Створи собі позитив. Як -- знає Марина Федчик

Створи собі позитив. Як -- знає Марина Федчик

Більшість жінок щиро прагнуть бути хорошими дружинами, дбайливими мамами і шанованими колективом працівницями (а то й бізнес-леді) водночас. Далеко не всім це вдається. Щоправда, є жінки, яким можна позаздрити: і на роботі їх цінують, і в родині прибрано-наварено, всі приголублені, й часу на особисте життя та вподобання достатньо.

Однією з таких жінок є Марина Федчик – лікар за фахом, КВН-ниця за натурою, майстриня із золотими руками.

Активна і життєрадісна. Її, з фотоапаратом у руках, можна побачити практично на будь-якому міському заході.

Пані Марина розповіла про себе і поділилася із читачами «Унґвару» простими, але ефективними секретами щасливого життя.

– Марино, Ви – корінна ужгородка?

– Так, з Ужгорода тато і весь його рід. Тепер живу в Чопі, однак майже щодня приїжджаю в Ужгород. Працюю лікарем, живу КВНом, цікавлюся всім, шию ляльок, малюю, що хочеться. Маю сина й доцю. Вона закінчила худ­інститут, а син – митну академію.

– Ваші ляльки вражають. Давно цим займаєтеся?

– Ляльок шию років зо 5. Доти взагалі не шила. Ну, звісно, ґудзик пришити вміла та й усе. Почалося все з подарованої ляльки. Коли береш таку річ, зроблену своїми руками, то отримуєш зовсім інші, нові, відчуття.

Спочатку шила новорічні пряники. Потім домовика. Ще дещо зробила руками. Однак після двох котів зрозуміла, що необхідна швейна машинка.

Час на ляльок витрачаю по-різному. Буває, за кілька днів «народиться», а буває, що й за кілька тижнів. Якось упродовж дня зробила янгола. Сумний такий вийшов. Образи приходять звідкись, я не знаю. Я лише реалізатор. Коли починаю працювати, то уявляю загальний образ, однак лялька сама вимагає того чи іншого елементу.

– Багато їх у вас?

– Не рахувала. Деякі роблю на замовлення, деякі шию і продаю. Щось залишається у мене чи йде в подарунок друзям. Попит на них є, це зараз доволі модно: усе більше людей тягнуться до такого домашнього, сімейного, створеного руками.

По-перше – єдиний екземпляр, а не китайське масове виробництво, по-друге, можна отримати річ із урахуванням особистих вподобань.

– Знаю, що любите котів...

– Я народилася у рік кота, тож сама трохи кішка. Так склалося, що подобаються мені ці «сам-гуляйні» тварини. І сама живу за схожими принципами.

– Вас знають як активну КВН-ницю...

– Ще зі школи я активно скрізь брала участь: вечори гітарної музики, сатири і гумору, осінній і весняний бали. Пізніше були різноманітні студентські заходи. А коли почався КВН, то вся активність плавно перетекла туди.

– То ж ви з Йолкою грали?

– Йолка виросла в нас у КВН. Була гра в якомусь місті, вже й не згадаю, якому, і під час концерту КВН-івського якась зірка всеукраїнського масштабу виступала. А потім – наша команда, «Палата №6», фінальну пісню співала Йолка. Після завершення до нас підійшли хлопці і заявили, що наша дівчинка краща. Ну, в цьому ми, звісно, й не сумнівалися. Це було років 15-16 тому.

Я з часом дуже не товаришую. Він для мене така річ – текуча. Я дуже пунктуальна людина: якщо домовлюся на зустріч о такій-то годині, то саме тоді прийду і зроблю все, що треба. Але що, де і коли було, не пам’ятаю.

Бачу і мислю картинками. Дотепер беру активну участь у житті КВН. Щонеділі проводимо школу КВН, на яку приходять і школярі, і студенти. Під час змагань сиджу у журі. Дуже люблю КВН! Це завжди жарти, веселощі. Свіжо і молодо!

