Особливий закарпатський шестидесятник -- Павло Бедзір (ФОТО)

Особливий закарпатський шестидесятник -- Павло Бедзір (ФОТО)

Навесні 2015 у видавництві «Основи» вийшла перша книга, присвячена українській культурі 1960-х років – «Мистецтво українських шестидесятників». Сайт «Українська правда. Життя» підготував серію публікацій, присвячених важливим культурним феноменам цього цікавого періоду.

Мистецтвознавець з Ужгорода Галина Глеба поговорила з легендарним ужгородським художником Павлом Ковачем про особливість художнього клімату в регіоні, своєрідність мистецтва шестидесятників та зв'язок поколінь, який, на відміну від інших регіонів України, є неперервним для Закарпаття вже понад століття.

У фільмі «Тіні забутих предків» якось згадувалося, що Закарпаття – це забута Богом земля. Проте радянська влада про цю землю активно «згадувала», намагаючись вплинути на хід її історії та розвиток мистецтва. Попри мініатюрність Ужгорода, культурний обмін та художні процеси були тут напрочуд живими.

«Мода на Карпати» в 1960-х роках відкрила захід країни – Україні, а Україну в свою чергу – Заходу.

Для художників Закарпаття звичайною справою було здобувати художню освіту за кордоном, чого не могли собі навіть уявити жителі інших соціалістичних республік та регіонів. Наприклад, Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі вчилися в Будапешті, Федір Манайло – у Празі.

Умовно кажучи, закарпатська школа живопису мала європейські лесування на основі регіонального підмальовку.

 Павло Бедзір з дружиною Єлизаветою Кремницькою

І саме це виразно відрізняло закарпатських шестидесятників: вони не вибудовували свою творчість на фундаментах академічної освіти, але активно займалися самоосвітою, вивчали іноземні мови, завдяки чому отримували доступ до книг та періодики про світове мистецтво. Молодими і активними новаторами цього часу були насамперед Ференц (Ечі) Семан і сімейний тандем Єлизавети Кремницької та Павла Бедзіра.

"Їхня група була в першому випуску школи Ерделі-Бокшая, – розповідає про художників Павло Ковач-старший. – Бедзір рано зацікавився східними культурами і почав вивчати індійську йогу, різні китайські напрямки, мистецькі та філософські. Він все це штудіював суто для себе, проте, ці його захоплення також мали вплив на його середовище. Бедзір вивчив угорську мову, аби вивчати світову літературу".

Закарпатський регіон й досі вирізняється полірелігійністю свого населення, для якого моральні закони не залежать від конфесії. І це стає однією з причин виокремленості закарпатського до- і післявоєнного мистецтва.

Павло Ковач: «Павло Бедзір був вихідцем із сім'ї священика: християнська мораль сиділа в ньому дуже глибоко. Багато закарпатських художників були священниками, вони могли хоронити й вінчати, і до того ж малювати. Могло бути й таке, що художник був начальником міліції, як Андрій Коцка, і одночасно професійним художником.

Край дійсно дивний в цьому розумінні. Тут заняття мистецтвом – несерйозна справа. В народі так і казали: „Та він нич не робить, бо лим малює“ (він нічого не робить, тільки малює)».

 Павло Бедзір. Фото: «uzhgorod.in»

Для розуміння ужгородських шестидесятників необхідно найперше уявити та вловити різницю регіонального контексту, його ментальні та історичні особливості.

Мова йде не тільки про політичний аспект доби Радянського Союзу, частиною якого Закарпаття стає в 1945 році, але й про світові художні тенденції, які саме тут могли найяскравіше проявитися у впливах та віяннях. Радянська влада повноправно входить в життя регіону зі своїм уставом, і це стає відвертою несподіванкою для його жителів.

Закарпаття раптово відчуло свою ментальну іншість.

Павло Ковач: «Найважчий період був після війни, після 1945-го, коли почали читати лекції з соціалістичного реалізму. Виявилося, що окрім релігійної і сакральної складової, мистецтво може бути ідеологічним. Тобто треба говорити про те, чого насправді немає, і мріяти про те, про що мріяти не можна.

Навіть Ерделі звався „сезаннівцем“, а соцреалізм не дозволяв Сезанна, бо той вважався відразним художником. І тільки після 1955-го року, коли Ерделі помер і місцеві з почестями його провели, влада нарешті передихнула, бо „сезанновця“ поховали.

