Вони йдуть в самісіньке пекло, аби потім потрапити в рай…

Вони йдуть в самісіньке пекло, аби потім потрапити в рай…

Солдати про війну на Донбасі: Дітвора, якій 22-24 роки, стоїть тут і помирає, молоді хлопці стоять на смерть, а нам, здоровим мужикам, що – в цей час сидіти на теплій лежанці?!… Сьогодні справа кожного здорового мужчини бути тут. І вирішувати долю нашої країни!

Із подружжям волонтерів Михайлом та Олесею (імена змінені, щоб не нашкодити активістам, які живуть і працюють у тяжких умовах) ми зустрілися по дорозі на Дебальцево. Це місто стало гарячим закутком неоголошеної війни на Донбасі. Молоді люди все життя прожили на Луганщині, тут вони зостаються і зараз, попри складну на загал ситуацію. Ці люди, які бували на Закарпатті та в інших регіонах країни і бачили більше, ніж значна частина їхніх земляків, свято впевнені: Донбас – це Україна. І саме тому двічі на тиждень їздять до солдатів на передову, щоб передати посилки від родичів або те, що збирають самостійно.

Місцеві волонтери: «Ми ні до кого з війною не йшли!»

Історія перша

Поки розвантажуємо частину провізії та речей з Ужгорода, щоб через волонтерів віддати на фронт, спілкуємося з луганським подружжям.

— Що солдати на передовій потребують найбільше?

– Солдатам потрібно все: від носків, трусів, штанів… Нічого нема. Кажу про тих, які на крайніх точках фронту, в самісінькому пеклі.

— Ночі вже холодні. Зима все ближче. Хлопці забезпечені теплим одягом?

– Так, у жіночих куртках і кросівках. Вони в тому, що їм привезли волонтери і знайомі. Те, що зібрали з різних міст, у тому й ходять. На виборах (26 жовтня. – пр.авт.Т.Л.) чергували солдати на дільницях в осінньому одязі. Ми в них питаємо, у вас є зимові речі, кажуть є, ті, що самі собі купили за свої гроші. От вони отримали гроші якісь, поїхали в найближче місто і купили. Те, чим забезпечила держава – це зброя 80-х років, патрони…

— Тут відчувається перемир’я?

– За 5 км від нас знаходиться населений пункт Мирна Долина. От, кілька днів поспіль по 50-60 снарядів «Градів» пролітали щодоби. Скло труситься, усі стіни ходять, ну, нічого… Так живемо.

— А які настрої місцевого населення?

– 99% населення мають сепаратистські настрої.

— Ну, бодай один відсоток людей змінили своє ставлення до України останнім часом?

– Ні! Ви ж бачили результати виборів. Виграла Партія регіонів, тільки перейменована. А хто за них голосував? Молодь наша давно вже виїхала звідси, адже нема роботи. Тут можуть жити тільки пенсіонери. А ті як жили при Радянському Союзі, так і живуть далі. Вони нічого не хочуть змінювати. Їм потрібна пенсія, вони її отримують і все. От і результати виборів.

— Чому ви особисто допомагаєте українській армії?

– Я вважаю, що не можуть пацани так служити, у такому стані… Україна у нас одна. Допомагати треба. Я сам уже без роботи четвертий місяць. Але намагаємося двічі на тиждень їздити до хлопців, веземо те, що назбирали. Є частини, які забезпечені, до яких доходить допомога, а в крайні точки ця допомога не доходить. Там хлопці не мають нічого. Ви би бачили, як вони їли сало. Ми коли привезли, вони накинулися на нього, шматками розривали і ковтали… Це треба бачити!

До розмови долучається Олеся.

– Збираємо продукти, гроші на бензин, щоб могли поїхати і повезти хлопцям щось. Але мене обурює інше: тут не ведеться ніяка робота з організації допомоги ні солдатам, ні переселенцям. Є люди, які не можуть довезти до місця збору речі. Розклеїли оголошення і все. На цьому робота представників АТО тут і закінчена. Ці міста і села підпорядковані українській владі, але влади і її представників не видно.

— Чому ви підтримуєте Україну і українську армію? – запитую тепер у Олесі.

– У мене єдиний аргумент – це моя країна! А кого я маю підтримувати!? Ми ні до кого з війною не йшли. Це навіть задумуватися не варто. Ми мусимо це робити – допомагати.

— Дякую вам, що ви такі є!

– Частину речей, які ми везли з Ужгорода і передали волонтерам, того ж дня доставили на передову хлопцям із закарпатської 128-ої механізованої бригади.

Із волонтерів у солдати

Історія друга

У розташуванні солдатів 128-ої, на перший погляд звичайний будень. Час обіду. Немолодий вже чоловік укладає в свою стареньку, але відремонтовану автівку одну буржуйку, кудись збирається везти. Підходжу ближче, розпитую. Виявляється, рядовому солдату Збройних сил України Федору Шолудько з Київщини – 60 років. Чоловік пішов до армії добровольцем і нині працює на кухні, розвозить обіди на передову. Допомога армії починалася з волонтерства пана Федора, однак, цим не завершилася.

— Ви спілкуєтеся з місцевим населенням? Як вони сприймають українців? Як налаштовані до українських військових?

– Я особисто спілкувався з жителями окремих сіл. Люди хочуть, щоб українські війська закінчили вже цю операцію і прогнали сепаратистів із нашої землі. Бійці ходять, допомагають місцевим, носять тушонку, крупи, їжу, діти до нас на батарею приходять і наші кухарі годують їх. Вони дуже цим задоволені. Місцеві добре знають, що якщо повернуться сепаратисти, вони їх годувати не будуть. Натомість вони грабують, роблять безчинства.

