Закарпатська валюта. Як зробити національний бренд

Закарпатська валюта. Як зробити національний бренд

Великий Раковець. Про це карпатське село ходить багато легенд. Нібито давні предки раківчан не загинули від голоду лише завдяки придуманій ними унікальній горілці. І понині цей диво-напій чи не з того світу людей піднімає. І ніби живе там якийсь гірський відлюдник, що водиться з дикими звірами і варить чудовий самогон. І що тутешня «палинка» прикрашала стіл Леоніда Брежнєва, Віктора Ющенка, Жерара Депардьє, Михайла Саакашвілі. Це, по суті, готовий національний бренд.

І зварив господар гір вина славного. І покликав друзів своїх, щоб скуштували вони. Але набігло плем'я враже і перервало бенкет у Карпатах. І полилася замість вина кров. Поховав господар гір убієнних в битві друзів і закопав з ними штоф того самого вина… Пройшли роки, настав час одружити йому сина свого. Але цим разом не гримів бенкет в Карпатах і мало харчів стояло на столах у вбого господаря гір. І згадав він про штоф похований і викопав. І таким зміцнілим за довгі роки стало вино, що напоїли ущерть ним усіх гостей. І знову гримів бенкет в Карпатах.

Легенда Карпат

Ми пишаємося нашими старожитностями, але майже не вміємо створювати бренди, спираючись на традиції. Рідко вдається «вирити» з глибини нашої культури щось, здатне нам допомогти в сучасному житті та економіці. Тому «Репортер» вирішив розповісти про Великий Раковець у жанрі маркетингового плану, граючи за правилами — від неймінгу до імідж-героя, намагаючись поєднати давнє і сучасне, духовне і практичне.

Великий Раковець, географічна назва

Стадія 1. Розробка текстової назви для бренду – неймінг

Гнати самогон мешканцям Великого Раковця сама матінка-природа веліла.

— Наше село має унікальне географічне розташування, нічого подібного в Карпатах ви більше не зустрінете, — каже, закушуючи, головлікар і завідувач місцевою амбулаторією Михайло Мельник.

Великий Раковець розкинувся на гірських хребтах і розрізається чотирма гірськими потоками. Через такі примхи природи в селі практично немає родючих земель, де можна було б вирощувати хліб або, скажімо, картоплю. Добре тут родять тільки кукурудза і фруктові дерева — сад є у кожного газди (путнього господаря. — «Репортер»).

— Виживали наші предки лише завдяки цим культурам. Вони навчилися готувати з кукурудзи і фруктів силу-силенну смачних і корисних речей. Наше головне кукурудзяне блюдо, яке супроводжує людину все життя, — це начинка, — Мельник робить наголос на першому складі. — Людина народжується — готують її, одружується — вона головна на весільному столі, вмирає — з нею поминають. Також із кукурудзи печуть хліб, варять різноманітні каші, смажать коржі.

Фрукти ж раківчани пускають на компоти, варення, соки, сухофрукти — в льохах у людей стоять стільки заготовок і консервацій, що можна війну пересидіти. Але! Сади великі і всіх плодів у банки не закриєш. Що робити з надлишком?

-          Ясно що, — я цокаю виделкою об шийку графіна.

Палинка, слив'янка, грушівка та інше

Стадія 2. Вибірка альтернативних назв для бренду

 

-          Саме так! — Завідувач амбулаторією знову наповнює чарки. — Наші предки винайшли спосіб варити зі слив, груш і яблук горілку, або, по -тутешньому, палинку (бо міцна і «палить горло»). Та таку, що слава про неї прокотилися по обидва боки Карпат. Раковецьку палинку можна було пити цілий день, а на ранок прокинутися — і ніякого похмілля: хоч прямуй у поле ори, хоч під вінець іди.

 Візитною карткою села стала слив'янка, але крім неї раківчани спеціалізувалися ще на трьох видах палинки: грушівка, яблунівка і винянка (робиться з винограду).

