Батько полоненого ужгородця: «Вони ж не знали, що йдуть у саме пекло»

Батько полоненого ужгородця: «Вони ж не знали, що йдуть у саме пекло»

Трьох ужгородських солдат, узятих в полон 17 червня, звільнили. Ця новина стала для батьків та родичів хлопців несподіванкою, хоча саме її вони чекали щохвилини протягом майже усього останнього місяця.

 

Ужгородці Антон Шимко (23 роки), Микола Копчанський (22 роки) та В’ячеслав Пономаренко (26 років) потрапили в полон на Луганщині. У руках терористів солдати-контрактники опинилися в результаті засідки.

 

Уже за кілька годин у мережі з’явилося відео з допитом ужгородців. Родичі та знайомі впізнали у скривавлених хлопцях саме наших солдатів. І з того часу – ночі без сну, дні в сльозах та думки тільки про одне.

 

Іван Шимко: «Про умови в полоні син сказав тільки одне слово»

 

Батько Антона Шимка, з яким ми спілкувалися наступного дня після хорошої звістки, ледь стримував емоції – розпач від згадок про перші дні полону сина та радість від того, що все закінчилося благополучно.



 

Пан Іван звістку про звільнення сина дізнався від племінника. Він зараз також у зоні проведення АТО на східній Україні. Коли племінник подзвонив і сказав, що Антон вільний, батько не повірив, аж поки сам із ним не переговорив телефоном.

 

Антон Шимко (на фото) – фізично підготовлений хлопчина: 10 років займався в гуртку тхеквондо. Пройшов строкову службу на Львівщині в десантних військах. Коли повернувся, двоюрідний брат порадив піти служити за контрактом. Антон погодився. Іван Омелянович каже, сину подобалася така робота. Хто ж знав, що сусідня країна розпочне війну...

 

Тато Антона розповідає: син навіть не хотів казати про те, що їде на східну Україну, ніколи чітко і точно не вказував місця перебування, не хотів лякати родину.

 

Утім, батько здогадувався про те, що хлопець уже давно не в Чернігові, де військових готували:

 

– Зібрали найдосвідченіших. Бо там же набрали більшість дітей, що прийшли тільки тепер на службу, ну, куди їх відправляти? А наші вже служили, їх забрали і відправили туди. Вони ж не знали, що йдуть в саме пекло.

 

– А як ви дізналися про те, що…

 

– Що він у полоні? По відео. Я сам побачив те відео. Був шокований. Я і так планшет крутив, і так, придивлявся… Він, син, – стишує голос і опускає очі батько військового.

 

– Зі мною зв’язувалися і волонтери, я ж дав свій номер. І, не знаю, чи правду казали, представлялися кореспондентами ОРТ із Росії. Номер прихований був. Говорили: ми бачили вашого сина, він живий, здоровий, туди їхати не треба, викуп також не потрібен, хто буде пропонувати, то аферисти, вирішуйте все на вищому рівні, тільки обмін – полонені на полонених. Ось і вся інформація. Два тижні тому зв’язок припинився.

 

З такою інформацію весь час жили родичі наших хлопців. Але два тижні тому в ефірі одного політичного ток-шоу колись закарпатець, а нині киянин Нестор Шуфрич із екранів телевізорів на всю Україну заявив, що ужгородських хлопців звільнили. Батьки добре почули, але це була неправда. Ані на дзвінки, ані на СМС-повідомлення, які родичі надіслали політику, той не відповів. Батьки були обурені. Але сьогодні, після хороших новин, про це воліють не говорити.

 

Щоправда, саме це могло вплинути на перебіг перемовин із терористами, зауважують учасники процесу. Проте піар та заяви окремих політиків перервали перемовини про обмін. Зв’язки поновили тільки 11 липня. А за два дні з’явилася звістка про звільнення трьох ужгородців і одного чернівчанина.

 

Про умови перебування в полоні Іван Шимко від сина почув тільки одне слово – «тяжко». «Нікому не побажаю такого пережити. Я би більше не відпустив сина, це особисто моя думка, але що він думає про це… Таке пережити… У мене ще молодший, 16 років...», – відповідає на питання про подальшу службу сина батько.

 

Наталія Нижегородцева: «Цей місяць ми провели в молитвах і в біганині»

 

Пані Наталія – мати дівчини Миколи Копчанського. Розповідає, що її дочка не їла, не пила, за цей час схудла наполовину. А батьки хлопця не знаходили собі місця. Микола – єдиний син у сім’ї.

 


 

Наталія Нижегородцева розповіла, що Микола – дуже дисциплінований і відповідальний. Служити за контрактом пішов за порадою двоюрідного брата. Завжди добре відгукувався про службу.

 

Останній дзвінок від Миколи отримали 16 червня. Наступного дня зв’язку вже не було.

 

– Ми спілкувалися з Миколою щодня. У вівторок 17 червня протягом цілого дня його телефон не відповідав. Ми стривожилися, – розповідає пані Наталія про перші дні. – Знали, що вони стояли на блокпостах. Де конкретно – не розголошували. Участі в перестрілках не брали.

 

Але 17 червня від нього не було ніяких відомостей. Ми спочатку подумали, що телефон розрядився і нема де підзарядити, але передзвонив його двоюрідний брат і повідомив, що в Інтернеті є відео, де наші хлопці під час бою взяті в полон. От тоді ми дізналися правду.

 

Інформація про те, що українських хлопців із полону міняють на сепаратистів, трохи додавала оптимізму, але через кілька днів, коли Коля потрапив у полон, оголосили перемир’я. Ми дуже надіялися і молилися, що за ці 10 днів їх обміняють, бо там вели перемовини, що будуть міняти «всіх на всіх». Але коли перемир’я закінчилося, ми були в трансі. Нічого не відбулося. Ми втратили надію...

 

Родичі Миколи весь цей час молилися і… оббивали пороги різноманітних служб. У першу чергу пані Наталія побувала в Червоному Хресті, де подала дані про полоненого у спеціальну анкету міжнародного зразка. Там стало відомо, що представники всесвітнього Червоного Хреста саме збираються на Луганщину. У родичів з’явилася надія на міжнародну допомогу.

 

Чотири тижні родина провела у стресі та без сну. Чекали бодай якоїсь звістки. Вона надійшла наприкінці минулого тижня.

 

– Коли ми нарешті зв’язалися з Миколою вже після звільнення, перше, що він спитав: як мама, тато, бабуся. І нічого про себе. Це така людина. Він ніколи не буде жалітися чи нарікати. Мовчун, – каже пані Наталія.

* * *

Після звільнення з Луганська ужгородців перевезли в Дніпропетровськ до медиків. Ані куди їдуть, ані коли будуть удома, хлопці батькам не розповідають. Тримають контакти через командира.

 

Хлопці мовчазні, розпитують про батьків та родини, про себе – жодного слова. Сказали тільки, що їм надають медичну допомогу, одягли і нагодували. У всіх бійців – контузії та поранення, утім, які саме і які наслідки полону, можна буде сказати тільки після огляду. Якщо лікарі дозволять, хлопців привезуть на Закарпаття наприкінці цього тижня.

 

Їх уже чекають найрідніші люди.

 

Тетяна Лешко для газети «Унґвар», фото автора.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-02
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)