Як московський блогер шукав в Ужгороді бандерівців

Як московський блогер шукав в Ужгороді бандерівців

Ужгород вкотре довів, що він європейський та гостинний. Впродовж минулого тижня містом прогулювався російський блогер: пізнавав місто, знайомився з людьми, робив якісь замальовки і шукав невловимих «бандерівців». Хто такий блогер? Той, хто веде блог, таку собі інтернет-газету однієї людини, або, якщо так зрозуміліше, щоденник, який можуть читати усі. Активні ужгородці зорганізувалися і впродовж кількох днів провели Олександрові ознайомчі екскурсії різними куточками міста.

В останній день його перебування в Ужгороді забігаємо у затишну кав’ярню, аби випити кави і дізнатися про враження.

– Олександре, розкажи про себе.

– Звати мене Олександр Ричков. Приїхав із Москви. Маю технічну освіту, однак за спеціальністю не працював жодного дня. Тривалий час трудився у сфері інформаційних технологій. Впродовж 4 років веду блог, у якого 2285 підписників. Пишу здебільшого про політику, подорожі і потрохи про все, що може бути цікавим людям. Часто приїжджаю в Україну, однак в Ужгороді досі не був.

– Що ж привело тебе в Ужгород?

– По-перше, давно мріяв тут побувати. Ужгород завжди вабив мене як один із куточків старої Європи на території України. По-друге, Ужгород, як і Закарпаття в цілому, мене цікавив із політичної точки зору. На жаль, інформації у російських (і навіть українських) ЗМІ про життя цього регіону – обмаль. Мене, наприклад, цікавило, чому на фоні решти Західної України Закарпаття голосувало за Януковича і Партію регіонів. Чому, коли в Києві ішли бої на Грушевського і на заході країни досить легко взяли обласні адміністрації, в Ужгороді ситуація була відносно стабільною.

– Якими були твої перші враження про Ужгород? Чи змінилися вони за тиждень?

– Архітектура ваша мені сподобалася. Тож мої сподівання побачити шматочок старої Європи виправдалися. Природа – просто неймовірна. Люди – чудові. З приводу того, чи змінились враження – говорити, на мій погляд, нема сенсу, адже минуло зовсім мало часу. Я досі перебуваю під першими враженнями.

– Тож, Ужгород, на твою думку, – це Європа?

– Однозначно!

– Де вдалося побувати і що побачити?

– Першим ділом потрапив у замок і музей при ньому. Був у ботанічному саду. Дуже багато прогулювався центром, вуличками старої частини міста, уздовж набережної. Подобається мені мила обшарпаність старих будинків. Ходив на Кальварію і на найвищу точку міста – біля УжНУ. Також побував у Мукачеві та Мукачівському замку. Ну, і окрема історія – ваші кав’ярні. Декотрі просто полонили моє серце.

– Що тобі сподобалося в Ужгороді найбільше? І, звісно, що не сподобалося?

– Сподобалися: люди, архітектура і, як я вже щойно казав, кав’ярні та ресторани. Дуже радує, що у такому, здавалося б, невеликому місті стільки чудових закладів і є ціла культура їх відвідування.

Що не сподобалося? Не дуже люблю про це говорити, але… Перше: місту не вистачає бережливого реставратора. Такого, який зміг би зберегти першопочатковий вигляд будинків, а не просто обштукатурив фасади, знищуючи стару ліпнину. Друге: перебої з водопостачанням. Коментувати, думаю, нема сенсу – і так все зрозуміло. Третє: сміття. У центрі його не так багато, але, якщо відійдеш трохи, то просто жах. Наприклад, я знайшов ділянку берега річки біля залізничного насипу, повністю засипану сміттям. Досить неприємно.

– Ти відвідав досить-таки багато закладів гастрономічного спрямування. Як тобі закарпатська кухня?

– Смачно, ду-у-у-уже смачно! Наскільки я зрозумів, закарпатська кухня – це такий собі мікс із української, угорської, словацької та інших кухонь. До речі, дуже мене порадувало, що їжа у вас, порівняно з іншими містами України, дуже доступна за ціною.

– А в Росії взагалі знають, що є таке місто – Ужгород? Чи там, окрім Києва, Львова та Донецька, більше ні про що й не чули?

– Дійсно, дуже багато людей про Ужгород взагалі не знають. Не про те, який він. А взагалі про факт його існування. Більшість тих, що чули про Ужгород, сприймають його як таку собі Тьмутаракань, яка знаходиться десь дуже далеко.

– Чи зустрів ти на вулицях України, у тому числі й Ужгорода, свідчення того, про що пишуть російські ЗМІ?

– Останнім часом я мало читаю російські газети і дивлюсь російське телебачення – психологічне здоров’я дорожче (сміється – Авт.).

– Знайшов «бандерівців»?

– Ні. Саме таких, яких змальовують ЗМІ, не знайшов. Поспілкувався з представниками місцевого Правого сектору. Вони теж під цей опис не підходять. Звісно, не всі їхні методи є для мене прийнятними, однак, якщо чесно, вважаю, що краще робити щось, аніж нічого.

– А чи сприймають твою позицію ті росіяни, які читають твої публікації?

– Хто як. Останнім часом адекватне сприйняття подій, що відбуваються в Україні, досить-таки рідкість.

– Чого, на твою думку, не вистачає Ужгороду? На що слід звернути увагу?

– По-перше, як я уже казав, Ужгороду необхідний уважний, дбайливий реставратор. По-друге, треба щось робити з вивісками та рекламою у центрі. У більшості випадків вони виглядають дуже «попсово» і не по-європейськи. Третє, чого не вистачає, – велодоріжок. Не завадило б звернути увагу на сміття. Його необхідно краще прибирати і паралельно привчати людей не смітити. П’яте – не вистачає реклами самого міста, як туристичного об’єкта, у різних містах України і Росії.

А, мало не забув: місту явно бракує нормального авіасполучення. Єдиний рейс є з Києва, і то за досить великі гроші. Можливо, варто залучити європейські лоу-кости, наприклад, WizzAir. Кажу це, оскільки добиратися до Ужгорода з Росії потягом – це жах на півтори доби.

– Чула, що ти вже й не проти оселитися в Україні? Де саме?

– Мені подобається Київ, оскільки звик до великих міст. Після Майдану я його особливо полюбив. Подобається Одеса, в першу чергу, через географічне розташування і традиції. Та у світлі останніх подій спокійним це місто не назвеш. Неочікувано мені сподобався Ужгород. Досі у мене не було досвіду проживання у невеликих містечках із населенням приблизно у 100 тисяч мешканців. Але мені у вас сподобалося: приємно, тихо, спокійно. Чисте повітря. Чудові люди.

– Чому твої читачі повинні дізнатися про Ужгород?

– Ніхто нікому нічого не винен. Я просто хочу поділитися, що, власне, із задоволенням і роблю.

Ярослава Матвійчук, газета «Унґвар».

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)