Проблеми транспортного сполучення в області допомагає врішити лише закарпатська доброта, проте не влада

Проблеми транспортного сполучення в області допомагає врішити лише закарпатська доброта, проте не влада

Одного разу, прокинувшись зранку в поганому настрої, я сказав собі: досить! Набридло монотонно виконувати щоденні дії: робота, постійна нестача часу, проблеми, біганина, дзвінок мобільного, коли менше всього хочеться розмовляти. І так повторюється день у день… Порожні розмови, біганина по колу… Одне слово, безпросвітна й безнадійна рутина. 

У сумбурі та безладному хаосі думок я розпочав пошук місця моєї мрії в інтернеті. І знайшов. До того ж не так далеко, на теренах рідної України, в мальовничому куточку Закарпаття — Тячівський район, селище Усть-Чорна. Не замислюючись ні на мить, я вже стояв на порозі квартири з зібраними речами. Тут мої пригоди й розпочались…

Я, до речі, вперше в житті їхав на Закарпаття. Ще в поїзді мені пощастило познайомитися з приємною жителькою Тячева, яка багато цікавого розповіла про свій мальовничий край, курортні місця туристів тощо. Звісно, не випустив можливості запитати, яким автобусом чи іншим видом транспорту можу доїхати до смт Усть-Чорна. У відповідь на її обличчі майнула дивна усмішка. Врешті вона кивнула плечима і тихо промовила: «Ніяк». Моєму здивуванню не було меж, але насправді я їй просто не повірив. Проте вона продовжувала переконувати, що до окремих сіл Тячівського району взагалі автобус не їздить. Чути це було дивно, бо район, за словами моєї співрозмовниці,— найбільш заселений в Україні. Та на той момент я ще не усвідомлював весь масштаб  проблеми. 

Нарешті наш потяг на кінцевій зупинці — Тячів. Від омріяного відпочинку мене відділяють якихось 57 км. Сім’я, яка зустрічала мою новоспечену знайому, привітно запропонувала підвезти мене до автобусної станції. Вирішив скористатися гостинністю, щирістю та привітністю закарпатців. 

І ось я на автостанції… У касі сидить приємна, усміхнена, молода та ввічлива дівчина. Вона одразу припала мені до душі… Задивився, задумався, а тому не одразу зрозумів, що вона намагається мені пояснити. Вибачившись, попросив ще раз усе повторити. Дівчина без жодних питань взялася знову пояснювати, що не може продати квитка до Усть-Чорної, оскільки не існує приміських та міжміських рейсів у тому напрямку. Всі її намагання допомогти мені були марними… Подякувавши, я пішов у напрямку виходу з вокзалу. Проте не дійшов. Мене перестрів дивний чоловік, який чув нашу розмову і сказав, що може допомогти… Мова йшла про те, що відразу за рогом вокзалу стоять перевізники, які довезуть туди, куди потрібно (хоч на край землі за мої, звісно, гроші), а якшо їх там не буде, то на виїзді з Тячева є зупинка, яка називається «Обери мене» — звідти я 100% доберусь до Усть-Чорної. 

Попри весь абсурд ситуації інших варіантів у мене не було… Пішов я на примарну зупинку за рогом автостанції, про яку говорив незнайомець: ні розкладу руху, ні напрямку, ні автобусів – абсолютно нічого. Мене переповнювала злість, я не міг зрозуміти, чому до селища міського типу в Тячівському районі Закарпатської області України, курортного містечка, куди прибуває значна кількість туристів, а корінне населення складає понад 1500 осіб, нема жодного регулярного рейсу?! 

