Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому (Фото)

Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
18 лютого 2015 року понад 2,6 тис. українських військовослужбовців остаточно залишили позиції на Дебальцівському плацдармі і відійшли на нові рубежі оборони на північний захід від міста. І хоча деякі групи виходили ще кілька днів, саме ця дата вважається завершенням боїв за Дебальцеве.
За офіційними даними, безпосередньо під час виходу загинули 19 військових, ще 13 зникли безвісти, а 17 потрапили у полон.
Через рік після тих боїв ВВС Україна поспілкувалися з безпосередніми учасниками подій, які з проривалися з Дебальцевого.
Їхні спогади чимось нагадують розповіді про Іловайськ, щоправда маршрутів відходу з Дебальцевого було вже кілька, а не один, що посприяло операції.
Нижче - враження від прориву бійця Нацгвардії, який був на початку четвертої колони сил АТО, а також військового 128-ї бригади, що виїжджав з міста серед останніх.
Віталій Лазебник, 8-ий батальйон Нацгвардії:
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Віталій Лазебник – відомий київський фотограф, якого мобілізували в серпні 2014 року. Зараз він відслужив і повернувся до професії
Був у Дебальцевому майже три тижні, заїхали туди 1 лютого по ротації.
Сильні обстріли почалися десь 25 січня, накривали центр Дебальцевого. Ми стояли на "Хресті" - перехресті доріг Ростов-Харків та Донецьк-Луганськ.
З постачанням, в принципі, у нас все було нормально. Лише з 10 лютого постала проблема з підвезенням харчів і води, але продуктів у нас вистачило б, напевно, на кілька місяців, адже на "Хресті" був великий волонтерський склад, куди звозили продукти для місцевих жителів та військових. Тобто з їжею ніяких проблем не було взагалі.
Були трохи проблеми з БК (Боєкомплектом. - Ред.). Після того, як трасу "Артемівськ-Дебальцеве" перекрили (Бойовики зайняли село Логвинове, через яке проходить дорога на Артемівськ, 9 лютого. - Ред.) БК 128-й бригаді, зокрема й артилеристам, вже підвозили "чигирями".
До Нового року "Хрест" та взагалі центр Дебальцевого обстрілювався лише кілька разів. А з 25 січня обстріли стали постійними, по кілька разів на день.
У нас було навіть таке, що обстріли починалися чітко за графіком: початок о 6-й ранку, потім з 8-ї до 9-ї пауза - ми розслаблялися, їли, займалися гігієнічними справами. А десь з 9-ї починався обстріл, який тривав приблизно до 13-ї. Далі знову перерва години до 16-ї. І відтоді, як темнішало, аж до 21-ї постійно були обстріли.
І вночі були обстріли - залежно від того, чи проходила наша колона. Якщо йшла якась техніка, то була ймовірність того, що буде обстріл. Техніки немає - обстрілів вночі також немає.
Корегувальники шастали постійно, час від часу їх виловлювали. Шастали й ДРГ (Диверсійно-розвідувальні групи. - Ред.), особливо починаючи з 9-10 лютого. Майже щодня у нас були перестрілки з малими групами. Тільки ми їх засікали - притискали вогнем, щоб не підходили.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
На таких машинах з встановленими зенітками сепаратисти штурмували Дебальцеве
Десь 15 лютого ми вже знали, що будемо виходити, але конкретного часу не було. Нам сказали, щоб ми були готові за 15 хв зібратись, повантажитись і поїхати. Власне, так і відбулося. Десь близько опівночі з 17-го на 18-е нам сказали: "Все, пакуємо валізи".
Всі вже були розподілені по машинах, знали, хто на якій виїжджає.
Орієнтовно о 1-й ночі колона у складі 128-ї бригади, 30-ки (30-ї механізованої Новоград-Волинської-Рівненської бригади. - Ред.) і 101-ї бригади (101-ї бригада охорони Генштабу ЗСУ. - Ред.) виїхала. Потім до нас ще хтось приєднався. Колона розтягнулася на кілька кілометрів. Дивишся вночі - до горизонту.
Ми поїхали не по трасі, а виїжджали через якісь дачні кооперативи, приватний сектор, вздовж посадок. Постійно блукали, а хвіст колони накривали "Градами".
Коли розвиднілося, вже були у полях. Десь о 7-й ранку ми потрапили в першу засідку, довелося розвертатися.
Колона тоді вже розділилася дуже сильно, виходили по дві-три машини. Якщо машина застрягла - переходили на танк. Застряг танк, пересідали на "беху" (Бойову машину піхоти, БМП. - Ред.).
