Андрій Погорєлов: «Мені важливо бачити реальний результат своєї роботи»

Андрій Погорєлов: «Мені важливо бачити реальний результат своєї роботи»

Президент України достроково розпустив Верховну Раду. Розпустити Ужгородську міську раду нікому – це можуть зробити хіба самі депутати, склавши свої повноваження. Однак попри вимоги ужгородців вони цього не роблять. Бо комфортно так, як є.
На тому, що потрібно робити повне перезавантаження влади всіх рівнів, ще з лютого постійно і системно наполягає Андрій Погорєлов. 
Перша асоціація, яка виникає щодо нього – син двічі міського голови Ужгорода. А у старшого покоління – ще й онук людини, яка розбудовувала місто. «Унґвар» спробував розібратися, який же він – новий Погорєлов. Поза звичними стереотипами.

Щодня пропливав по 14 кілометрів

– Андрію, все-таки почнемо з батька і діда. Прізвище частіше допомагало чи заважало?

– Звичайно, мене завжди порівнювали, оцінювали з огляду на Погорєлових, яких знали всі ужгородці. Хоча батько теж був сином свого відомого батька, Погорєлов-молодший – казали про мене. Некомфортно відчувати зобов’язання відповідати еталону, хотілося, щоб мене сприймали як особистість.

Але я рано одружився, у 20, з батьками ми не жили, а потім 6 років працював у Києві, де ніякого значення не мало, чий я син чи внук – там оцінювали те, що ти зробив сам. І абсолютно без сентиментів, можна сказати, навіть безжалісно.

– А можна детальніше про одруження в 20?

– Своє перше, єдине і останнє кохання я зустрів на І курсі юридичного факультету Ужгородського університету, куди поступив після закінчення 9-ої ужгородської школи.

Через три роки вирішив, що вже шукати нічого, знайшов найкращу, готовий створювати сім’ю і нести всю відповідальність, із цим пов’язану.

За 17 років, які минули, ні разу не було навіть думки, чи рано женився, чи ні. Щасливий у родині, діти у нас чудові.

– Кажуть, «ніколи не кажи ніколи». Так уже й останнє кохання?

– А в мене характер такий. Однолюб, напевно. У 7 років я прийшов на плавання і поставив собі мету стати майстром спорту. 200 дітей у групі тренувалося. І на моїх очах ця група танула. Всі знаходили собі щось інше. Останні 3 роки я один займався – тренер на бортику і я у воді. Але я сам вирішив: маю досягти.

– Система занять із дітьми взагалі з того часу розвалилася…

– Мені особливо боляче за плавання. Колись же не можна було уявити, що хтось не вміє плавати. Через це я кілька років тому і домігся відкриття школи плавання на базі басейну ужгородської гімназії. Ми хотіли навчити якомога більшу кількість дітей базовим навичкам тримання на воді.

Тепер зібрали спеціальне обладнання, саме для занять плавців у спортзалі, незабаром його в гімназії запустимо.

– А чому не обрали спорт професією?

– Розумів, що цим сім’ю не прогодую. Тим більше, що плавання – дуже молодий вид спорту, у 25 років ти вже «дід». Пік результатів – у 17-18 років. А далі?

Цінності – для всіх поколінь

– Відчуваєте конфлікт поколінь – батьки і діти?

– Сину вже 16, якраз формується як особистість і намагається проявити себе, відчуваємо, як самостверджується. Але серйозних проблем немає, переконаний, що це тінейджерське, тому пройде. Такий вік називаю «козлиним» – бути проти всього, що батьки хочуть підказати.

– Себе в такому віці пам’ятаєте? Теж таким були?

– Я дуже серйозно займався спортом, напевно, сил не вистачало вдома ще щось доказувати. Ранком на 6.30 – тренування, школа, уроки зробити, і знову на тренування: на суші – загальна фізична підготовка, а потім – у воду. 14 км щодня пропливав. Мабуть усе, що хотів, доказував у басейні.

– Чи інакше виховуєте своїх дітей, ніж вас батьки?

