«Архітектори мусять бути оптимістами..., — каже автор проекту реконструкції площі Народної в Ужгороді Володимир Павлей

«Архітектори мусять бути оптимістами..., — каже автор проекту реконструкції площі Народної в Ужгороді Володимир Павлей

Минулий рік запам’ятається багатьом гарячою полемікою щодо благоустрою площі Народної. Її реконструкцію завершать навесні, але на головній площі області вже красується головна ялинка Закарпаття і сюди потягнулися ужгородці та гості міста. Тобто площа починає виконувати свою основну функцію. Про це і не тільки ми говоримо з  Володимиром Павлеєм, за проектом якого вона міняє сьогодні своє обличчя.

Пане Володимире, цікаво, з чого почалося ваше захоплення архітектурою?

— З першої лекції моїх викладачів архітектури. Я, до речі, не мав намірів  ставати архітектором, бо вступав на факультет дизайну Харківського художньо-промислового інституту. Але, здавши успішно всі екзамени,  не пройшов по конкурсу на дизайн (він був дуже високим). Тоді декан факультету порадив мені подати документи на архітектурний факультет Харківського інженерно-будівельного інституту. І як це не дивно, але на першій же лекції відчув, що стати архітектором — Божий промисел і моя доля.

А чи були у вас якісь інші вподобання, окрім архітектури?

— В дитинстві я захоплювався природничими науками, читанням. Десь з 6-го класу батьки почали передплачувати для мене журнали «Техніка молоді» та «Наука і життя». Мій дід і батько були майстрами на всі руки, знали столярну справу, будівельні роботи і садівництвом займалися. З дитинства допомагав їм і я. Але з часом  мені це набридло, бо здавалося буденним і обтяжувало дорослими обов’язками. Та й  завжди хотілося займатися чимось особливим, здобути незвичайну і шляхетну професію. Вже тоді знав і відчував, що стану студентом.

Десь з 4-го класу почав займатися в студії Золтана Баконія, бо  дуже любив малювати. Мама ж мріяла про сина-хірурга. Проте доля так розпорядилася, що привела в архітектуру. Але не одразу. Не пройшовши по конкурсу на біологічний факультет УжНУ, а був і такий епізод в моєму житті,  я пішов на завод, де здобув професію інкрустатора. Відтак мене призвали в радянську армію. Там в позаслужбовий час довелося проявляти і свої таланти: художні, столярні та дизайнерські. Перший мій реалізований інтер’єр — ленінська кімната в саперному батальйоні Бердичева. Наша спільна робота ще з трьома такими ж бійцями, як і я, стала найкращою в дивізії, і нам надали за неї відпустку на 10 днів. Це дуже багато для мене значило. Бо тоді вперше відчув гордість за результат моїх зусиль, котрі були високо оцінені.

Чи є проект, яким пишаєтеся найбільше?

— Є кілька, котрі мені надзвичайно любі через те, що завдяки цим проектам познайомився з цікавими людьми. Але  найбільше, напевно, пишаюся тим, що саме мені довірили сформувати архітектурне обличчя головної площі історичного кварталу, котрий був запроектований видатними архітекторами часів Першої Чехословацької Республіки. Те, що вибрали наш проект, для мене і моїх колег по проектуванню площі — велика і почесна місія: не зганьбити наше архітектурне покоління перед вічністю та архітектурою. Багато наших опонентів досі не можуть усвідомити всю глибину цієї відповідальності й воліли б нічого не робити. Мовляв, хай залишається все як є. Я ж вважаю, що в цьому  історичному кварталі чистий рафінований «англійський» партер абсолютно недоречний. Ми не англійці, і життя це підтвердило. Історичний задум Франтішека Крупки був відновлений завдяки розумінню, сприянню та бажанню голови облдержадміністрації О.Ледиди попри шалений супротив політичних опонентів та деяких заангажованих фахівців. І вже видно результати: площа Народна стала дійсно народною і стає улюбленою.

А, окрім Народної, ще які об’єкти проектували?

— Є ще проект будинків, за який я отримав нагороду в номінації «Кращий особняк 2003 року» у Всеукраїнському архітектурному конкурсі. Приз — швейцарський годинник «TISSO» —  ношу з великим задоволенням.

Ще мені приємно усвідомлювати, що найкращим об’єктом серед спортивних комплексів області є спортивно-тренувальний комплекс «ZINEDIN», до проектування якого також маю відношення як автор.

А як довго ви працювали над проектом благоустрою площі Народної?

— Дуже довго. Спочатку був конкурс: пошук цікавої ідеї, варіанти, вивчення аналогів — всього, що робилося в світі з площами в контексті благоустрою. Потім були доробки і переробки на прохання замовника, прислухались і до зауваженнь, які прозвучали на архітектурно-містобудівельних та архітектурно-художніх радах. Як міських, так і обласних.

Але на сьогодні, коли проект уже реалізовано на 90%, думаю, що й багато колег-опонентів, пересвідчившись, що все вийшло добре, заспокоїлися. Площа чудова, в ній закладені певні ідеї та символи, які об’єднуватимуть нас і будуть надихати на добрі патріотичні справи. Цей проект для мене найдорожчий і найулюбленіший ще й тому, що йому було віддано найбільше моїх душевних та творчих сил, а це важливо.

Знаю, у вас були конфлікти з приводу  цього проекту. Як ви до цього ставитесь?

— З гумором та щирою іронією. Бо вважаю, що критикувати мою роботу та роботу моїх колег, зроблену якісно, має моральне право той, хто може зробити краще і розуміється на цій темі  не гірше за нас. Ми ж маємо дуже багато дипломованих, начитаних, амбітних, але недостатньо компетентних фахівців. В цьому одна з ключових проблем нашого теперішнього суспільства.