— Груша не така соковита, як слива або яблуко, тому на виході з апарату дуже мало продукту: з 10 кг груш — не більше півлітра. А раз так, то і ціна грушівки доходить до 150 грн за 0,5 л. Дорогувато? Але, повірте, вона того варта, — Михайло Мельник відкриває нову пляшку.

Я помітив, коли п'єш грушівку, то чи не кривишся, хапаючись мерщій за огірок, а, навпаки, посміхаєшся, бо прохолодна рідина зі смаком медових груш ніби як лоскоче почуття, думки.

— Сподобалося? — Ставить риторичне питання лікар.

— Ще б! — кажу .

— Тут уся справа в грушах. Якщо вони з молодих дерев — вийде пійло, а не палинка. У мене в саду ростуть дві майже столітні груші, які вирощує вже третє покоління. Ось їхні плоди саме годяться для справжньої грушівки — такої, яку не гріх і закопати, — каже Михайло.

Виявляється, в селі є звичай. Коли в сім'ї народжується дитина, щасливий батько з найдобірніших груш або слив виганяє бутель палинки. Потім у саду під найстарішим деревом закопує посудину з напоєм… Відкопують її лише в день, коли вже дорослий син або дочка йдуть під вінець. На весіллі розливається всім гостям ...

— Виходить, це самогон десь 20-річної витримки? — уточнюю.

— Буває і 30-річної, — поправляє мене лікар.

 

Що в саду солодше, лікар і сам не знає: мед зі старої пасіки чи самогон з плодів вікових груш.

Витриманий самогон — це вже густувата рідина під 100 градусів міцності. На смак така, що, кажуть, не відмовляються навіть найбільш непитущі жінки. А ефект від викопної самогонки наступний: випивши, гості на весіллі пускаються в танок до самого ранку.

Михайло Мельник народився в родині сільських інтелігентів. Батько був головою колгоспу. Сам лікар, брат теж. Дружина — вчителька, донька — студентка медуніверситету.

У свої 51 Михайло має великий красивий будинок з каміном і погребом розміром з однокімнатну квартиру. У Мельника величезне господарство з усією сільською живністю, великий сад, де крім слив, груш і яблук плодоносять хурма, банан, фініки, ківі та гранат. І не екзотики заради, а щоб ящики в погребі наповнювати.

Але найбільше доктор віддається своїй пасіці. Його мед знають навіть в Омську, звідки щороку приїжджають постійні покупці. Мужики — сибіряки сядуть біля тріскучого каміну, розказує Мельник, вип'ють слив’яночки, закусять медом і шепочуть: «Ну ось ми і в раю».

 -          Є у мене мрія, — напівпошепки розповідає ліка, — відкрити в селі музей самогону. Адже самогон для нас — це не просто випивка. Це культура пиття — ви можете собі уявити, щоб цю розкішну грушівку «грюкнути» десь у розливайках? Також самогоноваріння для нас — це технологія виживання, створена ще нашими предками. Якби в далекому минулому на пагорбах Раковця не задиміли, наповнені сливами, самогонні апарати, навряд чи б нинішні раківчани жили б у такому достатку. Я багато ходжу на виклики і можу стверджувати: в селі немає жодного убогого двору. І, нарешті, самогон для нас — це здоров'я і довголіття..

 Еліксир життя і бальзам довгожителя

Стадія 3. Розробка слоганів

— Середня тривалість життя у Великому Раковці — 79 років, за середньоукраїнського показника 69, — пояснює Мельник. — У минулому році у нас померло 40, зате народилося 80 осіб. Мене, як лікаря, зацікавив цей феномен. І коли на прийом приходили 85-річні пацієнти, я намагався з'ясувати: що ж їх об'єднує? І знаєте що? Всі вони починають день з 50 грамів хорошої палинки!

— Давайте, доктор, вип'ємо, — кажу.

І ми випили. Не просто випили — продовжили собі життя.

— Тільки, підкреслюю, горілка повинна бути домашня і відмінної перегонки, щоб сивушних масел та інших отрут там не було й близько, — зітхнув лікар. – Знаєте, в Україні загалом за минулий рік померло 12 тисяч людей від отруєння недоброякісною горілкою. І горілчані монополісти дуже стараються, щоб цю цифру мало хто знав. А скільки народу, випивши казенки, залишаються жити, але назавжди сліпнуть від метилового спирту, який міститься в пляшці? Думаю, ця статистика ще страшніша.