О 9-й потрапили в другу засідку - з одного боку з "зеленки" (Заростей чи насаджень дерев. - Ред.) стріляли зі стрілецької зброї, а з іншого - з висоти розстрілювали з танків. З нами їхало три машини. Дві машини підбили прямим попаданням в кабіну. А у нас снаряд прилетів перед машиною, осколками посікло двигун. Ми висипали, стрілецький обстріл придушили й далі вже йшли пішки.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Сили АТО виходили з Дебальцевого двома загальними маршрутами: на Троїцьке та на Луганське (фрагмент мапи Міністерства оборони)
Десь о 10-й ранку ми дійшли до Миронівського, а до 11-ї дійшли до точки збору в Луганському (Миронівське та Луганське - селища десь за 17 км по прямій від "Хреста" у Дебальцевому. - Ред.). Тобто ми виходили 10 годин, хоча машиною там 5 хвилин їхати.
Під час виходу втратив всі особисті речі - залишилися в машині. Я повертався, намагався щось витягнути - у мене там були фотоапарат, планшет, радіостанції. У результаті витягнув лише рюкзак одного з наших медиків і два тепловізори. А речі вже залишив - не найважливіша частина. Коли ми відійшли на півкілометра, машину спалили ще одним пострілом.
У нас було три "Крази" і БТР (Бронетранспортер. - Ред.), на яких виїжджали. Але у підсумку всі хлопці вийшли без речей.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Так втратили БТР, а також "Краз" іншого підрозділу
А БТР втратили біля одного болота, де багато машин застрягло.
Загалом з техніки на "Хресті" залишився один БТР "Валєра", з якого зняли озброєння і у якого заклинило двигун, армійський екскаватор, який взагалі був не на ходу, а також ІМР, інженерна машина розгородження. І ще залишився один танк, у якого був наскрізний отвір у стволі від осколка, і башту заклинило. Плюс "Краз", якому снаряд "Граду" прилетів у кабіну, і ще одна легкова машина з пробитим радіатором.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Близько 30% техніки сил АТО, яка була в Дебальцевому, була знищена ворогом або ж самими бійцями української армії, - щоб не потрапила в руки супротивнику, кажуть в Міноборони
А "живу" техніку, в принципі, не залишав ніхто. Якщо вона хоч якось їздила, то на ній виїжджали...
Загалом щодо Дебальцевого думаю, що місто можна було утримати. Але навіщо такі жертви? Дебальцеве взагалі розраховувалося як плацдарм для наступу. На крайніх блокпостах у тому ж Вуглегірську взагалі нічого не було обладнано для оборони. Хлопці змушені були самі копати окопи у залізничному насипі.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Перші хвилини після виходу
Коли 17 лютого в місто малими групами зайшов супротивник, стало неясно, де свої, а де - чужі. Тоді сепаратисти зрозуміли, що взяти місто й придушити найбільш серйозні ротно-опорні пункти не можуть, вони вийшли і почали дуже масовані обстріли з усього, з чого могли. Заграва вночі була постійна.
Відхід все ж був продуманий, визначені маршрути. Інша справа, що техніка ламалася, й ми потрапляли в засідки. Наш батальйон втратив всю свої техніку, зате вийшли без втрат людей. Я вважаю, що це головне.
Олег Височан, 128-а окрема гірсько-піхотна Закарпатська бригада:
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Ужгородець Олег Височан до мобілізації був юристом, а у лютому 2015 р. опинився у найгарячішій точці Донбасу
Події в Дебальцевому почалися, за великим рахунком, коли 25-й батальйон територіальної оборони "Київська Русь" вийшов з Нікішиного (Село на південь від Дебальцевого. - Ред.). Після цього взяли в оточення блокпост у Рідкодубі. З оточення бійці змогли вийти, однак лінія оборони була вже поламана. Далі почали зминати один блокпост за іншим...
З того, що бачив, можу сказати, що тоді проти нас воювали давно вже не сепаратисти, а російські регулярні війська. У кожного вбитого ми шукали документи і передавали їх контррозвідці. І це були документи російських військових - посвідчення офіцерів та солдатів-контрактників (Кремль офіційно заперечує участь своїх регулярних збройних сил у конфлікті на Донбасі, хоча визнає присутність на Сході України російських "добровольців" та "відпускників". - Ред.).
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Протистояння на початку лютого 2015 р.: бої в Нікішиному та оточення Рідкодуба (фрагмент мапи Міністерства оборони)
Взагалі з 26 січня по 2 лютого йшов один великий бій, який не зупинявся ні вдень, ні вночі. Нас постійно обстрілювали артилерією та крили "Градами". А там, де були бої - в Санжарівці, Кам'янці, Нікішиному, Рідкодубі, Ольховатці, Новоорлівці, - все робилося, як по книжці: відпрацювала артилерія і йшла піхота. Це були контактні бої, відстань між противниками іноді була лише 20 м.
А 9 лютого сепаратисти взяли Логвинове і перекрили дорогу на Артемівськ. Було кілька невдалих спроб розблокувати дорогу. А коли пішла команда відправити більш-менш серйозні групи туди, було вже пізно щось робити, тому що противник укріпився в Логвиновому й зайняв там висоти...
