Життя, розпочате на Закарпатті з нуля. Історія однієї родини

Життя, розпочате на Закарпатті з нуля. Історія однієї родини

Лютий цього року… У Севастополі – постріли та все більше агресивних незнайомців. Після нічної перестрілки впритул до їхнього будинку прокидається переляканий син. На запитання «що сталося?» батьки відповідають: «Це феєрверки». Але саме тоді Радмір і Наталія однозначно вирішують їхати з Криму.

Подружжя 36-річних Наталії і Радміра Шкредів приїхали в Ужгород одними з перших. Переселенці, які останні три роки прожили в Севастополі, їхали в нікуди, фактично тицяючи пальцем у мапу України.

«У 15 років у мене була мрія – об’їздити автостопом міста Західної України. У цьому списку зокрема Кам’янець-Подільський, Чернівці та Ужгород, – літературною українською розповідає Наталія причину того, чому їх родина опинилася в найзахіднішому обласному центрі України. – І коли виникло питання їхати, ми поїхали туди, куди мріяли. Дитина в мене алергик, постійно кашляє. Прочитали, що діти, які кашляють, в Ужгороді перестають кашляти, хоча це не справдилося (сміється. – пр. авт. – Т.Л.), але алергія дійсно не набирає обертів. Так було і в Криму… Тому вибрали Ужгород».

Справа життя – в «Смугастому курчаті»

У самісінькому центрі Ужгорода на площі Петефі, в колишній квартирі, яку нині орендують під офіс, повно галасу й дитячих криків. З серпня тут працює клуб гармонійного дитинства та сімейного дозвілля «Смугасте курча».

«Це клуб переважно для дітей від 2 до 12 років, – розповідаєНаталя. – Ми дуже хочемо залучити й підлітків, бо саме вони часто зависають перед комп’ютерами. Хочемо включити їх у творчу діяльність. Для цього створена й анімаційна студія. Учитимемо дітей знімати мультфільми від початку до кінця: тобто вони вигадують історію, малюють її, знімають, роблять кадрування, накладають музику й отримують готовий проект.

Такий анімаційний проект дуже класний, бо діти вчаться терпінню. Знімати фільм важко й довго. Але вони починають розуміти, що це праця, в яку вкладено душу. Це ж не просто подивитися мультфільм і забути. Тим паче зараз, коли іграшки дуже легко даються: їх купили, погралися і викинули. Коли дитина робить речі самостійно, вона більш адекватно оцінює процес створення іграшки.

Окрім цього в клубі працюють різні гуртки для дітей: домашній театр, наукова школа, де будемо ставити досліди, захоплююча математика. Хочу, щоб заняття через гру і казку допомогли малечі полюбити цей предмет, бо він класний, крутий, цікавий. Хотілося б, щоб дошкільнята, коли прийдуть у школу, мали бажання вчитися. Також у нас багато ігор для дорослих. Тут можна відволіктися від буднів».

Ужгородка Олена Рисинчук нині допомагає в клубі дозвілля. «Виявилося, що ми з Наталією в одних тематичних спільнотах у мережі. Коли ми з нею почали спілкуватися, то з’ясували, що в нас є схожі ідеї і зацікавлення, – згадує Олена знайомство з кримчанами. – Ми з нею на одній хвилі. Наталя запросила мене до клубу вести наймолодші групи. Тепер будемо втілювати разом наші спільні ідеї. Я дуже рада, що і в реальному житті, а не лише віртуальному, знайшлася людина, яка цікавиться тим, що і я».

Наталія Шкред – учитель зарубіжної літератури, але й досі через онлайн-навчання освоює авторські педагогічні методики, які разом із новими друзями втілює в клубі дозвілля. Такий заклад Наталя й Радмір створили і в Криму. Але все довелося зоставити на півострові.

Російський паспорт і… море

-Коли Ви таки вирішили залишити Крим?

(Наталя змінюється в обличчі і робить глибокий видох. – пр.авт. Т.Л.)

-Я колись розповідала про це… У лютому, коли в Севастополь в’їхали танки, стало дуже напружено. Раніше ставлення до українців, до української мови було нормальним. Але коли все частіше почали говорити, що Крим може стати Росією, то проросійськи налаштовані люди, які доти тримали свої думки при собі, згодом почали говорити про приналежність Криму до Росії відверто й дуже агресивно, відкрито проявляли свою неприязнь, нелюбов до українців. Я вважала і вважаю себе українкою, мені стало дуже некомфортно. На базарах з’явилися такі плакатики, які виставляли пенсіонерки, із написом «Россия спаси нас». Сусідка по квартирі, коли запитала нас, як ми вважаємо, Крим – це Росія чи Україна, і ми сказали, що Україна, вона відповіла: «Як шкода, що зараз нема таких організацій, куди можна було б поскаржитися на вас, щоб вас покарали». Мені здалося, що я опинилася в якомусь романі чи міфі, це не може бути реальністю! Ми ще деякий час терпіли, думали, що все налагодиться. Але в місті все більше з’являлося незнайомих людей, неадекватних. На вулицях стріляли. Пішли чутки, що з в’язниць повипускали ув’язнених і навіть дали їм зброю. Ми вирішили шукати шляхи, як виїхати з Севастополя. У нас було багато власних речей. Перевізники вже не працювали. Були тільки поїзди. Що втрьох могли забрати з собою, те й повезли. Все інше – кинули.

-Ви не розглядали варіант таки отримати російський паспорт?