– Та й виглядаєте молодо...

– Мабуть, бо спілкуюся із молодими. Це ж завжди енергія, завзяття, усмішки – воно передається й мені. Хочеш, щоб у тебе в житті завжди і все було погано – скорч кислу «міну» й ходи. І все точно буде погано.

– А є якесь життєве кредо?

– Ага: всіх люблю! Всіх-всіх. Просто так!

– Але ж є люди, яких любити взагалі не хочеться. Наприклад, Янукович…

– Чого? Я і його люблю. Він бідний-нещасний, Богом ображений, людьми обхаяний… Який кайф у житті із золотим батоном, золотим унітазом? Іноді його жаль, а так – чого маю на нього витрачати свої емоції?

– Політикою цікавитеся?

– Звичайно, але так, щоб у партії вступати, у владу лізти — то не моє.

– Кликали?

– Так.

– Що для вас Ужгород?

– Рідне місто. Воно завжди було домашнім, затишним, спокійним, приємним. Звісно, не все влаштовує, однак багато що особисто від мене не залежить.

Я не можу навчити людей не смітити, не можу змусити владу залатати ями на дорозі. І не знаю, що потрібно для цього зробити. Мабуть, змінювати менталітет.

Я можу хіба ділитися спогадами, як колись, біля будинку моїх батьків, якщо шашка раз на тиждень не милася із шампунем, – дільничний штрафував.

У часи Союзу смітники були, чистіше місто було. Однозначно. Взагалі вважаю, що чистота і порядок дуже легко встановлюються, якщо налагодити систему штрафів.

А як ставитеся до ініціатив небайдужих ужгородців? Наприклад, до обмежувальних стовпчиків на тротуарах?

– Хороші ідеї, однак я не вірю, що це докорінно змінить ситуацію. Ну, зберемо гроші, встановимо на одній вулиці, зробимо її пішохідною «як треба», але ж будуть паркуватися, як «олені», на інших вулицях. Бидло від цього нікуди не дінеться.

Потрібні штрафи. Чому машина стоїть на тротуарі, видно номери, а ніхто не штрафує? Влупили б хоч на тисячу баксів – інший би вже подумав!

– Домашні не ревнують вас до ваших справ?

– Знають, що коли мене посадити поруч і нікуди не пускати – буде гірше. Вони інші, але я в них така.

Коли мого чоловіка мама спитала, чого він мене пускає, той відповів: «А спробуйте її не відпустити! Навіщо мені ця мегера вдома потрібна?»

Коли мені не вистачає емоцій, вражень, то починаю злитися, зриватися. А так усе роблю під настрій. Ну, помию я посуд опівночі – кому від того гірше? А інакше буду дивитися на посуд і гарчати!

– У наш час всі поспішають, кажуть, що в них не вистачає часу на елементарне. Як устигати скрізь і відчувати себе щасливою жінкою?

– Потрібно правильно розставити пріоритети. Вирішити, що важливіше: насмажити вдома гору відбивних, щоб усі були ситими, чи взяти бутерброди та вирушити сім’єю на природу? Невже краще стояти до дітей спиною, висмажуючи відбивні, вони тобі: «Мамо, мамо!», а ти: «Відчепіться, я зайнята»?  Мої діти виросли, і часу на особисте життя вже більше. А коли вони були маленькими, то серед усього іншого був час іще й на них. Тепер мрію побувати у різних країнах, побачити різні вистави, багато чого встигнути.

– Як сучасній жінці боротися із негативом?

– Особисто я у негативних ситуаціях намагаюся користуватися фразою Скарлетт О’Хара: «Подумаю про це завтра». Варіантів – два: або це змінити, або обернути на позитив. Щоб змінити ситуацію на свою користь, треба докласти зусиль. Щоб змінити життя у позитивне русло, потрібно для себе зрозуміти, що нічого не зміниться, поки сам ти цього не захочеш. І починати щось робити!

Ярослава Матвійчук, газета «Унґвар»

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)