— Михайло Михайлович, але де ж узяти цієї вашої «домашньої палинки відмінної перегонки»? — запитую. — В Україні ж заборонена торгівля самогоном.

— У тому й біда, що продають з-під поли, — зітхає лікар. — Наприклад, уБолгарії, Румунії повно магазинів, що спеціалізуються на продажі горілки домашнього виготовлення. Мало того, там вільно можна купити заводські якісні самогонні апарати. Чому б і Україні не піти цим шляхом? По-перше, менше народу отруювалося б, по-друге, люди змогли б легально заробляти тим, що вони найкраще вміють робити, і, по-третє, пішли б податки до бюджету.

Реклама як порятунок життя

Стадія 4 (відступ). Маркетинг інноваційного ринку

Чому Україна не перейме досвід сусідів?

— У нашій країні виробництво алкоголю монополізували з десяток компаній, — говорить Мельник. — І вони не мають наміру з будь-ким ділитися прибутками. У нас акциз на спиртне коштує понад 400 тисяч грн. Звідки у раковецького самогонника такі гроші?

Хоча що говорити про приватників, якщо прославлений в радянський час Іршавський винзавод, чий переробний цех знаходився у Великому Раковці, заглох саме тому, що не зміг сплатити ці скажені 400 тисяч .

Десертне  Гроно Закарпаття», напівсолодке «Іршавське» — в радянські часи ці улюблені народом вина були на прилавках магазинів Новосибірська, Караганди, Москви. А в Києві без блату їх було не дістати. Як розповів колишній директор заводу Іван Завідняк, у період свого розквіту — 1971-1973 роки — підприємство випускало більше 12 тисяч тонн вина за сезон (вересень — жовтень). Це десятки ешелонів. А вже в 2004 -му, останньому році діяльності заводу, було випущено всього 90 тонн.

— Думаю, для багатьох раківчан виробництво і продаж домашньої горілки стали б основним бізнесом, — пояснює Мельник. — А попит, не сумнівайтеся, буде: туристи розмітали б домашню карпатську горілку, про яку й так ходять легенди. Петриківка славиться на весь світ розписом по дереву, Опішня — чудовою керамікою, Косів — дерев'яним різьбленням, а Великий Раковець прославився б унікальним самогоном. Уявляєте: біля підніжжя Карпат стоїть магазинчик із вивіскою… гм… наприклад, «Бальзам довгожителя» або «Легенда Карпат»! Га? А в ньому — слив'янка, грушівка, винянка, яблунівка!

— Ви вживаєте якісь кроки для легалізації промислу?

— Рекламуємо нашу палинку де тільки можемо, — розповідає лікар. — На щорічних фестивалях «Червоне вино» у Мукачеві, на Іршавському фестивалі вина та горілки учасники з Великого Раковця традиційно беруть призові місця.

Лікаря перериває дзвінок мобільного — терміновий виклик.

-          Доводиться бути напоготові цілодобово, — надягаючи пальто, вибачається головлікар амбулаторії. — Село наше на 12 кілометрів розтягнуте, іноді півночі до хворого добиратися треба.

 

Крізь старе перекошене вікно далай -лама Карпат дивиться у світ безкрайніх гір, диких тварин, самотності і тиші

Дядько Амбруш — далай -лама Карпат

Стадія 5. Розробка персонажу бренду, імідж-герой

Дядько Амбруш жене для людей. Не на продаж, звичайно, — кому тут продаси, якщо на кілометри навколо немає жодної живої душі, тільки ліс і гори. Та й не така він людина, щоб займатися цим заради грошей. Тим більше в світі, де живе Амбруш, ходить зовсім інша «валюта»: молоко, зерно, сіно. Гірський самітник варить палинку для «файних людей», які приходять до нього «з усіх Карпатських гур та ще майдале».