На виставках в Києві та Москві бачили, що „ті закарпатці ніяк не навчаться малювати правильно“, в дусі соцреалізму: якісь у них неправильні партизани з автоматами, барани якісь. То, може, хай вони малюють як малювали?

І тоді Тетяна Яблонська [народна художниця УССР, одна з найбільш відомих та впливових постатей в художньому житті Києва – авт.] взяла шефство над Лізою Кремницькою та Павлом Бедзіром.

Вона розуміла, що з них не буде соцреалістів. Разом з Ечі Семаном вони оздоблювали мозаїкою автобусні зупинки. Бедзір постійно цитував фразу Задорожного: „Так треба прожити життя, щоб більше не кортіло“. Алла Горська активно спілкувалася з Лізою і Павлом, тобто контакти з іншими культурними центрами були.

 Картина Павла Бедзіра

Квартира кожного із них була і майстернею, і виставковим залом одночасно. Тому всю школу авангарду я пройшов в квартирі Бедзіра. Уперше я потрапив туди у 1977-му – був тоді студентом, і нам з друзями кортіло дізнатися, що ж в Ужгороді відбувається, окрім дозволеного.

Один із старших викладачів якось сказав: „Я би вам радив не ходити до одного художника, Бедзір його звати. Нехороший то чоловік, псує то молодь. Він на голові стоїть. Займається всякими східними порочними речами“. Ну, а нам в тому віці, того і треба було!

Ми набралися сміливості, дізналися адресу, прийшли, а нам відкриває дядько зі словами: „Хлопці, ви до мене? Студенти? Заходьте!“ І дає нам ящички з купами маленьких робіт. Ми нічого такого раніше не бачили. Бедзір закрутив нам голови настільки, що і обожнюваного Сезанна розлюбили, і Гоген вже був не той. Якесь воно грубе і матеріальне – а тут така легкість...

Так ми з ним і познайомилися. Далі були зовсім інші зустрічі, але перше, що він дав нам, була література по східній культурі. З того часу ми з Павлом тісно спілкувалися аж до самої його смерті».

Іноді для розвитку мистецтва спадковість традицій та ідей може бути не менш важливою, аніж революційне новаторство. Закарпаття свої традиції зберігає до сьогодні, наповнюючи сучасні концепти історичними посиланнями.

Родина Ковачів є родиною художників, а подібне оточення кристалізує творчість, концентруючи її з покоління в покоління.

Павло Ковач: «Рід має дуже велике значення, і мені любиться, що мої діти відчувають цей зв'язок роду. Коли вони народжувалися, Бедзір першим чекав, як я малих привезу із лікарні. Він їх, власне, і виховував, був їхнім наставником та другом, він вчив їх малювати, вони його навіть дідом називали. І хлопці дуже сильно переживали, коли його не стало.

Я відразу згадую Павла в цій аналогії, бо коли його Ліза померла, він жив одиноко. Вважав, що його особиста свобода стала наразі найважливішою.

 Павло Бедзір з родиною Ковачів

Так дивно було спостерігати, як Бедзір щось розказував на виставці молодого покоління художників вже в 1991 році. Павлові дали слово, а він з вулиці прийшов з авоською, в якій лежала величезна сельодка, і одразу заговорив про космос. Він розказував про нову епоху Водолія, про те, що кожен повинен знайти себе. А джинси його були потерті і в золотій фарбі. А потім раптово перервав свою розповідь та й пішов. Отак просто. В цьому був увесь Павло».

Ужгород і сьогодні зостався демонстративно політкоректним і спокійним, але в той же час з вируючими андеграундними потоками в мистецтві та житті. Неначе русло річки Уж, яку було заковано в труби по черговому новому містобудівному плану, проте яка нікуди не зникла й стала в буквальному сенсі андеграундною.

Активна неформальна культура Ужгорода утворює живий контраст із нібито очевидними формами життя міста.

Культура середовища художників закарпатської школи породила культуру шестидесятників. А «ужгородський культурний анклав» 60-х заклав базу для інтелектуального розвитку наступних поколінь молодих закарпатських художників, за творчістю яких сьогодні є змога спостерігати.

Джерело: Галина Глеба,  «Українська правда. Життя»;

Фото з архіву Павла Ковача старшого  

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2016-12-09
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)