Я зустрічався з дітьми в школі. Пояснював їм, що таке Батьківщина. Вони розуміють, що Україна, там, де вони народилися, це і є їхня Батьківщина. Але що хочу сказати… Ця категорія людей вирвана з історії, ніби десь у 50-х роках людей посадили в погріб, а в 2014-му їх випустили. Вони перелякані, особливо діти. Я порівнюю зі своїми онуками. Мій 9-річний онук і тутешній хлопчина в 14 років – це далекі в спілкуванні діти. Вони не бачили цивілізації, відверто вам скажу.

— Але чому ви тут? Вам 60!

– А що я скажу дітям, не тільки своїм, а всім, де я був у той час, коли ця дітвора на передовій була. Дітвора, якій 22-24 роки, стоїть тут і помирає, молоді хлопці стоять на смерть, а нам, здоровим мужикам, що в цей час – сидіти на теплій лежанці?! Я вважаю, що сьогодні справа кожного здорового мужчини бути тут і вирішувати долю нашої країни.

— Чого бракує солдатам?

– Сьогодні не вистачає приладів нічного бачення. Ось тут бачите посадки навколо. Сепаратисти часто організовують групи і підходять, особливо вночі, обстрілюють. А якби були такі засоби (вони є, але дуже мало), то тут би охорона повністю контролювала ситуацію і ніхто б не міг підійти ні до блокпоста, ні до батареї. Тепловізорів також бракує. Вони реагують на тепло і ми би бачили живу силу, яка наближається. Відносно харчів – годують добре. Велике спасибі волонтерам. Вони підвозять усе абсолютно. Зараз мало буржуйок, але волонтери довозять. Ось – одну привезли, саме відводжу на передову.

— Чи можна звикнути до постійних обстрілів?

– Два-три дні і солдат уже звикає до цього. Але я бачу, що не звикає населення, діти бояться. Вони не розуміють, хто стріляє. Я вважаю своєю особистою задачею (сам собі поставив таке завдання) спілкуватися з мирним населенням і переконувати, що українським солдатам нема необхідності стріляти по населенню. Задача сепаратистів виставити техніку в житлових масивах і спровокувати постріли на себе. А ми, українські солдати, маємо вичистити від різної нечисті нашу землю.

Ужгородці на фронті

Історія третя

Із волонтерів у солдати пішов і ще один герой нашої розповіді. З початку війни молодий чоловік із Ужгорода допомагав солдатам усім, чим міг, поки зрозумів: особисті фінанси й можливості вичерпуються, а бойові дії тільки розгортаються. Олега ми зустріли в самісінькому пеклі війни – за півтора кілометра територія, підконтрольна сепаратистам. Молодий чоловік кілька тижнів як керує підсиленим механізованим взводом. Його основне завдання – тримати наступ ворожої техніки. Не маючи за плечима ані служби, ані досвіду, Олег пішов добровольцем у 128-му механізовану бригаду.

— Ваш блокпост безпосередньо на передовій. Як часто обстрілюють?

– Інколи буває тричі на день. Інколи добу луплять без перекуру. Інколи буває вихідний. Сьогодні, до речі, вихідний, тільки кілька разів лупнули, це щастя, це вже свято (сміється. – пр.авт.Т.Л.)

— А що ви робите, коли починається обстріл?

– Хтось у випадку обстрілу стає на бойову позицію, хтось на позицію спостерігача, хтось іде в окопи, бо виставляти всіх людей одночасно нема сенсу.

— За вашим відчуття, коли це все може закінчитися?

— Чи затягується?

– Затягується… Наскільки воно може затягнутися – знає один Бог.

— Хто саме служить у вашому підрозділі?

– 22 роки наймолодшому, 49 – найстаршому. Тут троє закарпатців, інші з усієї України: Тернопіль, Хмельницький, Київ, Франківськ, з Луганська є.

— Чим ви займалися до війни?

– (Олег сміється. – пр.авт.Т.Л.) Я був помічником народного депутата. До того як потрапив сюди, волонтерив, допомагав солдатам. Коли фінансово допоміг усім, чим міг, і віддав усе, що в мене було, то побачив, що набирають молодих і без досвіду. Подумав, а чому хтось має йти, а інші ні. Розуміючи, що тут можу зробити зараз більше, ніж там, на мирній території, записався добровольцем.

— З яких причин хлопці самі йдуть сюди?

– Ви думаєте, що нам тут подобається, що ми хочемо тут бути?! Кожен із нас розуміє, що ми потрібні саме тут і саме зараз.

Що об’єднало волонтерів із Луганщини, рядового з Київщини та керівника підрозділу з Ужгорода? Донбас. Український Донбас! «Я ніколи і нікому не віддам рідного дому!» – цей напис, випалений на дошці в розташуванні 128-ої механізованої бригади, ніби підтвердження цьому. За Донбас у складі України сьогодні пліч-о-пліч із тисячами українців із різних областей країни стоять і закарпатці. 30 поклали своє життя…

Джерело: Неділя

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)
Один из самых тупых вбросов) укро-жидовская хунта считает украинцев дураками,как и российские жидо-либеральные СМИ - россиян..кругом одни жиды))...
Царь Давид (2016-12-07 12:16:12)
Ну и зачем еще раз доказывать что вы умственноотсталая нация. Все давно это поняли...
петро нюхает зад (2016-12-07 10:53:48)