Ужгородський романтик-фізик

Ужгородський романтик-фізик

Фізик, у котрого все, як в американських фільмах: піша хода до університету з незмінною цигаркою, опущеною головою і впевненим кроком.

Чи має наше місто звички? Має. Які? Подумавши, виокремила для себе окремі деталі, (пише автор матеріалу). Це Микита з незмінною люлькою в руках, Федака з кейсом-дипломатом, Гаврош із рюкзаком, Шандор із телефоном… Таких – багато. Вони не зраджують своїм звичкам, а отже, й місто завдяки їм має свої.

До цього переліку сміливо вношу (пише автор матеріалу), й декана фізичного факультету Володимира Юрійовича Лазура. Фізика до найменшої клітинки. Його звичка – фізика – стала його життям.

Який він? Смиренний і відданий. Бурі у його виконанні не руйнівні, а такі, що вміють розставити все на свої місця. 

Виріс у багатодітній сім’ї: троє братів та дві сестри. Володимир Лазур – найменший. «Мені дісталося найбільше любові від інших». Це особливий урок життя, який науковець зміг добре вивчити. Переконаний, що не має права тримати цю любов усередині – зобов’язаний нею ділитися. І це в ньому прекрасно.

Якщо мама у його батьківській родині ввібрала в себе все найкраще, що може мати жінка, то тато – все найкраще для чоловіка. Тож декан мав, з кого брати приклад: «Батька ми бачили тільки вранці та ввечері: він постійно працював. Це був строгий і мудрий чоловік...»

Історію дитинства таких людей, як декан фізичного факультету, заведено називати важкою. А він каже, що це був казковий час. І не важливо, що на свій випускний вечір ішов у костюмі і взутті старшого брата, а, коли їхав до Ужгорода на олімпіади, сім’я голову сушила, де знайти більш-менш відповідний одяг. Казковим у той час для нього було: «… як з хлопцями ходили колядувати. Найбільше мені хотілося сушених груш. Це був особливий делікатес. А ще – пасти корови! Це була чудова нагода відмахнутися від іншої роботи й пограти в м’яча з друзями. Бігти у поле, змагатися, хто сильніший. А страви із домашнього молока?! Оце смак дитинства!».

Уже з семи років Володимир Юрійович мав домашній обов’язок, який не підлягав обговоренню: коли інші члени родин на роботі, він доглядає за домашнім господарством. Для нього й сьогодні не страшно наколоти дров, дати їсти корові, почистити стайню.

Випадковостей у житті не буває. Приклад його життя – підтвердження цього вислову. Господарство багатодітної родини потребувало великих затрат часу і сили. А коли малий Володько пішов до школи, наука його захопила. Але ж і робота мала бути виконана – обов’язок не обговорювався. Було знайдено оптимальне рішення: доки однокласники виконували його роботу, декан фізичного факультету на всіх виконував домашнє завдання із алгебри, геометрії, фізики. Це стало у пригоді...

Його життя – це приклад того, як виростають науковці. Ще в школі Володимира Юрійовича настільки цікавила фізика, що міг на 5–6 розділів забігати вперед, причому щодня сидіти в бібліотеці і вчити набагато більше, аніж передбачено програмою. Як вислід – замість учительки урок іноді проводив він. Одного такого бібліотечного дня майбутній декан фізичного факультету натрапляє на книгу Айзека Азімова, головним героєм якої був фізик-ядерник: «Це на мене вже в ті роки справило величезне враження, тож, мабуть, саме ця книжка і стала вирішальною у виборі професії».

Хоч була ще одна історія. Коли декан їхав вступати до вишу, то мав на меті передусім математичний факультет. Але випадково (хоч випадковостей, кажуть, не буває) сплутав приймальні комісії й підійшов до фізиків. Після їх невеличкої агітаційної кампанії Володимир Лазур став студентом однойменного факультету.

Чи бувало таке, що в студентські роки не вистачало грошей на найпотрібніше?

– На ці речі ми якось мало зважали. Більше раділи тому, що маємо прекрасних викладачів. Нам здавалося, що про краще в цьому житті годі й мріяти.

Що полюбляєте робити своїми руками?

– Тримати крейду, книгу, поратися з дружиною.

Може, опанували якийсь музичний інструмент?

– Колись пробував грати на гітарі. Виходило тільки на одній струні. А от що я любив, то це танцювати й співати.

Яка ваша улюблена пісня?

– «Раскинулся вектор по модулю 5», а із закарпатських – «Не буду ся женити».

Ви романтик чи реаліст?

– Романтик.

Його дружина – теж науковець, а тому розуміє в усьому свого чоловіка. «Яка вона? Майже ідеальна». Вона створює для нього комфортні умови у всьому: науці та побуті. Гардероб – теж за нею. «Мені якось не важливо, що вдягати. Буває, на порозі зупинить і змусить переодягнутися. Залишається тільки підкоритися».

У магазин ходите вдвох?

– Що ви! Я дуже розсіяна людина. Якщо ще й починаю думати про якусь фізичну теорію, то взагалі абстрагуюся від усього. Вона каже, що краще сама піде, бо я можу принести будь-що ツ.

Вас часто можна побачити на кухні?

– Коли я вдома, то щогодини. Постійно варю каву. Інколи це вже виходить з-під контролю. Але тут з’являється вона й знову дає лад моєму життю ツ.

Де ви познайомилися зі своєю дружиною?

– Знаєте, я вірю, що вона моя доля. А познайомилися ми… Я читав у неї лекції.

Вона  мучениця чи герой?

– У неї суперпозиція. У квантовій механіці – це коли частинка у двох станах. Мучениця, бо має сили постійно прощати й миритися. Герой, бо зважилася жити із фізиком-теоретиком. А таким жінкам треба ставити пам’ятник.

Володимир Юрійович – дуже сумна людина. Дивишся на нього й думаєш: «Він хоче обійняти цілий світ. А це неможливо. І в цьому драма його життя».

Він мислить глобально. Вірить в особливе майбутнє. Найбільшим визнанням для нього є визнання його учнів. Не пробачає зради. Його хобі – «пройтися в інтернеті по професійних журналах і дізнатися, що нового сьогодні зробила для світу фізика». Улюблена книга – 10-томник Ландау і Ліфшица «Курс теоретичної фізики». Усе геніально просто. Жалкує про одне – занадто мало присвятив себе науці. В іншому вбачає долю.

«Бог?.. Я вірю в Бога. Сама фізична наука – підтвердження того, що світ просто так виникнути не міг. Так, я молюся».

У нього все, як в американських фільмах: професор завжди іде до університету пішки. По дорозі мало з ким говорить. Незмінна цигарка, опущена голова, упевнений крок. Іде ділитися знаннями. Іде, аби відчинити великі й важкі двері фізичного факультету і полегшено видихнути: «Я вдома».

В іншому домі його чекають дві собаки й три кішки. Дружині легко знати, коли повертається чоловік: кішки просяться вийти йому назустріч. Романтичний, по-дитячому наївний, меґарозумний фізик, який мало усміхається. Він обережний. «Найбільше боюся, аби дітям після моєї смерті не дорікали за прожите мною життя». І знову інші, а не «я». У цьому весь Лазур Володимир Юрійович, декан фізичного факультету.

Останнє запитання було таким:

У Вашому серці живе кохання?

– Так… – опустивши очі додолу й знову поринаючи у свої думки, відповідає.

Джерело: Світлана Лапига; Фото й відео: Роберта Паппа, mediacenter.uz.ua

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-10
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)