-Ні, не розглядала. Я за народженням могла вже давно отримати паспорт Росії (народилася в Якутії, батько родом із Західної України, бабуся і дідусь із Херсонщини. – Ред.), але ні. Коли ми їхали в лютому, нам уже тоді казали, що ми можемо отримати російський паспорт, хоча ще не було референдуму (псевдореферендуму щодо статусу Криму. – Ред.). Це не наш варіант, зовсім не наш.

-Чого бракує в Ужгороді?

-Там лишилося море. Так, мені не вистачає його. Досі, якщо я бачу фотографії Криму, найбільше мені бракує моря. Так за людьми не сумую, як за морем. Тому що друзі, з якими ми спілкувалися і підтримували зв’язок, усі поїхали з Криму. А от за природою сумую.

-Ужгород уже став остаточною крапкою в переїздах чи ще ні?

-Зважаючи на те, що ми вже тут клуб відкрили, ігротеку і магазин настільних ігор, то так. Ми довго нічого не робили, десь місяць після приїзду ми всі хворіли. Потім була тривала велика сімейна депресія. Ми не мали сил щось робити. Ну, у нас і грошей не було. А десь у серпні почали прокидатися більш-менш, з’явилися якісь сили знову. Оживати почали…

До розмови долучається подруга Катерина Гладеш, яка в перші тижні після переїзду не відходила від кримчан, щодня дзвонила, приносила їжу, ліки, і сьогодні підтримує нових друзів.

– Мені дуже прикро, коли бачу, що люди узагальнюють. Є люди, а потім уже існує таке поняття як переселенці, – каже Катерина щодо ставлення до переселенців. – Я дуже вдячна долі, що вони з’явилися в моєму житті. Здавалося, що вони тут живуть завжди. Це неправильно, коли ми підтягуємо людей під шаблони. Хтось один нашкодив, а їх гріхи перекладають на всіх. Думаю, колись ужгородці також скажуть, що вони вдячні цим людям. Після переїзду вони дуже захворіли. Місяць узагалі були ізольовані в квартирі. Ні вийти, ні лікаря не знаєш, ні куди піти за продуктами. Були моменти паніки в них. Розумієте, люди втратили все. Вони зараз пробують з нуля піднятися.

– Якісь гроші були, позаймали дуже багато і відкрили центр, – продовжує свою розповідь Наталія Шкред. – Спочатку не було сил, настрою. Я себе бадьорила. Тим паче такі події на сході, люди помирають… А потім подумала, мабуть, не треба сумувати, а просто робити свою маленьку справу. Якщо ти робиш якусь добру справу, розвиваєш її, то буде добре всій країні. Коли відкриваєш інтернет, читаєш погані новини, то потім відключаєшся на цілий день, уже не можеш і не хочеш нічого, а коли робиш свою маленьку справу, то вона відгукується у всьому світі, щось потрохи міняється. Ти на позитиві, інших заряджаєш на позитив, долучаєш людей.

-Як вас прийняв Ужгород і ужгородці?

-Ми приїхали в Ужгород уночі. Нас поселили в одному будиночку, ми вийшли купити собі продуктів. Питали в солдата, потім ще одну людину, яких зустріли, де тут магазин. Дивувалися, що люди зупиняються, довго тобі пояснюють українською мовою, посміхаються. Не на бігу тобі пояснюють, а зупиняються і пояснюють! Я дуже нервувала з цього приводу, бо мені було шкода часу цієї людини. А коли мені щось пропонували просто так, я одразу починала міркувати над тим, а що цим людям треба від мене. Виявилося, що вони нічого не хочуть. Це таке виховання, менталітет, така звичка в людей – допомагати і віддавати свій час іншим.

Чоловік Наталії Радмір Шкред сам родом із-під Києва, довгий час прожив у Москві, але рішення виїхати з Криму підтримав. Каже, цей вибір був свідомий та зрозумілий.

– Ми хворобливо пережили переїзд, – підтверджує Радмір. – Але ми все-таки – патріоти своєї країни, незважаючи на те, що я довгий час прожив у Росії. Ми вирішили таки виїхати, з одного боку, у більш безпечне місце, а з іншого боку, туди, де хоча б частково, бо тут є гори, це нагадувало б те, де ми жили раніше. Звісно, ми їхали в невідомість. Але якщо зважити на нашу попередню історію, то ми завжди були авантюристами. Коли їхали на нове місце, не знали, що буде далі. Оскільки я свого часу змінив, як і моя дружина, багато професій, то освоєння нових горизонтів вже не таке страшне. Зрозуміло, що завжди є ризик: чи буде зацікавленість у тому, що ми запропонуємо. Дуже порадувало, що люди швидко відгукнулися й допомогли. Можу порівнювати з Москвою і Кримом: в Ужгороді люди чуйні, доброзичливі, тому ми швидко розширили коло своїх знайомих. Але в Ужгороді дуже розмірене життя. Люди тут менш сприйнятливі до новинок. Тема, якою ми займаємося, благородна, дитяча, я вважаю, що це треба робити, а результат однаково має бути.

P.S: Родина Шкредів в Ужгороді вже дев’ятий місяць. Тут вони розпочали життя з нуля…

Джерело: Тетяна ЛЕШКО, «НЕДІЛЯ», фото автора.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-07
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)
Стоны необоснованны.В конце концов в стране прошла РЭВОЛЮЦИЯ ГИДНОСТИ !Жить стало лучше,жить стало веселей!...
простофиля (2016-12-06 22:35:16)