Що стосується мого механізованого батальйону 128-ї бригади, то він займав опорні пункти біля шахти Ольховатка (Селище Ольховатка - за 8 км на південь від Дебальцевого. - Ред.). 13 лютого один наш блокпост з позивним "Микола" зняли на підсилення базового табору бригади на околиці Дебальцевого, а 16 лютого познімали майже всі інші.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Наслідки одного з обстрілів позицій сил АТО в Новоорлівці
З Ольховатки ми виходили з боями, бо її вже брали в оточення. До "Хреста" дійшли під обстрілами, там вже на повну наші відстрілювалися, щоб дати нам можливість пройти.
Всі війська, які залишалися, тоді стягнули в цей табір 128-ї бригади, - "Поляну". І от уявіть інтенсивність обстрілів: один пакет "Градів" складається з 40 ракет, остання ракета з пакету ще не долітала, як починався вже наступний обстріл. А, крім "Градів", стріляли з "Ураганів" (Реактивна система залпового вогню, яка має більшу потужність від "Градів". - Ред.), танків, мінометів, "Гвоздик" і "Піонів" ("Гвоздика" та "Піон" - самохідні артилерійські установки, САУ. - Ред.).
Були прямі попадання, були розкидані тіла, дуже страшна картина. Вночі не було ніякого світла, а обстріли тривали так само.
Вже 16 лютого ми розуміли, що час пішов на дні, що довго ми не протримаємося, адже були проблеми з боєкомплектом і пальним для техніки. У результаті багато техніки залишилося, тому що не було можливості її заправити. А такі варіанти, як тягнути щось, були рівноцінними тому, щоб похоронити обидві машини разом з екіпажами.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Підбита БРМ, у якій ще до відходу їхав Олег і з якої вдалося вийти неушкодженим. Той день, 10 лютого 2015 р., сам він називає своїм другим днем народження
У ніч з 17 на 18 лютого опівночі вийшла перша група. Наш механізований батальйон виходив останнім і мав прикривати прорив. Вийшли, коли вже світало. Нас знову обстрілювали з танків, САУ, мінометів, працювали снайпери і кулеметні точки.
Як на мене, найскладніша ділянка була на полі перед Миронівським. Воно прострілювалося з усіх боків, але його треба було пройти. У Миронівському стояв наш виноградівський гірсько-піхотний батальйон. Вони, як могли, прикривали нас, але поле є поле, і там все було за принципом: пощастило або не пощастило.
Я виїжджав на джипі. Після виходу у ньому не залишилося жодного скла, радіатор був відсутній, все повиривало вибухами. Але завдяки морозу мотор не грівся, і машина працювала.
Ужгородець розповів про всі жахи, пережиті рік тому в Дебальцевому
Українські бійці після виходу з Дебальцевого відходили у район Артемівська
По дорозі підбирали поранених - не можу навіть порахувати, скількох. Все відбувалося так: машина зупиняється, всі відстрілюються і один хтось завантажує поранених. Кожна зупинка транспорту мала високу ймовірність того, що поранених стане більше.

Бої в районі Дебальцевого
15 січня – 18 лютого 2015 року
110 військових загинуло
поранено 270
зникли безвісти 18
потрапили в полон 7

Було багато підбитої техніки і були "двохсоті". Всіх поранених ми розбирали по різних машинах, а "двохсотих", як би це було не прикро, не забирали, бо просто не було куди і було дуже небезпечно...
Загалом, як на мене, Дебальцеве можна було і треба було втримати. Але нас треба було підсилити танками та особовим складом. 128-а бригада тримала позиції на Дебальцівському плацдармі з жовтня 2014 року. Втрати були - і по техніці, і по особовому складу - але їх ніяк не компенсували...
Джерело: ВВС Україна
Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Вчора, 2019-02-22
Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Це вже навіть дурістю не слід називати - явні ознаки розумового розладу......
Зоотехнік (2018-04-17 20:06:47)
Звичайно ж у влади гешефтників грошей немає, бо всі гроші розкрадені і виведені за межі України......
Запорожець (2018-04-16 20:31:24)
Світовій спільноті треба відкрито говорити про економічну агресію сіоністів проти України - саме агенти сіонізму, які прийшли до влади розграбували Україну....
Гардистон (2018-04-14 18:19:00)
Ото такі "європейські цінності" - обстрілювати та руйнувати міста інших держав... Та й "русскіє братья" такі ж самі гади - лізуть усюди як свині......
Запорожець (2018-04-14 13:36:45)
За декілька століть нічого не змінилося у ставленні ляхів до українців. Досить вже базікати про "польських друзів" - і вивчали історію, і класиків читали, і бували і клятій Польщі....
Веркблей (2018-04-14 06:56:22)