Амбруш, або, як написано в паспорті, Амброзій Химинець, — далай -лама Карпат, Христа ради юродивий, відлюдник-філософ — усе в одній особі. Живе він один далеко в горах на хуторі між селами Вертеп і Великий Раковець. Якщо ви не з тих країв, то без провідника до нього не доберетеся.

Мене до хатини Амбруша погодився провести 20-річний Славко з Вертепу. Близько години ми піднімалися досить крутим лісистим схилом гори. Часом, щоб видертися, доводилося хапатися за гілки кущів і дерев. Потім кілька кілометрів тупотіли засніженою рівниною і знову схилом, правда, вже абсолютно лисим, спустилися на невелику галявину з хатою посередині, оточену садом.

 

Немає у господарстві дядька Амброзія ні парканів, ні хвірток — лише ліс і гори

Господар розповів, що дому його більше ста років, але він ще не протікає. « Бо чеською черепицею ще за царя ся критий», — з гордістю тицяє пальцем у стелю Амбруш. Правда, хата вже «дихає». Я спочатку не зрозумів, але, побувавши всередині, згадав фільми-казки про хатинку на курячих ніжках, яка, повертаючись, моторошно скрипіла. Амброзієва хатинка поскрипувала при кожному пориві вітру за вікном, при кожному махорковому відкашлюванні господаря. А коли сонце зайшло і розмова перейшла на диких звірів, які бродять просто під вікнами, зізнаюся, від скрипу стало не по собі. Допомогла лише палинка. Та й то не з першої склянки.

Як для холостяцького житла, що ніколи не бачило жіночої руки, хата Амбруша приємно здивувала — ні тобі звалища брудного посуду, ні запахів затхлих. Видно, що гості в цьому будинку не переводяться і господарю доводиться бути постійно в тонусі. На стінах висить календар з Божою Матір'ю, передовиця журналу «Здоров'я » і прибитий килимок з ведмедиками, яким у старовину грубку завішували, щоб спину не обпекти.

Все їстівне в хаті знаходиться під стелею: хліб, крупи, цибуля, картопля, яблука і навіть сигарети — все в кульках підвішене. Я подумав, що від повені. Але ні, від щурів, відповів дядько Амбруш. Життя від них немає: «Збігліся з усіх Карпат чорти-дияволи хвостаті і жирують на моїх ся харчах».

У гірського затворника Амброзія Химинця найкраща в Карпатах палинка, це вам кожен скаже в тутешніх краях. Напевно, з тієї самої причини, що й молитва найсильніша у ченця-відлюдника. По-перше, сировина. У горах, де немає вихлопних газів і всякої хімії в ґрунті, на диких грушах і сливах дозрівають чудові плоди — вони п'янять і без перегонки. По-друге, процес. Дядька Амбруша не квапить дружина, не відволікають діти, не шугає дільничний — він жене не поспішаючи. З душею. Як, утім, і живе. Коли я запитав Амброзія, чому так багато курить, він затягнувся і відповів: « Колі смалиш папіроси, то життя якось скоріше ся минає, а то вельми вже воно повільне у мене».

 

Курить господар Карпат, «щоби життя якось скоріше ся минало»

Випити знатної Амбрушевої палинки приходять у самотню хатину посеред гір різні люди. Це і давні знайомі відлюдника, і ті, хто вперше почув про карпатського дивака. Бувають гості зовсім здалеку, які знають толк в елітному самогоні. Зазвичай беруть із собою закуску, побільше хліба, макаронів, круп — знають, що господар грошей не бере, а харчам і куриву радий — потім їм же на стіл і поставить. Для багатьох будинок Химинця з його кошиками на стелі і скрипучими стінами — це така собі екзотична колиба (традиційний карпатський шинок) у горах. Тільки тут усе справжнє — без рядженого шинкаря та підробленої горілки.

Гості, як правило, довго засиджуються у привітного затворника. У цих краях кажуть: «Амбруш — наймудріший». Чому? Тому, відповідають, що він весь час про життя думає — більше адже йому робити нічого. Мужики, правда, додають: «Бо не одружився».