Стомлений, голодний та страшенно сердитий тримаю курс на зупинку «Обери мене»… Але й тут не обійшлось без здивування. Чекаючи транспорту, я вже був готовий до будь-якого повороту подій. Коли запримітив щось схоже на автобус, з’явилася надія, що все ж таки доля мені всміхнеться. Але не так сталось, як гадалось… Автобус виявився на європейських номерах (Румунія). Перше, що спало мені на думку, що це рейс, який виконує міжнародні пасажирські перевезення і він мені аж ніяк не підходить. Проте пройшло ще приблизно хвилин 20 – знову автобус і знову на європейських номерах. Пасажири заходять та виходять, а я все стою. Врешті  вирішив запитати у водія, в якому напрямку він їде. У відповідь черговий шок! Водій автотранспорту з європейськими номерами  українською мовою з присмаком закарпатського діалекту та легким румунським акцентом промовив:

«Дубове! Якщо влаштовує – проходьте, якщо ні – не затримуйте черги!».

На ту мить я вже точно знав, що Дубове знаходиться неподалік від Усть-Чорної. Тому не задумуючись ні на хвилину пройшов далі в автобус. 

Дорогу від Тячева до Дубового я не пам’ятаю. Тільки  присів на вільне місце, як відчув, що мимоволі засинаю. Страшенна втома розливалася моїм тілом, сил не було навіть розплющити очі. Прокинувся вже на кінцевій зупинці. 

Селище міського типу Дубове, на моє здивування, виявилося доволі великим та, на перший погляд, прогресивним. Тут життя вирує… Проживає, кажуть, близько 14 тисяч населення. Люди тут привітні, готові допомогти, доброзичливі та приємні. Чому я зробив такі висновки? Відповідь проста: де б я не був, з ким би не заводив бесіди, скільки б я не запитував — завжди у відповідь мені привітно намагались максимально допомогти: підвозили, де потрібно було, проводили, навіть пропонували зайти до хати та поїсти. Знайшовся навіть чоловік, який у справах їхав до с.Красна і без жодної копійчини запропонував відвезти, мовляв, звідти до Усть-Чорної взагалі недалечко. 

По життю я взагалі людина недовірлива – одинак, одне слово. Проте, перебуваючи на Закарпатті, відчув себе ніби зовсім у іншому світі, казці, де панують доброта та щирість. Тому без жодних вагань, розуміючи, що з Дубового в інший спосіб не вибратися, я згодився на пропозицію. Далі події розвивались не менш цікаво. Машина ще часів Радянського Союзу — ВАЗ-2101, в народі її називають «копійка», не витримала бездоріжжя і поламалася посеред шляху, де було відсутнє дорожнє покриття. Я не міг повірити, що все це відбувається зі мною в реальному часі, став думати, що у цей день зірки були налаштовані проти мене, тому все так не клеїться. 

Скільки ми простояли, ремонтуючи автівку, не пам’ятаю. А коли врешті-решт доїхали до Красної, вирішив, що з мене досить! І залишився у приватній садибі під назвою «У Іванчика». Саме тут мене зустріли довго­очікувана тиша, спокій, привітна і затишна атмосфера, з’явилася омріяна можливість відчути себе у повній гармонії з природою. А думки про Усть-Чорну, куди я мав приїхати і де вже був заброньований будиночок, — щезли вмить. Натомість лячно ставало від думки, що на мене чекає дорога у зворотному напрямку. 

Сьогодні  згадую свої неймовірні пригоди у мальовничому куточку Закарпаття з гіркою посмішкою. Хоча, попри все, мети своєї я досяг: від роботи відпочив (навіть не згадав жодного разу). Це був по-особливому незабутній відпочинок — свіжа прохолода для душі серед спеки повсякденного життя. 

Проте я змушений звернутися до керівництва області з одним-єдиним запитанням: як можна було допустити, щоб у регіоні, де розвинута туристична сфера, була такою маршрутна мережа?! Біда людей єднає – це загальновідомий факт, і я в цьому переконався. Адже ніде у світі я ще не зустрічав настільки добрих та ввічливих людей, які готові прийти на допомогу в будь-який час доби! Тобто об’єднати людей та підтримати колорит вам вдалося на 100%, браво! Проте мені як громадянину України, як людині, яка вважає себе патріотом і хоче кращого для своєї рідної землі, за все інше — соромно!..
 

Едгар ІЛЛОВАЙСЬКИЙ.

Новини Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)