Як із закарпатських угорців та німців після війни зробили рабів

Як із закарпатських угорців та німців після війни зробили рабів

Наприкінці 1944 року із закінченням воєнних дій, подальшим просуванням фронту на захід і припиненням канонади до закарпатських угорців та представників німецької національності, які проживали в регіоні, не прийшли мир та спокій. Навпаки, на їхню долю випали ще важчі випробування.

Відповідно до сповідуваного радянською владою принципу колективної провини, для десятків тисяч представників угорського та німецького етносів, що були проголошені ворожими націями, наслідком програної війни стали депортація, примусові та відбудовчі роботи (так звана «маленька робота»).

Намір Сталіна й радянського керівництва покарати всіх угорців проглядався вже 1943 року, коли нарком закордонних справ СРСР В. Молотов писав до британського посла у Москві А. К. Керра: «Радянський уряд вважає, що за збройну допомогу, яку Угорщина надала Німеччині, … відповідальність несе не тільки угорський уряд, а меншою чи більшою мірою й угорський народ».

Бажання Радянського Союзу покарати угорську націю проявилось і у випадку закарпатських угорців, тим паче що Сталін вирішив приєднати цей регіон до Радянського Союзу. Методична розбудова радянської системи, безжальної до жертв, на Закарпатті розпочалася вже у жовтні 1944 року, коли тут з’явилися військові частини 4‑го Українського фронту. Серед багатьох елементів радянізації Закарпаття — створення народних рад, унормування земельного питання, створення колгоспів та натуральних поставок продукції державі, націоналізації, боротьби проти історичних Церков — найтрагічніші наслідки для місцевих угорців мала так звана «маленька робота».

12 листопада 1944 року Військова рада 4‑го Українського фронту, що окупував Закарпаття, своєю тоді ще цілком таємною постановою № 0036 визначила:

«1. Військові комендатури міст, містечок і більших населених пунктів від 14 по 16 листопада включно повинні виявити й зареєструвати всіх солдат і офіцерів, що служили в німецькій та угорській арміях, незалежно від їхньої національності.

2. Необхідно взяти на облік усіх військовозобов’язаних осіб віком 18-50 років німецької та угорської національностей, які на цей момент проживають на території визволеної Закарпатської України, а також чиновників та співробітників угорської поліції і жандармерії, які перебувають на території визволеної Закарпатської  України. …Під час реєстрації військові коменданти повинні довести до відома цих осіб, що вони зобов’язані повторно з’явитися 18 листопада. …Осіб, що проживають на території визволеної Закарпатської України, необхідно окремими загонами, згідно зі списками, під конвоєм направляти в табори військовополонених».

На підставі постанови було видано «Наказ № 2 міської комендатури», який зобов’язував чоловіче населення угорської та німецької національності віком 18-50 років з’явитися 13 листопада до органів влади. Останнім днем постановки на облік оголошувалося 16 листопада, а ті, хто не виконав наказу, мали бути арештовані й віддані під військовий трибунал. Наказ не тільки був розклеєний на дошках оголошень, а й публічно зачитувався в населених пунктах по кілька разів на день. У деяких місцях навіть наголошували, що як хтось із чоловіків не виконає наказу, то його сім’я буде вирізана. Представники нової влади давали різні пояснення: в одних селах людей збирали під приводом видачі посвідчень, які нібито даватимуть їм змогу вільно пересуватися на територіях, «визволених» Червоною Армією; в інших поселеннях — і у більшості місць — необхідність з’явитися пояснювали триденними відбудовчими роботами, або «маленькою роботою». Цей вислів став терміном і прижився в угорській мові як поняття, яким позначають заходи з депортації громадян угорської та німецької національності.

У різних місцях збору відбувалося сортування людей за етнічним принципом, а це дає підстави вважати, що основною причиною депортації були етнічні чистки. Тим, що називали себе русинами, українцями або словаками — оскільки національність встановлювали за власним зізнанням осіб, — або тим, хто вмів прочитати «Отче наш» по-русинськи чи по-словацьки, видавали посвідчення й відпускали додому.

Перша піша колона закарпатських чоловіків вирушила 18 листопада 1944 року до збірного табору в Сваляві. Полонені рухалися під наглядом озброєних конвоїрів, людям було заборонено покидати свої місця та шеренгу. Ночувати в дорозі доводилося в різних неопалюваних будівлях або просто неба у листопадові холоди, внаслідок чого багато хто прибув до Сваляви вже хворим. Становище погіршувалося тим, що в інтернованих радянські солдати конфіскували те взуття і верхній одяг, що було в хорошому стані. У Сваляві внаслідок нелюдських умов, голоду, епідемій та холоду смерть зібрала великий урожай серед репресованих. Полонених залучали до різних робіт: будівництво мостів, лісозаготівля та ін., — що було характерне для всього часу перебування у полоні. Радянська влада бажала використати дармову робочу силу для відбудови імперії, що лежала після війни в руїнах. Тих, хто пережив перші випробування, голодних, змерзлих, зневажених, погнали далі через Ужоцький перевал до Старого або Нового Самбора, де їх «пакували» у вагони й відправляли в різні концтабори Радянського Союзу, звідки значна частина вже ніколи не повернулася.

Це була не єдина хвиля депортації на Закарпатті. У грудні 1944 року з’явилася постанова № 0060, яка стосувалася працездатних чоловіків німецької національності віком 17-45 років та працездатних жінок німецької національності віком 18-30 років. Пощадили тільки тих жінок, які мали дітей віком до одного року.