Ще дивовижна штука: дядько Амбруш варить кращий самогон, усім завжди наливає, а сам п'є лише молоко. Ні, раніше бувало. Навіть перебори траплялися. Якось довгим зимовим вечором, а в хатині тоді навіть електрики ще не було — скіпа на столі потріскувала, Амброзій дуже вже серйозно про життя своєї задумався. «Так мені вже самотність та набридла, — згадує відлюдник, — що хоч вовком вий». Словом, пішов мужик в комору по кращий засб від туги. Налив перший стакан… Скільки діб поспіль пив — дядько Амбруш не пам'ятає. Отямився, коли в будинку вже вода у відрах замерзла, пічка інеєм вкрилася і навіть щури втекли зі студеної хати. «Пробудився, праву ногу не відчуваю — удняло. Ну, думаю, хана — удморозив… Рано ледве потелепав до Вертепу. Тамтешня дохторка Оксана, дав би юй Бог здоровля, мені уколи ся зробилп, то попустило ногу».

Але «зав'язав» гірський відлюдник не після цього випадку.

 

Коли приходять гості до затворника, старий буфет спустошується і дзвін гранчаків заглушає навіть виття вовків.

Сльоза чарівної кози

Стадія 6. Логотип і візуальні складові

Якось лютневим вечором дядько Амбруш повертався в свою хатину. І на одному з крутих зледенілих схилів помітив кілька молодих вовків, які люто гавкали і, дряпаючи лапами лід, намагалися забратися нагору. Там зачаївся їхній трофей. Руда з сірок мордою дика коза лежала майже нерухомо, лише судомно смикалася задня нога, перегризена вовчими іклами. Лід навколо підтавав від гарячої крові. Шкода стало тварину, Амброзій палицею відігнав сірих — він їх не боявся, адже вовки і кабани були його сусідами, — видерся на схил, закинув бідолаху на плечі і поніс додому.

Чотири доби коза лежала на солом'яній підстилці в будинку Химинця. Думав, виходить її: перев'язав ногу, підносив воду, сіно, капусту, навіть мох під снігом збирав. Але все даремно: дика коза, до цього якщо й бачила людину, то лише з двоцівковою смертю в руках, не брала нічого з людських рук. Стало ясно, що їй недовго залишилося. І тоді Амбруш розсудив: не пропадати ж молодому м'ясу, тим більше що у нього якраз корова отелилася і в хаті ні молока, ні сиру, крім картоплі взагалі їсти нічого. Словом, зітхнув Амброзій і взявся точити ніж ...

-          Чоловіче добрий, не повіриш: пудийшов я до бідолахи, аби пудстелити клейонку, щоб кров'ю підлогу ся не залити, — дядько Амбруш вказав на те місце в кутку, — дивлюся, а з очей у неї… сльози. Як у людини. Матір Божа! У мене руки задрижали, треба випити, бо інакше, думаю, не буду годен їй горлянку перерізати.Налив у кварту палинки, а сам не можу очей від тих сліз відвести… Ото уд того часу я і не п'ю. Бо лиш піднесу до рота чарку, а мені в ній не горілка ся, а сльози тої нещасної кози видяться. Наче закодувала вона мене ...

Президентський подарунок

Стадія 7. Дизайн упаковки, рекламних матеріалів

Велика кухня, на довгому столі закуска на швидку руку, п'ять розпочатих різнокаліберних пляшок. Іван Іванович Сайко — член виконкому сільради Великого Раковця — з комори підносить шосту:

— Пригадується, коли за Горбачова сухий закон ввели, всі раківчани в ліс перебралися гнати. Міліція тоді брагу по горищах і підвалах нишпорила. Страху нагнали стільки, що в інших селах люди апарати в землю закопали. І тільки наші раковецькі не здригнулися — чоловіки розводили багаття в лісі біля струмків (для охолодження), а дружини на возах сливи підвозили. Цілий день доводилося бігати: то до вогню — пригасити, щоб сливи не підгоріли, то до води — набрати свіжої, то дров нарубати. А ввечері сідають, утомлені, навколо багаття і не поспішаючи пробу знімають. Бувало, до ранку.