– Стараюся донести їм кілька основних, базових «месиджів», які мені батько колись заклав. Дуже серйозно мені казав, ще коли я зовсім малий був, що брехня – найгірша риса людини. І як тільки мій син спробував щось трошки «викручувати» по школі – забув щоденник, ще там щось, я дуже принципово доводив: неправда принижує того, хто її використовує.

Звичайно, зараз із технічним прогресом усе інакше. Але «вічні цінності» мусять складати стержень кожного – любов, повага, дружба. Важливо залишатися людиною.

Ще дуже наполегливо прошу дітей вчити мови. Це вимога часу. Взагалі стараємося завантажувати їх якомога більше, щоб і фізично були зайняті, і розумово. Доці 7 років, але вона давно і на танці ходить, і на плавання, і на музику.

– А дід чим запам’ятався вам?

– Він помер, коли я був на першому курсі. Тепер би хотілося поспілкуватися. Хоча дякую Богу і за той час. Володимир Семенович дуже багато зробив для міста, заснував і поставив роботу багатьох служб життєзабезпечення Ужгорода. Заклав фундамент того, що прізвище відоме.

Тільки коли він помер і на похорон прийшли тисячі людей, – мені здавалося, що все місто – я зрозумів, наскільки він особисто допомагав людям. І з дуже різних питань. Просили допомогти у чомусь побутовому, жалілися на хвороби, жінки плакали, що чоловік п’є. І він знаходив, як допомогти. Безвідмовний був.

До речі, мамин батько, на жаль, уже теж покійний, розмовляв угорською, словацькою, українською. Нам вдалося мамину лінію дослідити трохи, то виходить, що з цього боку я в сьомому поколінні ужгородець.

– Ви, здається, отримали якусь відзнаку з рук тепер уже покійного Блаженнійшого митрополита Володимира?

– Так, але не люблю про це говорити, бо сприйняв як аванс. Стараюся допомагати церкві, треба би більше.

«Університети» Банкової

– А як у Київ потрапили на роботу?

– Після університету працював в обласній адміністрації. Трохи займався політикою – допомагав у передвиборчій президентській кампанії Євгену Марчуку. Він став головою Ради національної безпеки і оборони (РНБО) і запросив на роботу. Вийшло все спонтанно – пізно увечері зателефонував, і наступного дня я вже мав або бути на співбесіді, або шанс втрачався. Ми з дружиною всю ніч проговорили, чи раптом кинути все і поїхати в Київ.

Я зважився і вранці полетів літаком. Звідти вже не повернувся – дружина через два місяці переїхала, знімали квартиру.

Цікава дуже була робота, особливо підготовка, аналіз законопроектів.

– А в Адміністрацію Президента чому перейшли?

– РНБО й Адміністрація були ніби одна структура – і територіально розташовувалися на Банковій, і постійно тісно співпрацювали. Тому я ніби лише перейшов в інше управління. А звільнився після приходу Ющенка.

– Чому?

– І в мене особливого бажання працювати з командою Ющенка не було – не збігалися внутрішні переконання, і якраз реорганізацію проводили – з Адміністрації в Секретаріат.

– Залишилися колеги з тих часів, якісь зв’язки? Користуєтеся?

– Залишилися. Але гучних прізвищ не чекайте – я «пальці розкладати» не маю звички.

Чи користуюся? Не без того, але для себе ще не було потреби, а для області, Ужгорода дещо просили – допомагав, чим міг.

– Тоді ви закінчили Академію управління при Президенті України. Це вимагалося для посадовців АП?

– Ні, не вимагалося, просто я відчував, що знань не вистачає. Хоч була основа – юридична освіта, але бракувало державного управління, менеджменту.

Взагалі вважаю, що для політиків, управлінців, державних чиновників правильною була радянська система, коли керівник мав пройти всі щаблі із самого низу. Зараз же дуже часто все навпаки.

– Чому в Києві не залишилися? Могли ж легко з такою трудовою книжкою знайти іншу роботу.

– Не бачив для себе розвитку в Києві. Хоча в дружини все складалося дуже добре – викладала в кількох вишах. Але вона як дружина декабриста – куди я, туди й вона.