А що скажете про критику ваших інших проектів?

— Найперше хочу зауважити, що на Закарпатті  нема незалежної фахової архітектурної критики. Нападки ж самозванців  з кваліфікацією «на безриб’ї й рак  щука» заангажовані політичними чи комерційними інтересами. Мої об’єкти, які побудовані, до прикладу, на вулиці Швабській в Ужгороді, оцінюються серйозними та компетентними людьми як одні з кращих. Що стосується концептуальних проблем забудови Швабської, то це вина головних архітекторів міста, котрі не сформували своєчасно ключових вимог до архітектури нової забудови та не координували цю забудову стилістично. Тому нині й виглядає дивним сусідство деяких об’єктів. А за старою забудовою Швабської жалкувати не варто, бо там цінного, в архітектурному контексті, не було майже нічого (з того, що знесено й перебудовано).

Пане Володимире, як ви самі оцінюєте свій рівень як архітектора?

— Маю підстави вважати, що в нашому провінційному архітектурному середовищі мій рівень досить високий. Як-не-як, а за рейтингом Українського інституту біографічних досліджень, після виставки, що відбулася навесні 2013 року в залі Національної спілки архітекторів України, я увійшов до сотні найкращих архітекторів України.

Маєте час цікавитися чимось іншим, окрім зодчества?

— Мене надзвичайно цікавлять всі види мистецтв, дотичних до нього: дизайн, скульптура, живопис. Також захоплююсь  соціологією, політологією, філософією та психологією. По можливості, намагаюся поглиблювати знання у цих сферах. Люблю вчитися і пізнавати. Мені процес пізнання істини дає справжню насолоду. Приємно бути компетентним і переконаним у своїх знаннях та кваліфікації.

Чи проектуєте щось за кордоном?

— У 90-ті роки мені довелося проектувати цікавий конкурсний об’єкт для Словаччини. А в  2009-му разом зі скульптором Богданом Коржем працювали над конкурсним проектом пам’ятника жертвам Голодомору в Україні для Вашингтона. Це була дуже цікава робота. Тоді ми вивчили і зрозуміли,  як ставляться пам’ятники в США. Їхня практика в цій сфері значно відрізняється від нашої відповідальним системним підходом. Наш з Богданом проект потрапив до числа  премійованих. Це надзвичайно почесно — бути серед найкращих на міжнародному конкурсі державного рівня з виставкою в Українському домі в Києві. Там були представлені близько 40 проектів найкращих фахівців з України та світу. Але все це — з минулого. А зараз, поки у нас тут «сезонний» спад у замовленнях, я проектую цікавий об’єкт для друзів з Росії.

Пане Володимире, на кого ви орієнтувалися у пошуку власного стилю в архітектурі?

— Мої архітектурні смаки базуються на фундаменті й традиціях харківської архітектурної школи, заснованої академіком архітектури Бекетовим, принципах органічної архітектури, в тому числі й баухаузу, та класичних естетичних і філософських цінностях, котрі опираються на прогресивні традиції культур і народів. Останнім часом в Ужгороді стало модно згадувати баухауз, але я впевнений, що більшість з тих, хто про нього говорять, глибинно не розуміють, про що йдеться. До моїх улюблених архітектурних авторитетів належать такі маестро, як Вільям Морріс, Вальтер Гропіус, Алвар Аалто, Франк Ллойд Райт, Костянтин Мельніков, Михаїл Шехтель, Кензо Танге та ще дехто з сучасних колег — всіх і не перелічити, в кого мені цікаво повчитися в професійному контексті. Коли проектую детально інтер’єри, то маю на увазі Ганса Голляйна. Його шедеври і естетика свого часу справили на мене неабияке враження, деякі надихають і зараз.

Шкода тільки, що економічні умови сьогодення не дозволяють реалізувати накопичений потенціал повною мірою. Але сподіваюсь, що наша держава розвиватиметься і ситуація мінятиметься на краще в усіх сферах, а відповідно і в архітектурі та містобудуванні.

І на завершення, як вам теперішня ситуація з архітектурою на Закарпатті?

— Абсолютно не вважаю ситуацію катастрофічною (як про це часто говорять). Бачу об’єктивні й суб’єктивні причини, котрі стояли і стоять на заваді цивілізованого розвитку архітектури нашого міста й краю, і розумію природу цих явищ. Нещодавня виставка архітектури, організована управлінням архітектури Закарпатської облдержадміністрації, засвідчила  наявність у нашому краї цілої плеяди талановитих архітекторів різних поколінь.  Але найцікавіші об’єкти були побудовані там, де замовниками виявилися прогресивні інвестори з цікавими бізнес-планами. Це — туристичні, рекреаційні комплекси та поліфункціональні об’єкти. Не можна забувати і про ті розробки й напрацювання, над якими трудяться в обласному управлінні архітектури в контексті концептуальних напрямків і перспектив містобудівельного розвитку нашого краю. Все це прогресивно і актуально. Я переконаний, що наші архітектори нічим не гірші від західних чи східних. Якщо їм надати належні умови, технології та гонорари, як це є у світі, то й архітектура буде відповідної якості. Все це вселяє надію на оптимістичне майбутнє. Архітектори мусять бути оптимістами, інакше не зможуть заглядати вперед, проектуючи майбутнє.

Розмовляла
Анастасія НОЖКА, газета «Новини Закарпаття».

Фото Івана ШЕТЕ

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)