-          Та не завжди фартило лісовим самогонщикам. Одного разу, розповідає Іван Іванович, у сосновий бір виїхало чи не все село — дим над лісом стояв, як на згарищі. Просто раківчани дізналися, що дільничний  (головний ворог самогонників) поїхав до райцентру на стрільби. І люди так розслабилися, що взяли на промисел навіть маленьких дітей і транзисторні приймачі. Димок, Пугачова, дитячий щебет, і раптом… «Усім залишатися на своїх місцях!» Покидавши все, люди розбіглася хто куди — у ті часи не тільки за «розповсюдження», а й за «виробництво» належала тюрма.

 … А в цей самий час дільничний спокійно промахувався повз мішені в тирі райвідділу .

— Так хто ж тоді розігнав людей в лісі? — цікавлюся.

—  Знайшлися сволочі, — зітхає Іван Іванович. — Дістали десь форму солдатів внутрішніх військ, схожу на міліцейську. Всю палинку з лісу вивезли, щоб їм...

Іван Іванович Сайко, можна сказати, професійний самогонник. У молодості закінчив технікум харчової промисловості за винно-горілчаним профілем, працював за фахом і в тонкощах процесу перетворення фруктів на палинку добре розбирається.

— Є дві умови першокласної палинки: це добірна сировина і якісний апарат. — Іван Іванович проводить рукою по блискучій кришці самогонного агрегату. Так снайпери погладжують гвинтівки — щоб у бою не підвели. — Наприклад, у сусідньому селі Заболотне апарати роблять зі звичайного чорного металу. І що? Їх цукрова самогонка (слив'янку вони не варять) має запах — ніби з глушника капала.

Поки в сараї подалі від сторонніх очей капає слив'янка, Іван Іванович у власній коптильні готує ароматну закуску.

У самого Івана Івановича самогонний агрегат зроблений з 50-літрового бака для дезінфікування медичних інструментів. Суціль — нержавіюча сталь. Від нього відгалужена труба-конденсатор, яка проходить через охолоджуючу ємність з холодною водою. Загалом конструкція змахує на підставку для голови професора Доуеля: багато трубочок, колб, кнопочок — і все на грані фантастики.

— У велику смерекова бочку, — продовжує майстер-клас Іван Іванович, — засипають добірні сливи, краще без кісточок — тоді в палинці буде менше сивушних масел. Потім 20 діб сливи бродять, або, як у нас кажуть, грають. Після чого вже готову жижу заливають у самогонний апарат. Дві години перегону — і можете нести закуску.

— Так просто ?

— Якби було так просто, то Іван Степанович Плющ не купував би за 1000 грн бутель раковецької сливянки, — посміхається Іван Іванович.

— У вас ?

— Ні, я вже давно на продаж не жену — тільки для себе.

— А хто ще зі знаменитостей поважає слив'янку з Великого Раковця?

— Чув, що у Верховній Раді раковецький самогон називають закарпатської валютою. Котирується вона у депутатів...

І не тільки у депутатів, а й у президентів. У сільраді я дізнався, що за хмільними гостинцями у Великий Раковець приїжджали Віктор Ющенко, Михайло Саакашвілі і навіть такий цінитель і винороб, як Жерар Депардьє. А ще, причому дуже урочистим тоном, мені розповіли, як у застійні часи перед з'їздами КПРС або пленумами ЦК в село з Ужгорода навідувалися відповідальні працівники обкому партії або ж районні депутати Верховної Ради СРСР. Високопоставлені гості ходили по хатах, обирали найкращу палинку і відвозили її самому Леоніду Іллічу Брежнєву. Випивши чарку-другу, генсек смачно розціловував закарпатців, і до чергового свята жовтня обласне начальство отримувало ордени і медалі, а область — кошти на ремонт доріг і будівництво клубів.

Ось як буває: сидить чоловічок у сарайчику, нишком брагу, щоб не підгоріла, помішує і знати не знає, що у нього зі змійовика не просто в банку — а до обласного бюджету капає.

Віталій Цвид, «Репортер»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-08
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)