Храм у чагарниках Ужгорода

Храм у чагарниках Ужгорода

У вирі буденності ми звикли щодня проходити повз десяток будівель, які, часом, навіть не помічаємо. Варто тільки повернутися зі своєї замисленості, підвести очі і замилуватися красою та архітектурою рідного міста. Що вже казати про місцини, які приховані від пересічного ока руками природи?!

На окраїнах Ужгорода таке місце є.

Для мене стали відкриттям кілька фотографій, опублікованих у соцмережах, на яких автор зафіксував руїни старовинного храму, про який до того жодного разу не довелося чути. Це була колишня римо-католицька церква у с. Радванка, свого часу єдина римо-католицька у всьому Ужанському комітаті. Розташувалася вона майже на краю гранітної скали, зліва від старовинного кладовища. Її заснування датують далеким 1640 роком. Після Горянської ротонди Радванська римо-католицька церква була другою по своїй вагомості пам’яткою в околицях Ужгорода.

Інформації про цей храм вдалося знайти не так вже і багато. Але, щоб  відтворити загальну картину його руйнації і причини цього процесу, виявилося цілком достатньо.

Людвіг Філіп у книзі «Стара Радванка» пише, що радванська римо-католицька церква належала до Верхньоужанського вікаріату і була освячена Естергомським архідияконом, кардиналом Георгієм Ліппаєм на честь святої трійці у 1640 році. Під впливом часу церква почала руйнуватися, таким чином на початку ХІХ століття була майже у руїнах. «Друге життя» храму пов’язують з іменем місцевого поміщика Міклоша Ранха. Саме за його активного сприяння церква була відбудована у 30-х роках ХІХ ст. Востаннє стіни храму відчували на собі роботу рук реставраторів на початку минулого століття. Було це у 1901 році.

Доля зіграла із цією церквою злий жарт. Ланцюг подій і факторів призвів до того, що сьогодні від колись прекрасного храму залишилися вже навіть не руїни, а тільки їх уламки. Автор книги пише, що його руйнація пов’язана з активним видобутком каменю у Радванському кар’єрі, який розташувався з іншого боку гори, на якій і стояла церква. Аварійний стан будівлі примусив місцевих вірників покинути собор. А згодом і радянська пропаганда атеїзму не примусила себе чекати.

«На жаль, інтенсивний видобуток каменю у Радванському кар’єрі, починаючи з 50-х років, сильні вибухи динаміту зробили свою згубну справу. Спочатку на стінах з’явилися тріщини, дах і стіни почали осідати, поступово покинута вірниками, оскільки знаходилася в аварійному стані, залишена без господаря (йшов посилений наступ войовничого атеїзму у 60-70-х роках), церква повністю знищилася і постає перед нами лише в руїнах», — пише дослідник.

Мурування стін церкви було кам’яним з домішками цегли. Експерти вважають, що це спадок реконструкції ХІХ ст. Вівтар до наших днів не зберігся, але заглянувши всередину, можна здогадатися, де саме він був. Підлога колись була викладена кам’яними плитками, які майже не збереглися. Вважається, що у лівій частині нефа, недалеко від входу, був склеп, де могли ховати священиків і місцевих дворян. Людівг Філіп пише, що склеп зруйнували і розграбували «самодіяльні дослідники».

«Залишився фактично відкритий вхід до склепу, і частково виступає склепіння, викладене з каменю», — зазначає історик.

Таким чином, від пізньоготичної пам’ятки, що, до слова, підтверджується відповідною табличкою на будівлі, залишилися тільки залишки стін, дверних та віконних отворів (прорізів) з обох боків.

Ці руїни через густі зарослі чагарників майже непомітні влітку навіть тим, хто знає, що на цьому місці колись існувала церква. Під горою, перш ніж дістатися до самої церкви, турист знайде спорожнілий постамент, на якому коли красувалася статуя святого Яна Непомуцького. Сам кам’яний Ян, обезглавлений, сьогодні моторошно підпирає рештки стін, існування яких, схоже, тільки питання часу.

Історія непоєднання Ужгорода і святого Яна

Під лівою стіною римо-католицької церкви зберігся постамент, на якому у 50-ті роки стояла кам’яна статуя Яна Непомуцького. Перенесли її сюди ще у 1937 році після освячення храму. Потім вона зникла у невідомому напрямку.

Простежуючи історію встановлення статуї святого спочатку в Ужгороді, потім у с. Радванка, вимальовується невтішна картина. Як би це сумно не прозвучало, але не складалися стосунки у святого із Ужгородом, чи то пак із його мешканцями, яким, судячи з усього, часто бракує виховання.

Якщо хто не знає, то Ян Непомуцький вважається покровителем Чехії, а ще – опікуном рибалок, човнярів, млинарів.

А історія його така.

Ян із Непомука був празьким каноніком, особистим сповідником дружини чеського короля Вацлава IV. Поплатився священнослужитель своїм життям через вірність слову та священничій обітниці: на вимогу повелителя відмовився порушити тайну сповіді. Розгніваний король, спершу закатувавши Яна, наказав скинути нещасного у річку Молдову. У 1729 Папа Бенедикт ХІІІ відніс його до лику святих, а вже за два роки, у 1731 році, культ Яна поширився і в Ужгороді. Десь у той же час на березі Малого Ужа з’явився перший пам'ятник святого.

Першу скульптуру неодноразово оновлювали, реставрували, а в другій половині ХІХ ст. ужгородський скульптор Янош Петрідейс взагалі виготовив нову скульптуру Яна Непомуцького.

Далі історія, як кажуть сьогодні, «понеслась». У 1909 р. через будівництво готелю «Берчені», на яке потрібно було більше місця, пам'ятник перенесли ближче до мосту. У 1925 р. капличка Яна Непомуцького постраждала через вибухові роботи, пов'язані із будівництвом мосту через Малий Уж. Нова капличка з'явилася на г. Кальварії. Вже через рік пам'ятник святому вкотре пошкодили, тож довелося робити новий. Своє останнє пристанище він знайшов поряд із римо-католцькою церквою на Радванці у 1937.

Однак і тут статуї «не судилося упокоїтися з миром». Як вже ішлося вище, у середині ХХ ст. вона раптом зникла з горизонту. А повернулася до ужгородців уже у ХХІ ст. Та ненадовго: після відновлення у 2011 році сьогодні пам'ятник знову понівечений. Без голови, як груда каменю, уламок статуї просто валяється серед сміття, яке розвели місцеві жителі під руїнами готичного храму – пам'ятки архітектури.

Ще кілька років такого господарювання, і для нащадків буде втрачено понад 400-річний храм. Попри те, що він знаходиться у центрі не такого вже і старого кладовища, собор залишається не те що без нагляду, відвідувачі цвинтаря самі докладаються до руйнівних процесів, які вже колись запустила природа. Усі відходи від квітів, вінків, які приносять на могили, скидують під руїни храму. І періодично тут-таки спалюють. Навіть табличка із вказівкою, що це пам’ятка архітектури, не стримує від навмисного руйнування історії.

А не такий вже він, цей храм, і старий. Закарпаття береже і давніші пам’ятки.

7dniv.info за матеріалами Олександри Машіка

 

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)