в одному окопі.

Біля однієї гармати доля звела: двох росіян, татарина, грузина, азербайджанця та українця. В одному з боїв стометрова траншея завширшки близько 3 метрів стала братською могилою для більш ніж 70 людей. А Миколу Степановича в голову поранив осколок. Лікарка в госпіталі казала: ще б 2 міліметри і ми б із вами не зустрілися…

Дві медалі «За відвагу» та нагорода «За бойові заслуги» – найдорожчі з численних відзнак, які нині важкими рядами розташувалися на парадному кітелі ветерана. Після закінчення війни він залишився на військовій службі. До 1977 року змінив 15 місць служби – серед них у Ленінграді, Горькому, Білорусі, Німеччині, Кишиневі, Забайкаллі, Монголії. Зрештою потрапив на Закарпаття. Під час перебування в Кишиневі вирішив здобути юридичну освіту, відтак закінчив юридичний інститут у Москві. Ця професія і стала другою після виходу на пенсію у 1977-му – ще майже два десятки років працював юристом курорторгу, обласного управління торгівлі.

Більше трьох десятиліть тому невиліковна хвороба забрала життя дружини Миколи Степановича. За якийсь час доля звела його з такою ж самотньою Надією і всі ці роки вони опора і підтримка один для одного. Стіни всієї невеличкої квартири подружжя вкриті вишитими картинами – роботами пані Наді.

Щоправда, зараз усе більше порожніх цвяшків – вона вже не вишиває, але так само, як і раніше щедро роздарює свої маленькі шедеври, виконані різними вишивальними техніками.

По господарству їм теж допомагають робітники міського територіального центру соціального обслуговування. Кажуть, намагаються навіть привнести в одноманітні будні маленькі радощі.

Те, що люди на старості не залишаються сам на сам зі складнощами і турботами, отримують допомогу і підтримку, добре слово – дуже багато важить не лише для таких ужгородців. Це і якась надія, впевненість для кожного з нас, що як би доля не обернулася, завжди є ті, хто не залишить у біді.

Тетяна РОШКО, газета «Унґвар»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-02
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)