Ужгородка робить «дорослих» ляльок, які вже пережили своїх прототипів, а можуть і господарів

Ужгородка робить «дорослих» ляльок, які вже пережили своїх прототипів, а можуть і господарів

– Пані Ольго, як ви навчилися робити ляльок?

– Головне – бажання. Не талант, покликання, найважливіше – терпіння та любов до цієї справи. У мене терпіння немає ні на що взагалі, от тільки на ляльок, тому що це я люблю.

– Це захоплення з дитинства? Чи мріяли стати, наприклад, космонавтом?

– Мріяла стати стоматологом і вчителем фізики. На першому уроці фізики мені так сподобалося, що захотіла викладати. Але завжди любила щось псувати, креативити. Скажімо, вирізати шматок занавіски, дивана і зробити ляльці капелюха.

У «Бавку» я потрапила випадково. Коли приїхала в Ужгород, тут якраз відкривався театр ляльок, а в мене був великий досвід. Із задоволенням пропрацювала 15 років. Атмосфера класна була, студійна, всі одного віку, всі творчі, ніхто не скаржився і не нюняв, хоч траплялися на гастролях і готелі з пацюками.

– Що в роботі найскладніше?

– Її гнати неможливо, вона кропітка і вимагає неймовірно багато часу. Найбільше його треба на костюм. Я люблю вбрання епохи Відродження, пізнього або середнього Середньовіччя, бо там дуже складні костюми. Виліпити голову, зробити тіло ляльці сяк-так зможе будь-хто. Але образ створити не кожному вдається. Я не люблю ляльок пропорційних, правильних. Цікавіше самій придумувати образ, от, наприклад, Остап Бендер – він як образ цікавий, але одягати мені його не хочеться.

– Ваші ляльки починаються із задуманого образу чи він моделюється «в процесі»?

– Ні, не моделюється. Втілюю образ, який задумала.

– Улюблених ляльок маєте?

– Під час роботи мені всі вони рівні. За тих, що мені не цікаві, навіть не беруся. А з готовими іноді дуже шкода розлучатися. Таких навіть не фотографую, щоб душу собі не ятрити.

– Які замовлення були для вас найцікавішими?

– Робін Гуд зі своєю Меріан в парі, з сагайдаком, стрілами. Шоколадниця Ліотара. На картині вона в профіль зображена, і я намагалася вгадати її фас.

– Кожна лялька забирає багато часу?

– Їх багато не зробиш – це не вареники. Кілька на рік, максимум 5. Хотілося б більше, але треба так багато усього встигнути. Якби тільки ними займалася, мабуть, могла б робити не менше десяти.

– А якщо замовити вам ляльку, на скільки довелося б «ставати в чергу»?

– Хоча б на місяць.

– Робите лише персонажів-людей?

– І мишу робила, і лисицю, але одягала їх як герцогинь. І кінь в пальто, і що завгодно...

– Які використовуєте матеріали?

– З бабусиної скрині, або навмисно роблю тканини старими. Є матеріали, які самі по собі дуже красиво старіють, але вони дорогі. Вмію зробити оксамит чи шовк, ніби вони із 19-го сторіччя. Цьому я навчилася в театрі ляльок. Сьогодні можна купити все, будь-яку тканину. Не подобається мені колір – я його витравлю звичайною білизною. Знущаюся над полотном, але домагаюся кольору, який мені потрібен. З натуральної тканини можна робити що завгодно.

Я працюю найбільше з епохою Відродження, а тоді ніхто не знав синтетичних тканин. Тому лялькам навіть спідню білизну роблю з натуральних. Очі у них – шкіряні. Зараз хочу зробити шамана, такого північного, в хутрі, з бубном – це моя мрія. А ще – вождя якогось індіанського...

– Очі зі шкіри, а обличчя?

– Із пап’є-маше. Спочатку йде глина, відливаю в гіпсі, потім роблю пап’є-маше. Це вважається найскладнішою технологією, вона дуже давня, марудна, брудна, але дуже міцна і надійна.

Моя лялька може падати, і максимум, що відіб’ється – фарба, а сама вона – ніколи. Це ляльки на століття.

Чим більша голова – тим більше шарів. Іноді навіть 23-25! Стандартні ляльки невеликі, по 60-70 сантиметрів, потрібно 8-9 шарів хорошого паперу та звичайний шпалерний клей. І воно як моноліт, як пластмаса стає.

– А чи буває так, що працюєте з кількома одночасно?

– Постійно. Купа образів в голові і кожен хочеться втілити, але я виходжу з реалій – чи маю матеріали.

– Куди найдалі заїхали ваші ляльки?

– В Америку. Кілька ляльок в Росії, в Москві. Дуже багато в Угорщині, в Німеччині, Швеції, Данії. Найчастіше за кордон вивозять закарпатських ляльок у якості сувенірів. У традиційних костюмах: вишивка, тайстри, череси тощо.

– Де творите?

– Де завгодно. Можу вдома чи у парку, на роботі, якщо є «вікно». А взагалі у мене квартира – майстерня. Шматок тканини в руках – і все, думка працює. Пофарбувати можу де завгодно, навіть у лісі травами і корою дерев. Барвників у природі багато. Якби треба було зробити ляльку на безлюдному острові – я б її зробила.

Тетяна Щоголєва, газета «Унґвар».








Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-07
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)