Дорога, якою йде закарпатське мистецтво

Дорога, якою йде закарпатське мистецтво

Зазвичай творчість для більшості з нас асоціюється з «високим» – натхненням, креативом, музами. «Унґвар» же поцікавився «буднями» та «економікою» сучасного мистецтва і розпитав про це лауреата обласної премії ім. Й. Бокшая й А. Ерделі у номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» за 2003 р. Мирославу Росул. Вона – майстер cтанкової та мініатюрної керамічної скульптури, декоративної пластики малих форм, працює у стилі архаїчного трансавангарду.

– Пані Мирославо, дуже багато людей сьогодні здобувають мистецьку освіту, чому ж справжніх майстрів так мало?

– Бо не усвідомлюють, куди йдуть. Буває, комусь мама сказала, що художники лопатою гроші гребуть. Навіть якщо хороші студенти, то не всі мають можливості облаштувати майстерню, купувати матеріал. Знайома з прекрасними обдарованими людьми, які зрештою вибрали більш грошові професії. Раніше можна було брати матеріали з-під ніг, але це стає все важче, керамістам треба купувати глазур, придбати або побудувати піч. Щоб виправдати витрати, ціну на кераміку доводиться ставити високу.

– А чому для зниження витрат митці не об’єднуються в групи?

– Бо конкуренцію ніхто не відміняв! Є, звісно, пленери, але там треба працювати чорно, «як марга», по 18 годин на добу. Зранку встаєш поламаний і тихо йдеш працювати далі. З митця намагаються витиснути все. А салони – це бізнес-структура, де гроші важливіші за художню цінність.

– Виставки, презентації, конкурси допомагають скульпторам, гончарям та керамістам?

– Допомагають. Там можна дивитися та запозичувати. Хто знає – той видивиться. Все впирається у гроші. Одна й та ж річ буде по-різному подана – по-різному й продана. Чим модніша галерея – тим кращим буде ефект. Іноді дуже дорого коштує оренда місця, тому митці орендують зал спільно, по п’ять чоловік, буває, виставляються.

Наші мільйонери завжди спонсорують художників-бунтарів, щоб винести невдоволення молоді у неформальне мистецтво. Навіть європейські мистецтвознавці відзначають українську свіжу кров.

– Чи часто буває, що публіка не сприймає нові ідеї, експерименти?

– Публіка має бути підготовлена. Мистецтво має багато поверхів. Митці, що стоять на вулиці та продають свої роботи – це найнижчий рівень. Продаж творів у салоні – це середній рівень. Приватна виставка – ще вище, а музей – верхній поверх.

Але якщо націлитися на все, то зрештою не встигнеш нічого. Хоча, звісно, багато є в Україні шикарних художників, які змушені працювати на салони, щоб виживати та заробити на шматок хліба. А там – свої правила гри, адже твори мають бути ті, які користуються попитом: маленькі, зроблені «багато» та «розкішно». Покупець має бачити багато роботи, безліч деталей, адже саме він диктує правила.

– Чому в Україні є проблемою купити гарні мистецькі речі?

– Це не зовсім так. Існують інтернет-аукціони, там вибір хороший.

– Але ціни на таких аукціонах дуже кусаються.

– То не нами придумано. Я не можу продати дешевше, ніж вклала в роботу грошей. А це і матеріал, і піч треба окупити, і натопити її. Матеріали іноді треба аж з Німеччини замовляти, вони пропонують малюсінькі баночки, а треба їх ціле відро. «Совок» навчив знайти глину навіть під ногами, я можу йти по Ужгороду і одразу бачити, де лежить хороша, свинцю можу надерти зі старого екрана чорно-білого телевізора, але це – страшно багато часу, і треба робити проби.

Можна, звісно, все купити, однак дуже дорого. Виробники розробили досить цікаву схему: якщо купуєш глину якоїсь марки, до неї підходить лише їхня глазур, емаль, і вийти з цього кола практично не можеш. Справжні майстри вміють підбирати, адже гончар – не просто митець, а й технолог. А «молодняку» важко доводиться.

Салони, які продають роботи, теж хочуть заробити, причому беруть 40 % від виручки. І податки необхідно платити, адже мистецтво не має ніяких пільг. У питаннях оподаткування скульп­тор не відрізняється від виробника шкарпеток. Багато хто купує в художників прямо вдома. Такий собі «сірий» бізнес. У багатьох відомих людей є роботи, які ніде не обліковані. У Бокшая, в Ерделі так само купували картини.

– Чи відрізняється Закарпаття у мистецькій сфері від інших областей України?

– Так. У нас так звана стара школа, старі майстри, які по Європі побігали і нам передали. Коли ми вчилися, тихо-тихо нам розказували. Тоді з ідеологічних причин була цензура, модерн вважали «буржуазним мистецтвом».

– Чи можуть люди без спеціальної освіти стати справжніми митцями-професіоналами?

– Я знаю шикарних самоучок. Освіта – це азбука, коли робиш усе свідомо. Люди без освіти працюють ніби наосліп. Проблема, як правило, у тому, що, досягши певного рівня, вони зупиняються. А мистецтво все підсвідоме. Згадайте, де Шевченко починав – пічником в академії, і поступово вчився. Болонська система прагне навчити всього нараз, а так не виходить.

Зараз взагалі стало простіше працювати, творити, включиш комп’ютер – і бавишся. То колись ми все викреслювали ручками і писали на папірцях. Потім брали відро гіпсу і точили форму, а хто тепер уміє це робити? Нині без проблем робиш 3D-модель – і горя не знаєш. Це, звісно, добре, але ж краса мистецтва – в його недосконалості. Прикладне мистецтво зараз вмирає. Лишається дизайн, народне мистецтво і файн-арт, раніше більше було андеграунду.

– Зараз багато людей не розуміють сучасне мистецтво, чи значить це, що ми живемо у час спаду?

– Колись мистецтво мало ціну. Тепер із комп’ютерами все пішло вперед. З’явилося поняття тимчасовості, замінності, одноразовості. Колись розбив скрипку – і це була істинна трагедія, а тепер купив нову – і проблему вичерпано. Тобто звичайний пластмасовий стаканчик змінив життя назавжди, перевів його на новий, на жаль, нижчий рівень.

– Що б побажали тим, хто бачить себе у творчості?

– Треба працювати чорно кожен день, без вихідних. Не треба думати, що колись зробиш одну геніальну роботу. Одна з десяти робіт буде непогана. Тому треба працювати вже сьогодні. До сорока років людина робить собі фундамент. Вважаю, що треба брати участь у виставках, обласних, республіканських. Це раніше важко було пробитися, а тепер є Інтернет, тому хоч Японія, хоч Австралія – відкриті.

 

Тетяна Щоголєва, газета «Унґвар» 




Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)