Особи, депортовані в рамках «маленької роботи», потрапили до таборів ГУПВІ (Головного управління військовополонених та інтернованих), так само, як і табори ГУЛАГу, підпорядкованих НКВС. Різниця між цими двома типами таборів полягала в тому, що оскільки табори ГУПВІ були створені для військовополонених та інтернованих, і сюди одночасно потрапляло багато полонених, то особи ув’язнених тут для влади були неважливими, а стежили тільки за їхньою кількістю або тим, щоб ізольовано утримувати певну національність — так було й у випадку із закарпатськими угорцями. А ось у випадку з ув’язненими до таборів ГУЛАГу, особа в’язня мала навіть дуже важливе значення, адже у них представники окупаційної радянської влади вбачали потенційних ворогів режиму. Таких ув’язнювали, й вони потрапляли до трудових таборів ГУЛАГу після сфабрикованих проти них процесів.

Ще наприкінці 1944 року до Угорщини дійшли звістки про нeлюдські умови в таборах. Тимчасовий національний уряд одразу після створення, уже 26 грудня 1944 року, звернувся до радянського керівництва, виступивши проти депортації цивільного населення. Прем’єр-міністр Угорщини Міклош Бейла Далнокі з метою звільнення депортованих осіб скерував 7 січня 1945 року листа до радянського уряду, в якому окремо згадав і репресованих закарпатців: «З Березького комітату близько двох місяців тому забрали угорських чоловіків на примусові роботи. З міста Берегова та навколишніх сіл, які згідно з умовами Тріанонського договору належать до Чехословаччини, 19 листопада забрали угорців віком 18-50 років. Так само з тріанонської території Березького комітату з поселень на схід від шосе Берегово-Вашарошнамень 21 листопада забрали чоловіків віком від 18 до 50 років. З останніх, священиків, русинів, циган, євреїв та греко-католиків із Берегова відіслали назад до родин. (…) Умови проживання та харчування угорців, залучених до відбудовчих робіт, як свідчать отримані скарги, дуже погані. Багато хто захворів, бо не має теплого одягу. (…) Звільнення угорських чоловіків, які перебувають на відбудовчих роботах, стало гострою необхідністю, тому прошу вжити заходів для їх повернення додому».

Військовозобов’язані чоловіки, депортовані в рамках «маленької роботи», у документах та наказах радянського керівництва згадуються то як військовополонені, то як інтерновані. Постійне згадування в єдиному контексті інтернованого цивільного населення із Закарпаття та військовополонених, однакове до них грубе ставлення дають підстави припустити, що депортованих у рамках «маленької роботи» цивільних, які ніколи не тримали в руках зброї, радянська влада розглядала як потенційних військовополонених. Про те, хто, на думку радянського керівництва, вважається військовополоненим, можна отримати інформацію з наказу, затвердженого Радою Народних Комісарів СРСР ще 1941 року: «Військовополоненими вважаються усі особи, які належать до збройних сил держав, що перебувають у стані війни з Радянським Союзом і потрапили в полон у ході військової діяльності, а також цивільні особи з цих держав, інтерновані на територію Радянського Союзу».

Влітку 1945 року Народна рада Закарпатської України видала постанову про складання списків військовополонених та цивільних родом із території області, які перебували в різних таборах. Оскільки перепис стосувався усіх чоловіків, які на той момент перебували в «лагерях» різних табірних систем, створених радянським режимом, то в список, крім цивільних, забраних у рамках «маленької роботи», були включені й військові родом із Закарпаття, що потрапили в полон під час наступу радянських військ. Згідно з цим списком, влітку 1945 року в таборах для військовополонених та трудових таборах перебувало 27 тисяч закарпатців, значна частина яких уже ніколи не повернулася додому. Серед тих, хто повернувся, багато померли протягом короткого часу внаслідок отриманих у таборах різних хвороб. У душах депортованих, які залишилися живими, пройшовши різні стадії фізичних знущань, принижень, наруги над людською гідністю, «маленька робота» залишила глибокий слід і невиліковну травму.

Крім особистісних трагедій, такий значний масштаб репресій означав і означає суспільну травму й трагедію для закарпатських угорців, адже наслідки найбільшої хвилі масованої депортації до сьогодні відчуваються в темпах приросту народонаселення угорської громади. Через своє походження депортовані, які отримали покарання більші, ніж особи, що вчинили особливо тяжкі злочини, до сьогодні не реабілітовані.

У радянські часи було заборонено вшановувати або публічно згадувати події 1944-го, а в списку табуйованих тем серед перших була історія депортації. Стіну мовчання пробито наприкінці 1980‑х — на початку 1990‑х років, коли з’явилися перші публікації та відбулися перші публічні вшанування. Завдяки спогадам і розповідям очевидців, виданням, присвяченим тим подіям, конференціям, пам’ятникам «маленька робота» стала визначальним елементом у колективній пам’яті закарпатських угорців. Важливо, щоб у суcпільній думці тодішні події ми розглядали відповідно їхній значущості, і важливо, щоб ми пам’ятали про цей сумний період нашої національної історії. Адже якщо пам’ять про певні події не набуде форми, з часом вони забуваються. У спільній пам’яті залишаються тільки ті події, щодо збереження яких сформувалися певні традиції.

Довідка: «Malenykij robot» (з рос. «маленькая работа») — вираз на позначення процесу депортації чоловічого населення угорської та німецької національності Закарпаття наприкінці 1944 р. Походження виразу пов’язане з тим, що чоловіків збирали під приводом участі в триденних відбудовчих роботах (на маленьку роботу).

Джерело: CREDO

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)