Заробляти Закарпаття повинно на тому, що нам Бог дав

– На Закарпатті 6 з половиною років були керівником управління екології. Минулого року пішли. Чи вас «пішли»? І чому?

– Прийняв рішення, що навіть не буду намагатися залишитися. Я хочу бачити результат своєї роботи. А реформували службу так, що управління стало статистом – на жодні результати уже не мало впливу.

Я гордився тим, що ми провели величезну роботу зі збільшення природно-заповідного фонду Закарпаття. Хоча багато палиць вставляли в колеса.

І друге – дуже непрості взаємини були з керівником області. Я, працюючи, опирався на спеціалістів – якщо фахівець управління пропонував, радив, то я був переконаний, що це правильно, що на нього можна покластися. А якщо мене як керівника управління керівник області не чує, то про яку ефективність можна говорити? Були ситуації, що ми подавали дуже потрібні для Закарпаття проекти, а їх або взагалі «рубали» – не голосували підконтрольні депутати, або змінювали, часто до кардинально протилежного.

– Ну а тепер чим займаєтеся?

– Пробую себе у кількох проектах. Найбільше захоплює один – колись був у містечку в Австрії, за 150 кілометрів від Відня, де повністю перейшли на автономні джерела енергії. Вирощують конюшину для переробки в енергію, використовують для цього відходи з ферм, тирсу, роблять біодизель, доповнюють сонячними колекторами. Туди вже повернулася вся молодь, яка раніше виїжджала, від туристів нема відбою, вся інфраструктура розвивається.

Спочатку в успіх ніхто не вірив, міський голова пояснював: все, що заробляли, вони тратили на газ, платили фактично Росії. А тепер гроші у них залишаються і приносять нові гроші.

Хочеться подібне реалізувати в нас, зараз це особливо актуально. Я вже знаю, де і як все розташувати, щоб і Ужгород задіяти, і прилеглі села. Звичайно, місто і область самі не потягнуть, потрібні інвестиції в комерційний проект, але умови в нас ідеальні. Тут можна було б вирішити і проблему переробки сміття, яка вже багато років дуже болюча.

Однозначно треба розвивати на Закарпатті саме туризм, рекреацію. І так, щоб зберігати довкілля. Словом, ідей багато, працюю.

Кожен має почати з себе

– А багаторічна близькість до політики і політиків не розчарували? Друзі залишилися?

– Політика і дружба – абсолютно різні речі. Мої друзі – не політики, ми всі різні і тримаємось разом багато років.

– А ви їм потрібні не як людина, яка може щось вирішити, на щось вплинути?

– Ні, у нас є свій діалог – і в цьому цінність. Та вже й абсолютно чітко визначаю, коли раптом виникають якісь «друзі», для чого я їм потрібен.

– А з депутатами нинішньої міської ради які у вас взаємини?

– Хто не вміє відділяти політику від реального життя, той живе емоціями, а вони тепер здебільшого негативні. Відстоювання своєї думки, якихось позицій – це добре, але не треба переходити на особистості.

Це як батькам радять: можна критикувати, оцінювати дії, слова, але не дитину. Так і з дорослими – переходити на особистості неправильно. З цього і взаємини.

– Але ж ви вже півроку кажете, що раду треба розпустити.

– Треба всю владу перезавантажувати. Мер – це один голос, одна карта для голосування. Є більшість, яка приймала рішення, програми. І вони несуть персональну відповідальність, кожен із 60 депутатів. Я теж. І я готовий був піти. Ще в кінці лютого. Але одному складати повноваження немає змісту, бо це просто зробити комусь подарунок.

– А маєте якийсь власний рецепт, що робити в державі?

– Думаю, що процеси сьогоднішні дуже глибокі, багато інтере­сів інших країн тут зіткнулися. Тому боляче за країну.

Вважаю, треба перестати шукати винних і чекати доброго дядю, який прийде – і все раптом стане чудово. З кожними виборами все повертається на наїжджену колію. Самим себе рятувати треба. Кожному. Робити те, що вмієш найкраще.

Багато хто живе сьогодні негативом, але це як з калюжею – треба шукати в ній не болото, а відображення зірок.

Розмовляла Лариса Подоляк

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)